15. Внутрішньополітичний розвиток Польщі у 1918-1926 рр.

20 лютого 1919 сейм (отримав назву Законодавчих) прийняв закон про тимчасову організацію влади - т.зв. «Малу конституцію». Пілсудському дозволялося і далі виконувати функції Начальника держави - до прийняття і набуття чинності конституції. Верховним законодавчим органом оголошувався сейм. Встановлювалася відповідальність перед сеймом виконавчої влади - уряду і начальника держави. Це означало формування основ парламентської системи - «сеймовладдя».

17 березня 1921 була прийнята «березнева» конституція Польської республікиУ виборах до Сейму в листопада 1922 брали участь самі різні політичні сили, в т.ч. комуністи і блок національних меншин. Перемогу отримали правоцентристські партії (блок Християнський союз національної єдності, або «Хьен» - іронічне назву, що означає «гієна»). Було створено уряд на чолі з В. Вітос. Уряду досить часто мінялися, але носили правоцентристський характер і формувалися на основі блокування «Хьен» з партією «Пяст». Першим президентом Польщі 9 грудня 1922 в п'ятому турі голосування за підтримки лівих і блоку національних меншин був обраний Габріель Нарутович (Пілсудський відмовився висуватися, тому президент мав занадто вузькі повноваження). Незабаром (16 грудня) він був убитий (терористом-націоналістом), і другим президентом 20 грудня став Станіслав Войцеховський. Після обрання президента було ліквідовано пост Тимчасового начальника держави, і Пілсудський змушений був піти у відставку.

Польща являла собою велику аграрно-індустріальну країну із середнім рівнем розвитку. Динаміка розвитку економіки в першій половині 1920-х рр. була низькою. З 1921 по 1926 рр., За винятком 1924, тривала економічна депресія, яка переходила в кризу. Позначався розрив колишніх господарських зв'язків з Росією, Австрією, Чехією. Весь цей час зберігалася висока соціальна напруженість. 5 листопада 1923 пройшов загальний страйк, особливого напруження досягла в Кракові. Гостра економічна і соціальна криза привела до відставки уряду. У грудня 1923 президент призначив т.зв. «Позапарламентський кабінет». Його головою став економіст Владислав Грабський (до 11.1925 року). Він домігся бюджетного балансу за рахунок отримання іноземних позик. У квітні 1924 пройшла фінансова реформа. Замість окупаційної польської марки (вводилася національна валюта - злотий

У 1925 р почалася аграрна реформа (деякі заходи були прийняті ще в 1919-20 рр.). Вона, по-перше, заохочувала насадження польського землеволодіння - осаднічества - на сході («кресах»). По-друге, встановлювався земельний максимум (в залежності від регіону - від 60 до 180 га, на сході - до 400 га) і скорочувалася поміщицьке землеволодіння. По-третє, щорічно проводилася парцеляція (розбивка на дрібні ділянки) 200 тис. Га поміщицької землі, яка продавалася державою селянам. Запроваджувалася і система земельного кредиту.

Однак стабілізація госп. життя була недовгою. У 1925 р Німеччина припинила безмитно приймати польську продукцію, що викликало кризу у вугільній галузі Польщі. Почалася митна війна з Нім. (обидві країни збільшили мита на ввезені товари), що призвела загальний економічний спад. Різко скоротилося промислове виробництво і зовнішня торгівля, знову виросла інфляції, величезних масштабів досягло безробіття (до 50% робітників). Криза досягла піку в кінці 1925 - початку 1926 рр. Наростали соціальні та національні проблеми. На території «кресів» Польща проводила політику утиску прав національних меншин (полонізація, насадження католицтва, закриття національних шкіл і газет). Це викликало національний підйом. Він проявився у зростанні стихійних виступів місцевого населення. З часом національний рух стало набувати організовані форми. У Зх Білорусі та Україні діяли революційні організації. Як складові частини польської компартії були утворені КПЗБ і КПЗУ. Економічна та соціальна нестабільність, національні конфлікти послаблювали демократичний лад. Все більш популярною була ідея встановлення «твердої влади». Таким чином, в середині 1920-х рр. в Польщі вибухнула криза парламентської системи.