10. Політичні партії та виборчий процес. Функції політичних партій.

У політичній системі країни важливе місце займають політичні партії. Як самостійний елемент політичної системи вони відокремлені від держав, з іншого боку політичні партії і держава активно взаємодіють, але політичні партії в будь-якому випадку не є частиною державного механізму.

Функції політичних партій:

1. На діяльність політичних партій тримається майже весь процес формування представників органів влади, організацій і проведення виборчих компаній.

2. Партії забезпечують ефективну роботу парламенту, вся внутрішня структура якого пов’язана з діяльністю політичних партій.

3. Партії формують загально політичний курс уряду, у сучасному світі уряди утворюються виключно на партійній основі.

4. Політичні партії мають рішучий вплив на обрання глави держави.

Класифікація політичних партій

Існує багато класифікацій виходячи із розташування політичних партій на політичної шкалі, на політичній арені. Вони поділяються - на політичній шкалі на: праві, центральні і ліві.

1. Праві партії – складають консервативні партії. Вони роблять ставку на ініціативу приватних підприємців, з їх точки зору втручання держави в економіку має бути мінімальним, і державний сектор економіки теж має бути мінімальним. Але дії держави мають бути рішучими, коли необхідно сприяти необхідні умови для бізнесу. Соціальні питання для них не є пріоритетними, на їх думку вони повинні вирішуватися за рахунок приватного бізнесу, вони виступають за зменшення податку. Це консервативні партії Великої Британії, республіканська партія США, ліберальна-демократична партія Японії.

2. Центристська партія – складають ліберальні партії. Позиції ліберальних партій були дуже потужні у 19 ст. Ліберальна партія була партнером консервативної партії при формуванні уряду, сьогодні ліберальні партії здали свої позиції. Характеристика: вони вважають що економіка має базуватися виключно на ринкових відносинах з мінімальним втручанням держави. Держава не повинна втручатися у громадянське суспільство. Функцією держави є забезпечення правопорядку, включення законів. Ліберальна партія Великобританії, Партія Центру у Швеції.

3. Ліві партії – складають соціально-демократичні партії. Їх позиції є противниками позиції консерваторів. Зокрема, держава повинна активно втручатися в економіку, нації підлягають не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі промисловості. Соціальні програми є пріоритетними, і вони повинні фінансуватися за рахунок державного бюджету. Вони виступають за збільшення податків. Це Лейбористська партія Великобританії, соціал-демократичні партія Німеччини. На цьому ж лівому місці знаходяться комуністичні партії, ідеалом цих партій є соціальна рівність. Після другої Світової Війни позиції комуністичних партій були дуже і дуже сильними, зокрема у Франції, Італії кожний п’ятий підтримував комунізм.

Класифікація політичних партій за додатковими ознаками:

Враховуючи методи дії політичних партій вони поділяються на:

• Демократичні – в рамках Конституції і законів, та з повагою відносяться до опозиції.

• Радикальні – заради своїх інтересів можуть поступатися демократії.

• Екстреміські партії – терор, взяття заручників і тд…

• Конфесіональні. Відповідне ставлення політичних партій до релігій. Це партії, які у своїх програмних документах основні постулати християнства називають конфесіональними. Це Християнсько-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії. Якщо зробити проекцію на політичну арену, на політичну шкалу то ці партії знаходяться з правого флангу.

• Партії зелених, вони ставлять акцент на вимоги захисту навколишнього середовища, і цей акцент поєднується із загальними демократичними цінностями.

Виборчий процес можна визначити як урегульовану законом та іншими соціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій та груп з підготовки і проведення виборів до державних органів та органів самоврядування. Ця діяльність складається із таких стадій:

1. Призначення виборів ( якщо мова йде про чергові вибори, то часто конституції, закони, статути територіальних одиниць дають щодо цього певні вказівки. Дуже часто дата чергових виборів стала ( раз і назавжди )

У США вибори проводяться у 1 вівторок після 1 понеділка листопада першого року. Завжди вибори з 2 по 8 листопада. У багатьох країнах вибори проводяться у вихідні, у США вівторок – робочий день, але тільки у половині штатів законодавство може дати дозвіл працівникам залишити робоче місце для того щоб йти голосувати. Роботодавець має право зробити певні відрахування заробітної плати працівника за фактичну відсутність.

2. Встановлення виборчих округів. Якщо мова йде про вибори у представників органу, то вибори проводяться у виборчих округах які спеціально встановлюються. Інколи вибори можуть проводитись по виборчим округам якими слугують історичні територіальні одиниці в тій чи іншій державі ( регіональні, адміністративно-місцеві вибори )

Франція – вибори до органів самоврядування ( Ради департаментів ) проводяться у виборчих округах якими слугують на цих виборах найчастіше адміністративна одиниця – Кантон. Ці вибори називають Кантональними. У Великобританії виборні округи переглядаються 1 раз на 15 років, за надання спікера палати громадян. Німеччина – виборчі округи ( їх межі ) встановлює спеціальна комісія, яка призначається федеральним президентом ( Кордони земель не повинні пересікатися лініями кордонів ( меж ) виборних округів )

3. Встановлення виборчих одиниць. Виборчі дільниці – це територіальні одиниці, які об’єднують виборців в єдине місце голосування. Вони мають суттєво технічне значення і порядок організації регулюється підзаконним нормативним актом.

4. Створення виборчих органів ( комісія і тд… ) На ці органи покладається організаційне керівництво усім виборчим процесом. Різновиди:

1. Дільничні виборчі органи – вони діють на виборчих дільницях. Забезпечують реєстр виборців, організовують голосування на дільниці.

2. Окружні виборчі органи – діють у виборчих округах. Вони здійснюють реєстрація кандидатів, забезпечують нормальний хід передвиборчої компанії, визначають результати виборів по виборчому округу.

3. Територіальні ( центральні ) виборчі органи – вони підсумовують результати виборів на певній території і оприлюднюють цей результат.

5. Реєстрація виборців залежить від того, на кому лежить тягар реєстрації. Вона може бути публічною ( обов’язковою, особистою і добровільною )

Публічна – Німеччина, Швеція, Швейцарія. Публічна влада веде постійний облік населення і облік переміщення населення, на підставі цих даних складається списки виборців.

Канада – публічна влада обов’язкова. Напередодні виборів посадова особа обходить домівки від дверей до дверей, і на підставі цих даних складає списки виборців.

У Великобританії – списки виборців на підставі даних які надаються домовласниками, потім ці списки оприлюднюються у публічному місці ( бібліотека ) для того, щоб населення могло перевірити ці списки. Необхідні виправлення у списку виборців мають бути зроблені до 15 лютого кожного року, потім списки закривають, і якщо особа змінила місце проживання то вона має голос за попереднім місцем проживання. Добровільна – передбачає, що сам виборець має прийти і зареєструватися як виборець. Це США, Франція. Найчастіше законодавець не передбачає певні санкції якщо особа не зареєструвалася як виборець.

6. Висування кандидатів. Найбільш важлива після голосування стадія, оскільки на цій стадії визначається коло осіб з яких може бути обрані президент, працівники органів самоврядування, представників органів.

Існують 2 моделі висування кандидатів:

1. Передбачає певну заборону на висування кандидатів партійними структурами. Люксембург і Великобританія.

2. Передбачає повну монополізацію процедури висування кандидатів політичних партій. Австрія, Канада, Португалія, Латвія.

Існує декілька способів висування кандидатів на виборах:

1. Самовисування - на перший погляд, цей спосіб висування кандидатів є демократичним способом і гарантує рівність пасивного виборчого права – це Данія, Канада, Норвегія, франція, але на практиці дуже часто виникають протиріччя між особистими амбіціями потенціального кандидата та його реальними можливостями.

У Франції особа яка мала бажання балотуватися у депутати національних зборів ( нижня палата ) то вона має подати в префектуру департаменту, за місцем проживання заяву із зазначенням всіх необхідних даних про себе, та про свого заступника. А також внести виборчу заставу.

Виборча застава – це певна сума коштів визначених законодавством, яка повинна бути внесена в спеціальний фонд особою, яка балотується на певну посаду. Кошти повертаються, якщо кандидат набирає певний % голосів виборців визначених законодавством Франції 5%, Австралії 4%, якщо особа не набирає % ці кошти йдуть до державного бюджету.

2. Визнання групою виборців – у Польщі особа яка вирішила стати сенатором ( верхня палата парламенту ) має отримати підтримку своєї кандидатури не менш ніж 3000 підписів виборців відповідного воєводства. Парламент у Польщі – 2 палатний сейм і сенат. Верхня палата ( сенат ) формується із представників адміністративної одиниці цієї країни ( унітарна, адміністративна одиниця воєводства ) якщо від кожного воєводства, кандидат – особа повинна отримати певну кількість голосів воєводства.

3. Висування кандидатів політичними партіями – або іншими громадськими об’єднаннями. Саме такий характерний при формуванні національної ради в Австрії, палати представників у Японії. Як правило такий спосіб узгоджується із виборчою системою пропорційних представників політичних партій.

Специфічний випадок – процедура праймері. США, Турція – характерний тим, що виборці є прихильниками певних політичних партій, через первинне голосування вирішують чия кандидатура буде визначена в якості кандидата на виборах від партії, прихильниками якої вони є.

Сьома стадія виборчого процесу – агітаційна компанія. Ця стадія дуже важлива, але вона має мінімальне врегулювання від певного законодавства:

• Порядок надання ефірного часу партіям для агітації. Австрія, Німеччина час пропорційний до їх представництва у парламенті.

• Можуть бути встановлені межі використання коштів для агітації. У ЗМІ США забороняється на ТВ, радіо більше ніж 60% коштів, які кандидату дозволено витратити на виборчу компанію. Максимальна сума – на президентських виборах – 20 млн. доларів.

7. Голосування. Процедура регулюється у виборчих законах дуже детально, і в різних країнах має свої особливості. У різних країнах по різному вирішується. Якщо був відсутній у день голосування за місцем проживання у Австрії, може заздалегідь отримати посвідчення на право голосування у виборчих органах. У день виборів цей виборець за місцем свого фактичного знаходження замість посвідчення отримує офіційний бюлетень і голосує. У багатьох країнах на такий випадок може проголосувати за допомогою відділу зв’язку, або через довірену особу. У Франції – на виборах - перелік громадян виборців і випадків коли ці громадяни можуть проголосувати через довірену особу якщо вони, проходять лікування поза межами місця проживання. Особа, яка отримала довіреність користується всіма виборчими правами довірителя.

8. Підрахунок голосів. Подані голоси підраховуються спочатку на виборчих дільницях, починаючи зразу після закінчення голосування на засадах власності і прозорості. Виборчі закони встановлюють, які голоси необхідно вважати дійсними. Найчастіше підставою для недійсності є його невідповідність формальним вимогам, і не можливо однозначно встановити волевиявлення виборця.

9. Остаточні результати – висуваються центральними або територіальними виборчими органами і офіційно оприлюднюються.