14. Типологія політичного режиму.

Політичний режим – це поняття визначає систему методів, форм, способів здійснення політичної влади у суспільстві.

Типологія політичного режиму, класифікація політичного режиму є досить обмежена, але вона існує.

• Демократично-політичний режим характеризується високим ступенем політичної свободи суспільства, реальним існуванням політичних та правових інституцій. Демократичний режим знаходить своє відображення у законах, конституціях, які визначають форму участі громадян у політичному режимі. Тобто передбачає наявність інституцій представницьких та безпосередніх демократій. Гарантується права і свободи людини і громадянина, існують незалежні засоби масової інформації. Існує поділ влади на три гілки, органи політичної влади вдаються до примусових методів лише у виключних випадках.

• Ліберальний режим – характерний був у розвинутих держав 19 ст. Існує сьогодні в Індії і Філіппінах. Відрізняється високим ступенем політичної свободи, реально існуючими правами і свободами, але внаслідок відсталості більшої частини населення, користуватися цими реальними існуючими правами і свободами можуть не всі. Державам частіше, ніж у демократичному режимі, доводиться вдаватись до силових методів. Низький рівень життя в певних верств населення у країнах з таким режимом, обумовлює схильність цих верств до насильницьких дій для досягнення певних дій ( своєї мети ).

• Авторитарний режим характеризується певною відсутністю демократично-політичний відносин, опозиція або взагалі заборонена, або вона знаходиться в таких умовах, що не дозволяють їй функціонувати. Самоврядність практично відсутня, вибори і референдум якщо і проводяться, то під жорстким контролем з боку влади. Реально всі функції влади знаходиться в руках диктатора «і президент, і монарх, і прем’єр міністр або представник правової монархії»

• Тоталітарний режим – найвищий ступінь авторитарного режиму. Все суспільство охоплено таким політичним інститутом як «державна партія». Економіка держави упорядкована диктату політичної влади. Конституція в умовах такого режиму не є джерелом права.

15. Громадянство в зарубіжних країнах. Особливості інституту громадянства в зарубіжних країнах.

Громадянство – це сталий правовий обов’язок людини із своєю державою, який передбачає взаємні права та обов’язки у випадках визначених законодавством. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами. І може вимагати у громадянина виконання певних дій визначених законодавством. Громадянин може розраховувати на захист з боку держави.

Інститут громадянства виріс із інституту підданства. На сьогодні категорії підданства зустрічається в землях деяких монархічних держав, таких як Данія, Люксембург. У Великобританії, Іспанії, Нідерландах, Швеції здебільшого вживається термін громадянство.

Способи набуття громадянства:

1. Філіація ( найпоширеніша ) - за народженням. Розкривається через 2 принципи: право крові та правогрунту. Особа стає громадянином певної держави за правом крові, якщо вона народжується від громадян цієї держави, незалежно від місця народження. Бельгія, Греція, Іспанія, Японія – принцип домінуючий. За принципом права грунту – особа стає громадянином держави, якщо вона народжується на території цієї держави, незалежно від громадянства батьків. Американський континент. Найчастіше один принцип узгоджується з іншим ( право грунту з право крові ) Згідно ст. 1 Акту про громадянство Великобританії 1981р. ( 2002р. зміни ) Особа, яка народжується в Об’єднаному Королівстві стає громадянином Великобританії, якщо в момент народження її батько або мати були громадянами Великобританії, або постійно проживали в Об’єднаному Королівстві. У всіх державах за принципом правогрунту немовля набувають громадянство на території на якій вони були знайдені, а батьки невідомі.

2. Натуралізація – це набуття громадянства за волевиявленням особи. Для натуралізації як правило потрібно вийти з попереднього громадянства, прожити певний строк на території тієї держави, де особа хоче натуралізуватися. Особа має володіти державною мовою в обсязі необхідної для існування. Особа повинна мати законні засоби для існування. Строк – період укорінення, найчастіше це 5 років Франція, Великобританія; 10 років – Бельгія, Іспанія; 7 років – Скандинавські країни. Цей строк може бути скорочений у країнах, такі як Німеччина, Болгарія, Ізраїль для осіб корінної національності. У Франції скорочують з 5 до 2 років для осіб, що здобувають вищу освіту у цій країні, і для осіб які внесли значний вклад в розвиток культури і науки. Ця процедура дозвільна та індивідуальна. Дозвільна – це означає, що певні органи дають, або не можуть не дати дозвіл, якщо умови були виконані. Міністерство внутрішніх справ, судовий орган, глава держави, державний секретар внутрішніх справ ( Великобританія ). Ця процедура індивідуальна - це означає індивідуальність до кожної особи про надання і не надання громадянства.

Таке явище як біпатризм, коли особа має 2 або більше держав, є небажаною в міжнародній практиці і відповідно до законодавства зарубіжних країн. Для того, щоб уникнути цього явища є оптація і трансфер.

1. Оптація – це набуття громадянства, яка нав’язане із територіальними змінами, змінами територій певних держав. Якщо територія підходить до іншої держави або стає незалежною, то населенню яка проживає на цій території надається можливість обрати громадянство протягом певного строку. Деяким категоріям французів, які народилися і тривалий час проживають в Алжирі у 1962р. через узгодження між урядами Франції та Алжиру була надана можливість протягом 3-х років обрати собі громадянство.

2. Трансфер – територія однієї держави відходить до іншої або стає незалежною, і населення цих територій не має право обирати собі громадянство. Випадки поодинокі але були після Другої світової війни.

Припинення громадянства:

1. Вихід з громадянства

2. Втрата громадянства в автоматичному режимі

3. Позбавлення громадянства

4. Здійснюється за заявою громадян у вільному, дозволеному порядку. У США до цього і у Великобританії визнано принцип вільного виходу із громадянства, тобто достатньо одного виходу із громадянства.

Велика Британія – якщо протягом 6 місяців, після реєстраційної заявки щодо виходу із громадянства, особа не набула громадянства іншої держави, то ця заява щодо відміни анулюється.

5. Найчастіше підставами можуть бути вступ особи без дозволу відповідних органів своєї держави на службу в правоохоронні органи іншої держави, на службу в органи юстиції, на іноземну державну службу. Особа зовсім не підтримує зв’язки зі своєю державою.

6. Це санкція держави, щодо громадянина, поведінка якого була неправомірна. Найчастіше позбавлення громадянства особи які набули в порядку натуралізації. Зокрема в Австралії особа може бути позбавлена громадянства у порядку натуралізації за кримінальний злочин, який вона скоїла протягом 6 років з моменту натуралізації. Зокрема у Франції, особа може позбавитись громадянства в порядку філіації за державну зраду. З інститутами громадянства дуже тісно пов’язані інститут політичного притулку,інститут екстрадиції і експатріації.

Політичний притулок

Демократична конституція дуже часто передбачає можливість надання притулку іноземцям з підстав: Якщо вони в себе на батьківщині переслідуються за політичні погляди, за релігійні переконання, за наукові праці, за витвори мистецтва. Держава надаючи політичний притулок не обов’язково в автономному режимі надає своє громадянство іноземцю.

Експатріація – в демократичних конституціях дуже часто передбачають заборону висілки з країни своїх громадян.

Екстрадиція – в демократичних конституціях найчастіше забороняють видачу своїх громадян іншій державі. Крім випадків, коли процедура передбачена міжнародним договором між цими країнами. Після вибухів 2001р. 11 вересня багато держав внесли зміни о свого законодавства щодо права екстрадиції. ч.3 ст. 13 Конституції Іспанії «Не підлягають екстрадиції особа за політичні злочини, при цьому акти тероризму такими не вважаються» .