47. Запалення: визначення, етіологія, патогенез, клініко-морфологічні ознаки. Запалення - це патологічний процес який найчастіше виникає в людському організмі і проблема запалення виникла разом з медициною. Запалення може виникати як відповідь тканин на появу ознак пошкодження клітин чи їх компонентів. Цей важливий та складний процес є результатом еволюції і був сформований як механізм захисту організму. Головне завдання запалення - локалізація патологічного вогнища, видалення (елімінація) патогенного агента і відновлення нормальної функції клітин, тканини, органу. Запалення - це типовий патологічний процес, який виникає у відповідь на пошкодження тканин і складається з трьох взаємопов’язаних судинно-тканинних компонентів: альтерація, порушення мікроциркуляції з ексудацією та еміграцією лейкоцитів, проліферація.
2. Етіологія.
Запалення може виникати, як результат впливу будь-якого агента, сила і тривалість впливу якого переважає адаптаційні можливості тканини чи органу. Всі чинники, які можуть викликати запалення, можна поділити на дві групи: зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Серед зовнішніх чинників запалення виділяють фізичні (чужорідні тіла, сильний тиск на тканину, висока чи низька температура, іонізуюче і ультрафіолетове проміння, високий і низький барометричний тиск, електричний струм), хімічні (кислоти, луги, солі важких металів), біологічні (бактерії, віруси, грибки, черви, комахи). До внутрішніх чинників запалення належать ті агенти, що виникають в організмі внаслідок якогось захворювання, наприклад жовчні кислоти, комплекс антиген-антитіло та інші.
3. Патогенез.
Альтерація. Перша стадія запалення альтерація з якої починаються всі форми запалення, характеризується пошкодженням, тобто порушенням структури і функції клітин, волокнистих структур, мікроциркуляторного русла, основної речовини, нервових рецепторів та волокон. Структурні зміни в тканині викликають порушення метаболізму білків, жирів, вуглеводів, фізико-хімічні зміни, найважчим наслідком яких є некробіоз і некроз. З огляду на інтенсивність руйнівних явищ пошкодження клітин може бути зворотнім (сублетальним), що передбачає можливість пристосуватися і відновити структуру і функцію, і незворотнім (летальним) (рис. 3.1, рис. 3.2).
Розрізняють первинну та вторинну альтерацію. Первинна альтерація є результатом безпосереднього впливу патологічного агента на тканину. Різні клітини реагують на дію патогенного агента по різному: одні з них гинуть, інші залишаються живими, а деякі активуються. Власне активованим клітинам відводиться важлива роль у формуванні наступних стадій запальної реакції. Вторинна альтерація є наслідком первинної і виникає навіть за відсутності агента пошкодження. Її розвитку сприяють порушення метаболізму, мікроциркуляції, вихід лізосомальних ферментів з первинно пошкоджених клітин. Ознаками пошкодженої тканини за показниками метаболізму є зниження парціального тиску кисню, обмеження або припинення його споживання, зменшення концентрації АТФ, нагромадження AДФ, АМФ та неорганічного фосфору, інтенсифікація гліколізу, накопичення молочної кислоти, зниження рН. Зменшення концентрації АТФ сприяє порушенню діяльності іонних помп клітинних мембран збудливих тканин та викликає розвиток іонного дисбалансу, що характеризується порушенням співвідношення Na, K, Ca і Mg в цитоплазмі та порушенням діяльності біохімічних систем клітин. Порушення балансу іонів, що провокує зміну осмотичного тиску, зменшення синтезу білків, зростання в’язкості цитоплазми, нагромадження іонів водню – усі ці зміни вважаються зворотніми. Проте прогресуваня енергодефіциту в даних умовах сприяє пошкодженню мембранних структур, підвищенню їх проникності, розвитку набряку та незворотніх змін у клітинах. Істотну роль в цьому процесі відіграють вільні радикали і перекиси, які в значній кількості утворюються через гіпоксію та порушення біохімічних процесів. Накопичення великої кількості вільно-радикальних сполук перевищує можливість клітин нейтралізувати їх за участі антиоксидантної системи, що сприяє пошкодженню мембран. Особливо небезпечним є пошкодження мембран лізосом, так як лабілізовані ферменти цих органел можуть впливати на всі види макромолекул цитоплазми (протеїни, ліпіди, нуклеїнові кислоти) та посилювати деструкцію. Первинний лізис клітини може бути результатом безпосереднього руйнування лізосомальних мембран патологічним агентом. При цьому ферменти лізосом із зруйнованих клітин можуть також потрапляти у позаклітинний простір, сприяючи вторинну альтерацію. Вторинному лізису клітин може сприяти пошкодження лізосомальних мембран вільними радикалами та активація системи комплемента (протеїни крові, що активуються потраплянням мікроорганізмів).
Порушення метаболізму. Пошкодження клітин у вогнищі запалення супроводжується порушенням метаболізму. Безконтрольний гідроліз вуглеводів, білків, жирів, нуклеїнових кислот під впливом лізосомальних ферментів, підвищення активності ферментів гліколізу в стадії альтерації різко збільшують споживання кисню. Це явище триває недовго (2-3 години), супроводжується вивільненням значної кількості енергії, акумульованої в усіх цих сполуках, і викликає підвищення температури ушкодженої ділянки (calor). Подальша деструкція клітин провокує руйнацію мітохондріальних мембран, які є місцем локалізації ферментів, відповідальних за реакції окиснення і фосфорування. Головним негативним наслідком цього є пригнічення активності ферментативних реакцій циклу Кребса, дефіцит АТФ. Важливим джерелом енергії за даних умов залишається гліколіз, активність якого майже не змінюється. Проте кінцевими продуктами цього метаболічного шляху та неефективного циклу трикарбонових кислотий є органічні кислоти (лактат, піруват; α-кетоглютарова, янтарна, яблучна кислоти), кількість яких в осередку запалення значно збільшується, викликаючи розвиток ацидозу та порушення умов функціонування ферментативних систем. Пригнічення циклу Кребса супроводжується нагромадженням інших токсичних речовин, таких як поліпептиди, жирні кислоти, кетонові тіла. При цьому порушується утворення СО2, про що свідчить зменшення дихального коефіцієнта.
Запалення завжди починає з посилення метаболічної активності. Головна особливість цього етапу - активація катаболізму (розпаду речовин) і руйнування білково-глікозаміногліканових комплексів, поява вільних амінокислот, поліпептидів. Деякі з цих речовин виконують роль медіаторів запалення, визначаючи його динаміку (наприклад: кініни, простагланидини).
Акумуляція Na+, K+, Ca2+ в позаклітинному просторі викликає підвищення осмотичного тиску (гіперосмія), а накопичення протеїнів, як результат посиленого катаболізму, має наслідком зростання онкотичного тиску (гіперонкія). Такі зміни у позаклітинному просторі сприяють переміщенню рідини з судинного русла в осередок запалення і розвитку набряку, болю, порушення функції органа.
Таким чином, головними елементами альтерації є пошкодження клітин, позаклітинних структур, утворення медіаторів запалення. Якщо первинне пошкодження тканини у вогнищі запалення є результатом безпосереднього впливу флогогенного агента, то вторинне викликане порушенням метаболізму, утворенням вільних радикалів, дією лізосомальних ферментів, місцевим ацидозом, гіперосмією та гіперонкією, дією медіаторів запалення.
48. Поліомієліт: етіологія, патогенез, морфологія. Поліомієліт - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується загальноінфекційним токсичним синдромом і ураженням нервової системи з розвитком млявих парезів і паралічів.
Етіологія поліомієліту
Збудник належить до ентеровірусів, містить РНК. Відомо 3 серотипи поліовірусу - I, II, III. Збудник добре переносить заморожування, але швидко гине при нагріванні, висушуванні, під дією ультрафіолетових променів, дезінфікуючих речовин. У випорожненнях зберігається до 6 міс.
Епідеміологія поліомієліту
Джерелом інфекції є хворий або вірусоносій. Вірус виділяється у зовнішнє середовище з носоглотковим слизом протягом 1-2 тиж, з випорожненнями - 1-1,5 міс. Найбільша заразливість хворого припадає на останні З-5 днів інкубаційного періоду та перший тиждень хвороби. Механізм передачі переважно фекально-оральний, а також повітряно-крапельний. Основними факторами передачі є продукти харчування, вода, повітря та предмети побуту. Хворіють здебільшого діти до 10 років. Сезонність літньо-осіння, але спорадичні випадки реєструються протягом усього року. Після перенесеного захворювання зберігається стійкий типоспецифічний імунітет.
Патогенез поліомієліту
Вхідні ворота інфекції - слизові оболонки носової частини глотки і кишок. Вірус розмножується в лімфоїдних утвореннях, звідкіля проникає в кров і нервові клітини. Найбільш виражені морфологічні зміни спостерігаються в передніх рогах спинного мозку, частіше в шийному та поперековому потовщеннях, довгастому мозку, ядрах рухових черепно-мозкових нервів у стовбурі, мозкових оболонках. Ушкодження рухових нейронів веде до млявих паралічів скелетних м'язів (повні паралічі розвиваються при загибелі не менше ніж 3/4 клітин). Вогнища ураження розташовані асиметрично, на різних рівнях.
Морфологія. Вірус поліомієліту (Poliovirus) розміром ЗО нм має форму ікосаедра. Він складається з білкового кап-сиду, що містить 60 сферичних субодиниць (капсомерів). У складі поліовірусів немає ліпідів, внаслідок чого вони не чутливі до дії ефіру, дезоксихолату натрію.