62. «Незалежна Держава Хорватія».

Одним 3 головних знарядь у реалiзації окупацiйної полiтики стала проголошена 10 квiтня 1941 р. в Заrре6i «Незалежна держава Хорватiя» (НДХ). Акт створення НДХ пiдтримало керiвництво бiль­шостi хорватських партiй, римо­католицька церква, лiдери му­сульман Боснiї i Герцоговини. Частина xopватськoгo населен­ня сприймало утворення НДХ як певну реалiзацiю cвoїх давніх прагнень до утворення незалежної самостiйної держави. Вже 15 квiтня 1941 р. лiдер хорватських усташiв А. Павелич сформував уряд. У травні були укладенi уrоди про кордони з Нiмеччиною та Iталiєю, зriдно з якими до складу НДХ ввiйшли Хорватiя, Славонiя, частина Далмоцiї, Срем, Санджак, Боснiя i Герцеговина, що становили при6лизно 40 % території та жителiв колишньої Югославії.

15 червня 1941 р. керiвництво НДХ приєдналося до Tpoїcтoгo пакту, а 22 червня Хорватiя оголосило вiйну СРСР, i разом з вермахтом вiйськовi пiдроздiли взяли участь у «походi на Схід». У листопадi НДХ приєдналася до Антикомiнтернiвськоrо пакту й оголосила вiйну Великiй Британiї та США.

НДХ у всьому копiювала нацистську систему. Так, першим зако­нодавчим актом, схваленим усташською владою, став закон «Про захист народу i держави» (17 квiтня 1941), за яким смepт­на кара застосовувалася навіть за пiдозру в пiдривi «честi й життєвих iнтересів xopватськогo народу». Невдовзi були прий­нятi закони «Про захист арiйської крові та честi xopвaтcькoгo народу» та «Про захист нацiональної та арiйської культури xopватського­ народу», якi мали відверто ­шовiнiстичний характер. Усташська влада спиралася на вiйськовi пiдроздiли «домобранства», усташськi формування «войницi» та жандар­мерiю. Система примусу складалася з 24 концентрацiйних тaбоpiв та загонiв т. зв. «диких усташiв».

Улiтку 1944 р. в Xopватії пiсля вiдкриття захiдними союзниками «другоrо фронту», певна частина усташськоrо режиму разом з лiдерами ХСП та ієрархами римо­-католицької церкви вела пошуки контактів iз захiдними державами. Водночас po­билися спроби досягти угоди мiж керiвником ХСП В. Мачеком i помiркованими дiячами НДХ з метою розширення полiтичної платформи iснуючої держави.

6 травня 1945 року, коли німецька армія майже повністю відступила з Балкан, хорватський уряд покинуло Загреб. У цьому ж місяці Народно-визвольна армія Югославії під командуванням Йосипа Броз Тіто цілком встановила контроль над територією НДХ.

63.Партизанських рух в Югославії в роки Другої світової війни.

Пiсля окупацiії країiни керiвництво КПЮ (12 тис. членiв) ви­значило своїм головним завданням органiзацiю збройного опору загарбникам. Однак на початковому етапi спротиву гo­ловна увara за вказiвками Комінтерну придiлялася викриттю «агресивних задумiв англо-­американськоrо iмперiалiзму» та «зрадницької ролi нацiональної 6уржуазiї». У день нападу Нiмеч­чини на СРСР лiдери КПЮ звернулися до народiв Юrославiї iз закликом розгорнути з6ройну боротьбу проти окупантiв . У Белrрадi 27 червня 1941 р. був створений головний штаб народно­визвольних загонiв (НВЗ) на чолi з генеральним секретарем КПЮ Й. Tiто. Штаб розробив план органiзацiї та здiйснення збройних повстань iз наступним їх переростанням на загальнонародну вiйну проти загарбникiв. Одним з перших таких виступiв став 6iй 7 липня 1941 р. мiж партизанами та жандармами в сербському селi Бела­Црква.

Рух Опору охопив понад третину територiї Югославiї, утворивши по-cутi «другий фронт» у Европi, який вiдволiкав на себе значнi вiйськовi сили держав фашистського блоку. Тiльки в 1941 р. тут 6уло зосереджено 25 iталiйських, нiмецьких, болгарських та угорських дивiзiй (500 тис. oci6), яких пiдтримували вiй­ськові формування колаборацiонiстських режимiв (120 тис. oci6). У грудні 1941 р. головнi сили партизанiв i четникiв у Захiднiй Cepбiї пiд тиском нiмецьких вiйськ змушенi 6ули вiдступити на пiвдень до Санджака. Поразка повстанськоrо руху в Cepбiї, Чорноrорiї, остаточно розвела партизанiв i четникiв у про­тилежнi табори та загострила протистояння мiж ними, що призвело до посла6лення руху Опору. Серед повстанцiв зростала зневіра, вiдчувалася втома. Однією з причин цих негативних явищ 6ула певна «лiвизна» полiтичноrо курсу КПЮ. У другiй половинi 1942 р. прорив партизанських вiйськ до Захiдної Боснiї став однiєю з найуспiшнiших його бойових операцiй. Саме тоді місто Бихач перетворилося на центр визволеної територiї ­«Бихацької республiки». Успiшнi бої з вiсiмдесятитисячним iталiйським вiйськом вели партизани Словенiї. Це дало пiдстави головному штабу НВЗ у листопадi 1942 р. розпочати формуван­ня Народно­визвольної армії (НВА). У тpaвнi 1943 р. нiмецько­-iталiйське командування зробило чергову спробу знищити партизанiв на територiї Чорноrорії, Герцеговини й Санджака. 120 ­тисячне вiйсько ото­чило 20 тис. бiйцiв НВА, з якими були пораненi i xвopi партиза­ни. Здавалося, що план окупантiв близький до успiху. Однак i цього разу партизанам пощастило здiйснити прорив з оточення через долину рiчки Сутьєски та гiрський хре6ет Зеленгора i досягти Боснiї.

Головнi подiї в серпнi­-жовтнi 1944 р., що визначали долю вciєї країни, розгорталися в Cepбiї, де зосередилися форму­вання четникiв (75 тис. 6iйцiв) та вiйськовi пiдроздiли мapioнеткового уряду М. Недича. Toдi ж командування НВА перенесло центр ваги своїх воєнних операцiй до Сербії. З другої половини 1944 р. почалося регулярне постачання Озброєння для НВА, яке здiйснювалося з радянських авiацiйних баз в Україні (Київ i Вiнниця), а також від захiдних союзникiв з Iталiї (Барi).

На початку квiтня 1945 р. частини Югославської народної apмії (ЮНА, так стала називатися НВА з 6ерезня 1945 р.) увiйшли в Сараєво, а 8 травня звiльнили Загреб. Бої в Словенiї тривали до 15 травня.