1. Горська Предмет і завдання дошкільної лінгводидактики.

Дошкільна лінводидактика (методика навчання мови) - це педагогічна наука, яка вивчає закономірності розвитку мови дітей на різних вікових етапах, специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовних навичок у дітей, форми, засоби, методи і прийоми навчання дітей мови, що відображає і лінгвістичні і педагогічні аспекти сучасного стану науки. Предмет дошкільної лінводидактики – це процес розвитку мовлення дітей та навчання їх рідної мови на різних етапах дошкільного дитинства. Обʼєктом лінводидактики – є навчально-мовленнєва діяльність дітей у ДНЗ.

Метою дошкільної лінводидактики є відтворення , всебічне і глибоке пізнання предмета, вивчення його істотних і закономірних звʼязків.

Основними завданнями методики розвитку рідної мови як науки є: розробка на науково-педагогічній основі єдиної системи мовного розвитку дітей від народження до семи років; найефективніших засобів, методів і прийомів розвитку мови дітей; діагностичних та корекційних методик мовного розвитку дітей; встановлення зв’язку теорії з практикою та збагачення практики новими науковими відкриттями; узагальнення та розповсюдження передового досвіду роботи з вивчення рідної мови в дошкільних закладах України.

Методика як педагогічна наука відповідає на запитання: чого навчати? як учити? кого вчити? для чого вчити? Під словом чого? розуміють предмет та зміст навчання, який визначається програмою виховання та навчання в дитячому садку. Як учити? У відповідності з цим запитанням розробляють форми, засоби, методи і прийоми розвитку та навчання рідної мови, створюють методичні розробки і посібники на допомогу вихователю дитячого садка, а також діагностичні контрольні завдання, спрямовані на з’ясування якості мовних навичок дітей. Кого вчити? Відповіддю на це запитання є дитина, її анатомо-фізіологічні, психічні та вікові особливості. Для чого вчити? Під цим запитанням розуміють визначення мети та завдань, принципів відбору змісту, методів та прийомів навчання. Кінцевою метою навчання дошкільників рідної мови е прищеплення їм практичних мовних навичок усного спілкування з людьми, що їх оточують.

У навчанні розповіді використовується і такий прийом, як закінчення дітьми розповіді, розпочатої вихователем. Розвитку у дітей фантазії сприяє підказування ва­ріантів сюжету, обставин дій та ін.

Горська 3. Зміст і завдання розвитку мовлення дітей у дошкільних закладах.

Завдання розвитку зв'язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв'язному мовленню одночасно є і метою, і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї, бере участь у різних видах дитячої творчості. В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше — до складних речень. Наслідком стає зв'язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту. Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох аспектах — як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення (текст чи дискурс). Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А. М. Богуш, Л. С. Виготський, М. І. Жинкін, І. О. Зимня, О. О. Леонтьев). У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Перший — пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий — з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність — характер, темперамент, рівень загальної культури. Наслідком зв'язного мовлення є текст — словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова (Н. О. Головань, Л. О. Варзацька, В. Я. Мельничайко, М. І. Пентилюк). Ураховуючи, що діти дошкільного віку оволодівають лише усним мовленням (елементи писемного воно здобувають тільки, коли свідомо, довільно надиктовують дорослому певний зміст, дбаючи про його відповідне оформлення), лінгводидакти з недавнього часу послуговуються терміном «дискурс», який характеризує продукт саме усного мовлення. Науковці визначають дискурс як зв'язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними тощо) чинниками, тобто текст, узятий у процесуальному контексті.