18. Поняття конституційного статусу особи і громадянина в зарубіжних країнах.

Під основними правами і свободами людини і громадянина розуміють найбільш значні з них, ті які закріплені в Конституціях та Конституційних законах. Вважається, що вперше в світовій історії - права і свободи людини офіційно були закріплені у великій Хартії вольностей, але була підписана у 1215р. Англійським королем. У сфері кримінального судочинства, зокрема право оскаржити в суді незаконність арешту, було закріплено в документі Англійської революції «Habeas Corpus Act» 1679р. Ще права свободи людини і громадянина були проголошені у головному юридичному документі Французької революції, це документ «Декларація прав людини і громадянина» 1789р. - Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах.

Основний масив документів міжнародного права, був прийняті після Другої світової війни:

1. Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН10 грудня 1948р.

2. Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод, 1950р. Радою Європи. Відповідно до цієї конвенції, був створений Європейський суд з прав людини.

Конституції розвинутих зарубіжних країн регулюють основні права і свободи, виходячи з міжнародно-правових актів, які ввібрали у себе положення Великої Хартії Вольностей, Habeas Corpus Act і декларацію Французької революції 1789р., ст. 31 Конституції Португалії - Habeas corpus.

Існує два основних способи Конституційного формулювання основних прав і свобод: позитивний і негативний.

Позитивний – при цьому способі Конституція встановлює що суб’єкт має певне право. ст. 17 Конституції Італії – Громадяни мають право збиратися мирно і без зброї.

Негативний – це Конституційна заборона будь-якого суб’єкта порушувати або омежувати певне право або певну свободу. Поправка 5 до Конституції США – Ніхто не може примушуватись давати свідчення проти самого себе в кримінальних справах.

В основу правового статусу закладено принцип рівноправності, його не треба плутати з принципом соціальної рівності. Принцип соціальної рівності – це утопія, але Конституція може надавати рівні права, рівні юридичні можливості, встановлювати рівні обов’язки для всіх незалежно від походження, кольору шкіри, соціального статусу і тд. Але на сьогодні абсолютно рівних прав теж не може бути, вони не можуть бути рівними у громадян певної держави та іноземців. Але в межах однієї групи осіб ці права та обов’язки повинні бути однакові.

19. Особисті та політичні права та свободи. Обов‘язки особи і громадянина в зарубіжних країнах. Гарантії прав і свобод в зарубіжних країнах. «Хабеас корпус акт».

Під основними правами і свободами людини і громадянина розуміють найбільш значні з них, ті які закріплені в Конституціях та Конституційних законах. Вважається, що вперше в світовій історії - права і свободи людини офіційно були закріплені у великій Хартії вольностей, але була підписана у 1215р. Англійським королем. У сфері кримінального судочинства, зокрема право оскаржити в суді незаконність арешту, було закріплено в документі Англійської революції «Habeas Corpus Act» 1679р. Ще права свободи людини і громадянина були проголошені у головному юридичному документі Французької революції, це документ «Декларація прав людини і громадянина» 1789р. - Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах.

Основний масив документів міжнародного права, був прийняті після Другої світової війни:

1. Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН10 грудня 1948р.

2. Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод, 1950р. Радою Європи. Відповідно до цієї конвенції, був створений Європейський суд з прав людини.

Конституції розвинутих зарубіжних країн регулюють основні права і свободи, виходячи з міжнародно-правових актів, які ввібрали у себе положення Великої Хартії Вольностей, Habeas Corpus Act і декларацію Французької революції 1789р., ст. 31 Конституції Португалії - Habeas corpus.

Конституційні права і свободи класифікуються на особисті та політичні. Під особистими правами та свободами мають на увазі ті, які особа отримує від народження. Ці права не надаються державою, а тільки визнаються та захищаються нею. Найголовніше – право на життя. Це право гарантується Конституціями всіх розвинутих демократичних держав. Ст. 24 Конституції Португалії «Людське життя є недоторканним». Рада Європи у 1983р. прийняла протокол №6 до Європейської Конвенції 1950р. «Смертна кара відміняється, ніхто не може бути засудженим до смертної кари» Відповідно до положень цього протоколу, багато держав внесли зміни до законодавства. Нідерланди у 1982р., Велика Британія 1969р. – підпал королівських доків, за піратство збереглася смертна кара. США – існує за важкі злочини. Конституції багатьох держав, особливо до яких великий вплив має каталіцизм, визнають право на життя ненародженої дитини. Ст. 15 Конституції Словакії «Життя гідне охорони вже до народження»

До категорії особистих прав і свобод, також належить особиста недоторканість – головний зміст, це захист від необґрунтованих арештів. Англійська процедура 1679р. ( Habies Corpus ) має своє відображення в багатьох конституціях. Ст. 31 Конституції Португалії.

До змісту особистих належить також таємниця кореспонденції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування. У США до розряду невід’ємних прав народу, 2 поправка до Конституції США відносить право на зберігання та носіння зброї. Значимість цього права, набуло Конституційного повноваження, пояснюється природною пристрастю американців до зброї.

Політичні права та свободи. У різних формах та у різних обсягах, але вони проголошують практично усі конституційні політичні права і свободи людини і громадянина, свобода друку, свобода друку, мітингів, процесів, асоціацій «утворення об’єднань», право петиції «право звернення до органів державної влади».

Виборче право. Свобода слова. Зустрічне законодавство обмежує свободу слова: США акт про шпигунство, в якому визначається що підлягають обмеженню або повної заборони усі публічні виступи, в яких висловлюються “зневага”, глузування або створення недоброго слова до правління США, конституційних прав або форми одягу прийнятої у війську або на флоті США.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина: внутрішньодержавні і міжнародно-правові.

Внутрішньодержавні – головною гарантією є суд, незалежно від будь-якого іншого державного органу людина має право на розгляд справи компетентними та неупередженим судом. Має право на оскарження судових рішень.

До числа інститутів – уповноваженого з прав людини «Інститут омбудсмена – це слово Швецького походження у 12 ст., через 900 років слово омбудсмен увійшло до тексту конституції. Має іншу назву в багатьох країнах: В Румунії Адвокат народу, Іспанія Захисник народу, Франція Посередник, Філіппіни Комісія по правах людини. Цей орган розглядає справи щодо порушення прав і свобод людини і громадянина, коли всі законні засоби вичерпані. Омбудсмен сам по суті вирішити справу не має право, але він має право звертатися до відповідних компетентних органів, що до відновлення порушення конституційних прав людини і громадянина

Інститут адвокатури – кожна особа має право користуватися кваліфікованою юридичною допомогою.

Міжнародно-правові гарантії. Тяжкі злочини проти людства у період Другої світової війни переконали світову спільноту у необхідності міжнародного захисту прав людини. Статут ООН 1945р. Загальна декларація прав людини 1948р., Європейська конвенція про захист прав та основних свобод 1950р. Відповідно до політичної Європейської конвенції було створено Європейський суд з прав людини.

20. Вибори. Різновиди виборів. Референдум. Інститут відкликання депутатів. Принципи виборчого права. Стадії виборчого процесу. Моделі висунення кандидатів в зарубіжних країнах. Способи висунення кандидатів. Способи реєстрації виборців.

У конституційному праві терміном вибори позначається процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється через голосування особами що мають на це право за умови, коли на кожний мандат можуть претендувати у встановленому порядку два або більше кандидати. Через вибори формуються такі органи влади: парламенти, влада держав, судові органи, органи місцевого самоврядування.

Через вибори народний суверенітет не відчужується, шляхом виборів передається тільки право на його реалізацію в межах які встановлені Конституцією.

Види виборів:

1. Прямі і непрямі

Прямі або безпосередні характеризуються тим, що питання про обрання вирішується безпосередньо громадянами виборцями. Через прямі вибори формуються єдині або нижні палати парламенту. Президенти в президентських ( Бразилія, Грузія, Філіппіни ), або змішаних ( Франція )

На непрямих виборах волевиявленням виборців опосередковано спеціальною комісією або колегією, це вибори президента в США, або вибори президента в Німеччині ( обираються комісією від 16 земель представників )

2. Загальними та частковими

Загальні – повинні приймати участь все виборці країни ( вибори до нижньої палати парламенту, вибори президента )

Часткові – проводяться, якщо необхідно доповнювати склад парламенту, при достроковому вибутті деяких депутатів. Ротація що відбувається у сенаті США. Сенат обирається на 6 років, але кожні 2 роки відбувається переобрання 1/3 складу сенату.

3. Національні та регіональні вибори

Національні проводять по усій країні. Регіональні – або адміністративні, або місцеві – через них формуються органи самоврядування.

4. Чергові та позачергові

За загальним правилом така класифікація відноситься до парламентських виборів.

Чергові – проводяться у термін який визначається законодавством.

Позачергові – призначаються в разі дострокового розпуску парламенту або палати.

Інститут відкликання депутата – цей інститут є протилежним інституту виборів, відкликані депутати дуже рідко передбачають в законодавстві зарубіжних країн, оскільки визнаним є вільний мандат. В штаті Орегон не можуть бути відкликані члени судової влади, представники які обрані до сенату. Цей інститут існує в деяких префектурах Японії, але ця процедура уже рідко запроваджується, якщо громадяни-виборці не підтримують цієї процедури.

Виборче право є об’єктивне і суб’єктивне.

Об’єктивне – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини пов’язані із виборами державних організацій і органів місцевого самоврядування.

Суб’єктивне – це гарантоване державою можливість громадянина приймати участь у виборах державних органів та органів самоврядування. Поділ на активне і пасивне.

Принципи виборчого права - це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсно народним волевиявленням.

Загальний принцип – цей принцип означає, що виборчі права або хоча активне виборче право призначається за усіма дорослими та психологічно здоровими громадянами. Це той мінімум який поширюється, тому що в кожній державі є цензи. Цензи – це спеціальні умови, вони обмежують коло осіб які наділені виборчим правом. Ценз не може бути встановлений, якщо встановлення не передбачено законодавством.

Віковий ценз - означає визнання за особою виборчих прав по досягненню певного віку. ( 18 р. – Куба, Іран. 16р. – Німеччина. Для пасивного – 21р. Франція – повні 50р. на посаду президента )

Ценз осілості – він передбачає, що за особою визнаються виборчі права лише після того, як вона проживе певний строк на території даного виборчого округу або місцевості ( Франції – 6 місяців, США – 1 місяць, Японія – 3 місяці )

Майновий ценз – встановлений на світанку конституційного ладу, вважалося що особа повинна мати майно, або сплачувати податки щоб мати право на участь у керуванні державою. На сьогодні не застосовується.

Релігіозні і моральні цензи. В Ірані особа може бути обрана до парламенту, якщо вона активно сповідує іслам. В Пакистані – аміна. В Мексиці не має право голосувати особи які вживають наркотики, без батьківства, недієздатні особи. США від 2 місяців до 10 років. У Франції пожиттєво, якщо скоїли злочини проти держави. В Еквадорі – п’яниці і шахраї. А в Люксембурзі – особи які збанкрутіли. Ізраїль – парламентська республіка, у неї немає конституції. У 1996р. спільно з прямими виборами прем’єр міністра – отримав право розпускати Кнесет. Кандидат – може балотуватися від кількох партій. Два терміни – максимальний строк 4 роки. Ізраїль – це єдина країна у світі, у якій прем’єр міністр з 1996р. обирається на всенародних виборах. Унітарна держава – президент обирається однопалатним парламентом ( Кнесет – 120 депутатів )

Статевий ценз – в розвинутих демократичних державах практично відсутній, вперше активне виборче право було надано жінкам у 19 ст. у США. Процес скасування цього цензу був досить тривалий у Швейцарії, на федеральному рівні жінкам було надано виборче право у 1971р.

Принцип вільних виборів – цей принцип означає, що виборець сам вирішує приймати участь у виборах чи не приймати. У першу чергу характерно для Англосаксонської правової системи, але не тільки для них, і цей принцип поєднується з добровільною реєстрацією виборців. Коли сам виборець зобов’язаний прийти і зареєструватися у відповідних органах.

Не участь виборців у процесі голосування несе назву абсентеїзм, така поведінка можу бути політичною і аполітичною.

Аполітичний – він пов'язаний з тим, що виборець не йде на вибори через хворобу, через віддаленість виборчої дільниці і тд…

Для того, щоб зменшити аполітичний абсентеїзм здійснюють голосування через засоби зв’язку ( пошта ) і за дорученням.

Політичний абсентеїзм – для того, щоб зменшити законодавство деяких держав передбачають обов’язків вотум, тобто це визначене законодавством обов’язок громадянина прийти і проголосувати. У Австралії – загрожує штраф, Греція і Турція – позбавлення волі ) У країнах з авторитарним режимом – відсутній політичний абсентеїзм.

Принцип рівності – цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Ні соціально-економічні, ні політичні фактори, ні особисті рими виборця не можуть вплинути на положення саме громадянина певної держави, громадянин якої є виборцем. Рівність забезпечується наявністю у кожного виборця тієї ж кількості голосів, що і будь-якого іншого виборця. Наприклад на парламентських виборах – при виборах до кожної палати кожен виборець має по два голоси ( змішана виборча система ). На виборах до органів самоврядування – Баварія 3 бюлетені.

Виключенням є плюральний вотум – це означає, що деякі виборці мають додаткові голови при певних обставинах. У Великобританії на парламентських виборах до нижньої палати парламенту до 1948р. виборці мали додаткові голоси за місцем знаходження їх нерухомості, за місцем знаходження вищого навчального закладу, який вони закінчили На сьогодні практично не застосовується.

Принцип таємного голосування – цей принцип вимагає виключення зовнішнього спостереження за волевиявленням громадянина. Наявність окремих кабінок забезпечено тим, що в деяких країнах виборець зобов’язаний покласти бюлетень в конверт. Після Другої світової війни в Албанії було голосування гумовими кульками.

Виборчий процес можна визначити як урегульовану законом та іншими соціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій та груп з підготовки і проведення виборів до державних органів та органів самоврядування. Ця діяльність складається із таких стадій:

1. Призначення виборів ( якщо мова йде про чергові вибори, то часто конституції, закони, статути територіальних одиниць дають щодо цього певні вказівки. Дуже часто дата чергових виборів стала ( раз і назавжди )

У США вибори проводяться у 1 вівторок після 1 понеділка листопада першого року. Завжди вибори з 2 по 8 листопада. У багатьох країнах вибори проводяться у вихідні, у США вівторок – робочий день, але тільки у половині штатів законодавство може дати дозвіл працівникам залишити робоче місце для того щоб йти голосувати. Роботодавець має право зробити певні відрахування заробітної плати працівника за фактичну відсутність.

2. Встановлення виборчих округів. Якщо мова йде про вибори у представників органу, то вибори проводяться у виборчих округах які спеціально встановлюються. Інколи вибори можуть проводитись по виборчим округам якими слугують історичні територіальні одиниці в тій чи іншій державі ( регіональні, адміністративно-місцеві вибори )

Франція – вибори до органів самоврядування ( Ради департаментів ) проводяться у виборчих округах якими слугують на цих виборах найчастіше адміністративна одиниця – Кантон. Ці вибори називають Кантональними. У Великобританії виборні округи переглядаються 1 раз на 15 років, за надання спікера палати громадян. Німеччина – виборчі округи ( їх межі ) встановлює спеціальна комісія, яка призначається федеральним президентом ( Кордони земель не повинні пересікатися лініями кордонів ( меж ) виборних округів )

3. Встановлення виборчих одиниць. Виборчі дільниці – це територіальні одиниці, які об’єднують виборців в єдине місце голосування. Вони мають суттєво технічне значення і порядок організації регулюється підзаконним нормативним актом.

4. Створення виборчих органів ( комісія і тд… ) На ці органи покладається організаційне керівництво усім виборчим процесом. Різновиди:

1. Дільничні виборчі органи – вони діють на виборчих дільницях. Забезпечують реєстр виборців, організовують голосування на дільниці.

2. Окружні виборчі органи – діють у виборчих округах. Вони здійснюють реєстрація кандидатів, забезпечують нормальний хід передвиборчої компанії, визначають результати виборів по виборчому округу.

3. Територіальні ( центральні ) виборчі органи – вони підсумовують результати виборів на певній території і оприлюднюють цей результат.

5. Реєстрація виборців залежить від того, на кому лежить тягар реєстрації. Вона може бути публічною ( обов’язковою, особистою і добровільною )

Публічна – Німеччина, Швеція, Швейцарія. Публічна влада веде постійний облік населення і облік переміщення населення, на підставі цих даних складається списки виборців.

Канада – публічна влада обов’язкова. Напередодні виборів посадова особа обходить домівки від дверей до дверей, і на підставі цих даних складає списки виборців.

У Великобританії – списки виборців на підставі даних які надаються домовласниками, потім ці списки оприлюднюються у публічному місці ( бібліотека ) для того, щоб населення могло перевірити ці списки. Необхідні виправлення у списку виборців мають бути зроблені до 15 лютого кожного року, потім списки закривають, і якщо особа змінила місце проживання то вона має голос за попереднім місцем проживання. Добровільна – передбачає, що сам виборець має прийти і зареєструватися як виборець. Це США, Франція. Найчастіше законодавець не передбачає певні санкції якщо особа не зареєструвалася як виборець.

6. Висування кандидатів. Найбільш важлива після голосування стадія, оскільки на цій стадії визначається коло осіб з яких може бути обрані президент, працівники органів самоврядування, представників органів.

Існують 2 моделі висування кандидатів:

• Передбачає певну заборону на висування кандидатів партійними структурами. Люксембург і Великобританія.

• Передбачає повну монополізацію процедури висування кандидатів політичних партій. Австрія, Канада, Португалія, Латвія.

Існує декілька способів висування кандидатів на виборах:

1. Самовисування - на перший погляд, цей спосіб висування кандидатів є демократичним способом і гарантує рівність пасивного виборчого права – це Данія, Канада, Норвегія, франція, але на практиці дуже часто виникають протиріччя між особистими амбіціями потенціального кандидата та його реальними можливостями.

У Франції особа яка мала бажання балотуватися у депутати національних зборів ( нижня палата ) то вона має подати в префектуру департаменту, за місцем проживання заяву із зазначенням всіх необхідних даних про себе, та про свого заступника. А також внести виборчу заставу.

Виборча застава – це певна сума коштів визначених законодавством, яка повинна бути внесена в спеціальний фонд особою, яка балотується на певну посаду. Кошти повертаються, якщо кандидат набирає певний % голосів виборців визначених законодавством Франції 5%, Австралії 4%, якщо особа не набирає % ці кошти йдуть до державного бюджету.

2. Визнання групою виборців – у Польщі особа яка вирішила стати сенатором ( верхня палата парламенту ) має отримати підтримку своєї кандидатури не менш ніж 3000 підписів виборців відповідного воєводства. Парламент у Польщі – 2 палатний сейм і сенат. Верхня палата ( сенат ) формується із представників адміністративної одиниці цієї країни ( унітарна, адміністративна одиниця воєводства ) якщо від кожного воєводства, кандидат – особа повинна отримати певну кількість голосів воєводства.

3. Висування кандидатів політичними партіями – або іншими громадськими об’єднаннями. Саме такий характерний при формуванні національної ради в Австрії, палати представників у Японії. Як правило такий спосіб узгоджується із виборчою системою пропорційних представників політичних партій.

Специфічний випадок – процедура праймері. США, Турція – характерний тим, що виборці є прихильниками певних політичних партій, через первинне голосування вирішують чия кандидатура буде визначена в якості кандидата на виборах від партії, прихильниками якої вони є.

Сьома стадія виборчого процесу – агітаційна компанія. Ця стадія дуже важлива, але вона має мінімальне врегулювання від певного законодавства:

• Порядок надання ефірного часу партіям для агітації. Австрія, Німеччина час пропорційний до їх представництва у парламенті.

• Можуть бути встановлені межі використання коштів для агітації. У ЗМІ США забороняється на ТВ, радіо більше ніж 60% коштів, які кандидату дозволено витратити на виборчу компанію. Максимальна сума – на президентських виборах – 20 млн. доларів.

7. Голосування. Процедура регулюється у виборчих законах дуже детально, і в різних країнах має свої особливості. У різних країнах по різному вирішується. Якщо був відсутній у день голосування за місцем проживання у Австрії, може заздалегідь отримати посвідчення на право голосування у виборчих органах. У день виборів цей виборець за місцем свого фактичного знаходження замість посвідчення отримує офіційний бюлетень і голосує. У багатьох країнах на такий випадок може проголосувати за допомогою відділу зв’язку, або через довірену особу. У Франції – на виборах - перелік громадян виборців і випадків коли ці громадяни можуть проголосувати через довірену особу якщо вони, проходять лікування поза межами місця проживання. Особа, яка отримала довіреність користується всіма виборчими правами довірителя.

8. Підрахунок голосів. Подані голоси підраховуються спочатку на виборчих дільницях, починаючи зразу після закінчення голосування на засадах власності і прозорості. Виборчі закони встановлюють, які голоси необхідно вважати дійсними. Найчастіше підставою для недійсності є його невідповідність формальним вимогам, і не можливо однозначно встановити волевиявлення виборця.

9. Остаточні результати – висуваються центральними або територіальними виборчими органами і офіційно оприлюднюються.