- •Державне право зарубіжних країн як галузь права, юридична наука та навчальна дисципліна.
- •Предмет державного права зарубіжних країн. Система державного права зарубіжних країн. Джерела права.
- •3. Суб‘єкти державного права зарубіжного права. Особливості конституційно-правової відповідальності.
- •Норми конституційного права та конституційно-правові відносини.
- •Зв’язок державного права з іншими юридичними та суспільними науками.
- •Основні риси конституцій зарубіжних країн. Класифікація конституцій.
- •Порядок внесення змін до конституцій зарубіжних країн.
- •Конституційні, органічні та звичайні закони, судові прецеденти в зарубіжних країнах.
- •Форми правління та її різновиди. Форми державного устрою та її різновиди.
- •Конфедерація
- •Особливості автономій в зарубіжних країнах.
- •Політичні партії та виборчий процес. Функції політичних партій.
- •Роль політичних партій в зарубіжних країнах. Класифікація політичних партій.
- •Багатопартійні системи.
- •Інституціоналізація політичних партій на основі спеціального законодавства.
- •Типологія політичного режиму.
- •Громадянство в зарубіжних країнах. Особливості інституту громадянства в зарубіжних країнах.
- •18. Поняття конституційного статусу особи і громадянина в зарубіжних країнах.
- •19. Особисті та політичні права та свободи. Обов‘язки особи і громадянина в зарубіжних країнах. Гарантії прав і свобод в зарубіжних країнах. «Хабеас корпус акт».
- •21. Характеристика існуючих виборчих систем в зарубіжних країнах.
- •22. Приклади застосування різних виборчих систем
- •23. Роль виборчого права при визначенні конституційного статусу особи і громадянина. ???????
- •24. Поняття парламенту. Різновиди компетенції парламентів. Повноваження парламенту.
- •25. Структура парламентів. Порядок формування палат. Розпуск палат парламенту. Керівні органи палат парламенту.
- •26 Бікамералізм. Постійні, спеціальні та інші парламентські комісії.
- •27 Парламентський контроль за урядовою діяльністю. Види контролю в зарубіжних країнах.
- •28 Імунітет, індемнітет, несумісність парламентського мандату. Характер мандату депутатів.
- •29 Головні стадії законодавчого процесу.
- •30. Поняття виконавчої влади. Політична виконавча влада.
- •31. Юридичні форми глави держави. Основні системи престолонаслідування.
- •32. Поняття та компетенція глави держави. Формування посади глави держави в зарубіжних країнах.
- •33. Повноваження глави держави в президентській, парламентарній та змішаній республіці. Вимоги, які висуваються до кандидата на посаду президента.
- •34. Компетенція та основні напрями діяльності уряду. Дві моделі формування уряду. Компетенція уряду
- •35 Делеговане законодавство. Ордонанси. Інститут контрасигнатури.
- •36. Відповідальність уряду та її різновиди.
- •37. Відповідальність в порядку імпічменту і подібних процедур.
- •38. Політична відповідальність уряду. Вотум недовіри. Відмова в довірі.
- •39. Конструктивний та деструктивний вотум недовіри.
- •40 Поняття і структура судової влади. Адміністративна юстиція.
- •41. Порядок формування суддівського корпусу в країнах англосаксонської та романо - германської системи. Дві моделі судів загальної юрисдикції. Інститут присяжних.
- •42. Моделі судового конституційного контролю. Форми конституційного контролю.
34. Компетенція та основні напрями діяльності уряду. Дві моделі формування уряду. Компетенція уряду
Виконання законів прийнятих парламентом. Уряди і самі займаються правотворчістю (делеговане законодавство)
В континентальній Європі до делегованого законодавства відносять лише ті які мають силу закону. Підставою для передання парламентських повноважень уряду щодо прийняття актів є приписки конституції або законів. Франція уряд може звернутись до Парламенту з проханням дати дозвіл приймати акти які мають силу закону. Франція, Італія такі закони називає - ордонанси. США делеговане законодавство не допускає, оскільки існує жорсткий поділ влади, але на практиці визнаються прийнятним передання президентом так званих повноважень на прийняття постанов та інших НА до виконавчих органів. США подібні делеговані повноваження називає квазізаконодавчими.
ВБ парл може делегувати свої повноваження : державному секретарю, міністрам, органам місцевого самоврядування. У кожному випадку здійснюється через прийняття законодавчого акту. Уряд приймає підзаконні НА.
Існує 2 моделі формування уряду:
Парламентське утворення уряду на базі Парламентських виборів існує в парламентських країнах і змішаних республіках. Глава Д призначає главу уряду орієнтуючись на парламентську більшість. Глава уряду формує склад уряду і разом з програмою діяльності уряду представляє його парламенту - інвеститура уряду. ( ВБ, Іспанія )
Позапарламентська модель характерна для президентських республік і дуалістичних монархій. Передбачено, що виконавча влада не потребує довіри парламенту і політично не відповідає перед Парламентом.
Назви голови уряду: прем'єр ,голова ради міністрів - Італія, Болгарія- міністр-голова, Німечинна, Австрія - федеральний канцлер.
35 Делеговане законодавство. Ордонанси. Інститут контрасигнатури.
Виконання законів прийнятих парламентом. Уряди і самі займаються правотворчістю (делеговане законодавство)
В континентальній Європі до делегованого законодавства відносять лише ті які мають силу закону. Підставою для передання парламентських повноважень уряду щодо прийняття актів є приписки конституції або законів. Франція уряд може звернутись до Парламенту з проханням дати дозвіл приймати акти які мають силу закону. Франція, Італія такі закони називає - ордонанси. США делеговане законодавство не допускає, оскільки існує жорсткий поділ влади, але на практиці визнаються прийнятним передання президентом так званих повноважень на прийняття постанов та інших НА до виконавчих органів. США подібні делеговані повноваження називає квазізаконодавчими.
ВБ парл може делегувати свої повноваження : державному секретарю, міністрам, органам місцевого самоврядування. У кожному випадку здійснюється через прийняття законодавчого акту. Уряд приймає підзаконні НА.
36. Відповідальність уряду та її різновиди.
Політична відповідальність є наслідком парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади. У конституційній практиці є 2 різновиди політичної відповідальності:
колективна (Іспанія, ФРН, Чехія тощо), у відставку йде весь уряд;
індивідуальна, відставка окремих міністрів можлива, якщо їх дії спричинили великий політичний скандал.
К. Польщі передбачає і колективну , і індивідуальну відповідальність членів уряду. Індивідуальна може бути за справи, що знаходяться в компетенції окремого міністра або доручаються йому главою держави.У В.Б. підхід до політичної відповідальності ґрунтується на ідеї солідарності його членів. Парламентська політична відповідальність уряду реалізується через дві процедури: вотум довіри та відмова у довірі.
Вотум довіри - результат парламентської ініціативи. За резолюцію недовіри, зазвичай, депутати мають проголосувати абсолютною або кваліфікованою більшістю. В багатьох країнах передбачений конструктивний вотум недовіри. К. Німеччини (ст.67) передбачає, що Федеральний канцлер може бути усунутий з посади тільки через обрання Бундестагом нової кандидатури на посаду Федерального канцлера. Конструктивний вотум передбачений К. Польщі, Іспанії тощо. Деструктивний вотум недовіри - щоб відправити уряд у відставку достатньо у парламенті отримати більшість голосів в підтримку резолюції недовіри.
Відмова у довірі - може мати місце тоді, коли сам уряд поставив перед парламентом питання про довіру. Найчастіше це можливо стосовно тільки що створеного уряду та стосовно його програми діяльності. Парламент приймає рішення абсолютною більшістю голосів. Другий випадок - коли глава уряду звертається до парламенту за висловленням довіри відносно вже зробленої урядом роботи. Наприклад, за К. Іспанії підставою розпуску Королем обох палат парламенту є відсутність з боку Конгресу (нижня палата) довіри до кандидата на посаду Прем'єр- міністра протягом 2 місяців з моменту першого голосування. Подібні процедури є у Румунії та ін.