4. Встановлення режимів «народної демократії» в зарубіжних слов’янських країнах наприкінці 1940-х рр.

Коли Червона Армія окупувала Центральну і Південно-Східну Європу, то зразу ж сприяла встановленню політичних режимів, які називалися “народними демократіями”. Формувалися Тимчасові коаліційні уряди, що створювали ілюзію демократичного розвитку. Влада фактично в таких урядах належала комуністам. Доступившись до влади, комуністичні уряди почали втілювати в життя сталінську модель побудови соціалізму. У східноєвропейських країнах було проголошено встановлення диктатури пролетаріату у формі народної демократії за керівної ролі Комуністичних партій.

“Народна демократія” — це форма політичної організації суспільства, що утвердилася в країнах Східної Європи. Це насильницьке знищення народно-демократичних режимів і коаліційних урядів та заміна їх тоталітарними режимами “радянського зразка”.

Шлях встановлення: підтримка з боку СРСР комуністів в урядах східноєвропейських країн створювала сприятливі умови для поступового витіснення комуністами своїх союзників по Народних фронтах; ліквідовується поміщицьке землеволодіння (крім Болгарії, де не було поміщицького землеволодіння); були націоналізовані промислові підприємства й банки, які належали особам, що співпрацювали із окупаційною владою; здійснювалися соціальні реформи, створювалися умови для здобуття освіти й користування культурними цінностями; на цьому етапі ще не йшлося про ліквідацію приватної власності; ще зберігалася багатопартійність, плюралізм думок, різноманітність форм власності; велику роль почало відігравати створене у 1947 р; Комуністичне інформаційне бюро (Комінформбюро); до нього увійшли представники дев’яти Комуністичних партій Європи: СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Італії, Франції; формально Комінформбюро ставило своєю метою координацію діяльності компартій, обмін досвідом роботи; фактично мало стати інструментом радянського керівництва компартіями, контролю за їхньою діяльністю і засобом поширення комуністичної експансії. Встановлення комуністичних режимів «радянського зразка»: у Болгарії та Румунії-восени 1947 р.; у Чехо-Словаччині-в лютому 1948 р.; в Угорщині – 03.1948 р.

Як наслідок: зникла представницька демократія з її вільними виборами; встановлюються однопартійні комуністичні диктатури; права та свободи громадян формально декларувалися, а в реальному житті не визнавалися; керівна роль належить Комуністичним партіям; встановлюється партійний контроль над усіма державними органами та суспільним життям. Складаються режими одноособової влади. “Культи” місцевих вождів: Б. Берута-у Польщі; Й. Броз Тито-в Югославії; . К. Готвальда-у Чехо-Словаччині; М. Ракоші-в Угорщині.

5. Спільне і специфічне в політичних системах слов’ян країн. В 1940-1960-х рр.

Польща. Грудень 1948 р. – об’єднавчий з’їзд ППС і ППР, утворення Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). Керівна роль у здійсненні проголошеної мети – побудови соціалізму. Зразок – сталінська модель соціалізму. «Чистки» в ПОРП. Запозичення сталінської тези про загострення класової боротьби. Початок 1950-х – репресії. За конституцією 22 липня 1952 р. ПНР – держава народної демократії, де влада належить трудящим міста й села, а політичну основу суспільства становлять місцеві органи – ради народові та сейм – вищий орган влади. Після смерті Сталіна – часткове відновлення законності, демократизація. Але вже на поч. 1960-х ці процеси зупинено.

ЧСР. 1948 р. – перемога КПЧ. Директивне управління державними, громадськими та господарськими органами. Дуже запізніла десталінізація. Реабілітації лише з 1962 р. Найбільш причетні до організації репресій лише позбулися своїх посад. Зрештою криза в КПЧ, тиск «знизу» і Празька весна 1968 р.

Болгарія. Наприкінці 1940-х років склалася двопартійна система: БРП (к) і БЗНС, який прийняв соціалізм як програмну мету. Копіювання радянської моделі державотворення та організації суспільного життя. Репресії, зокрема серед найвищого партійного і державного керівництва. Із 1954 р. тоталітарна диктатура Тодора Живкова. Немає лібералізації 1960-х рр.

Югославія. 1946 р. – однопартійна тоталітарна система. Копіювання конституції СРСР. 1947-48 рр. – конфлікт Тіто-Сталін. Югославія не прийнята у РЕВ. «Самоврядний соціалізм». Після смерті Сталіна – відносна нормалізація радянсько-югославських відносин. Непослідовна демократизація, дебюрократизація. 1960-і рр. – наростання міжнаціональних протиріч, зокрема підйом національного руху у Хорватії.

+ Наприкінці 40-х рр. Югославія перша спробувала вийти за межі радянської моделі соціалізму. Це був перший вияв невдоволення політикою радянської імперії. Цей конфлікт врегульовано, коли у 60-х рр. СРСР визнав право Югославії будувати соціалізм за власною моделлю. + 28 червня 1956 р. У Познані (Польща) тисячі робітників вийшли на вулиці, вимагаючи “хліба і свободи”, проведення вільних виборів, виведення з країни радянських військ. Виступи були жорстоко придушені військами. Були жертви: 100 осіб загинуло, кілька сотень поранено, понад 300 заарештовано.