1. Державне право зарубіжних країн як галузь права, юридична наука та навчальна дисципліна.

Конституційне ( державне ) право у правовідносинах розглядається у трьох аспектах ( тріада ), яка у справах повної держави, як наука і як навчальна дисципліна.

У світі існує певна тенденція вживання термінів конституційне або державне. Найчастіше в країнах Англосаксонської правової сім’ї ( США, Індія, Велика Британія ) вживається термін конституційне право. В країнах Романської правової сім’ї ( Франція, Алжир ) найчастіше вживається термін конституційне право. В країнах Германської правової сім’ї ( Німеччина ) – державне право.

Вживання того чи іншого терміну залежить від національної тенденції. Наприклад, домінуючою у Франції – конституційне визначення.

Як наука ДПЗК вивчає конституційно-правові норми, принципи, інститути, а також суспільні відносини які ними регулюються. Крім того, наука ДПЗК вивчає практику реалізації КП норм та інститутів. Наука ДПЗК дуже тісно пов’язана з іншими юридичними науками і навчальними дисциплінами. Дуже тісний зв'язок з ТДП, ІДПЗК, КП, міжнародним правом, політологія, соціологія.

Навчальна дисципліна – це система знань про відповідну галузь і науку, але поняття наука значно ширше ніж поняття навчальна дисципліна. Навчальна дисципліна розглядає лише ті питання, які глибоко розроблені відповідною наукою.

ДПЗК як галузь права – це сукупність правових норм які визначають, закріплюють та регулюють певні засади політичної, економічної організації суспільства, порядок організації і компетенції різних ланок державного механізму, територіальна організація державної влади, а також визначає основу взаємовідносин між державою і особою.

2. Предмет державного права зарубіжних країн. Система державного права зарубіжних країн. Джерела права.

Предметом галузі конституційного і державного права є відносини які виникають в процесі здійснення державної влади. Особливістю цих правовідносин є те, що завжди один із суб’єктів виступає прямо або опосередковано держава.

Систему галузі державного конституційного права складають три елементи:

1. Конституційні принципи;

2. Інститути;

3. Норми.

Принципи поділяються на: загальні – вони не формулюють конкретних прав та обов’язків, не завжди зобов’язані правовими санкціями, але мають дуже велике значення в конституційному праві: народний суверенітет, розподіл влади, рівноправність, не відчуженість прав та принципи, які мають чітку юридичну форму. Незалежності депутатів від виборців – 27 статті Конституції Франції 1958 р. мають чітку юридичну форму «Будь-який імперативний мандат є недійсним»

Другою складовою системи державно-конституційного права є конституційно-правові інститути – це сукупність державно-правових норм, що регулюють однорідні, взаємопов’язані відносини які утворюють відносно самостійну групу. Існують три різновиди конституційно-правових інститутів:

1) Загальні;

2) Головні.

Інститут правового становища особи ( загальний ), і громадянина( головний );

Інститут основних прав і свобод людини і громадянина ( початковий-основа )

Складова конституційного права – конституційно-правові норми – це загальні обов’язкові правила поведінки, санкціоновані державою з метою охорони і регулювання суспільних відносин. Державно-правові норми відрізняються своєю структурою, а саме вони рідко містять санкцію. Найчастіше санкції за порушення норм конституційної ( державно-правової ) містяться в нормах кримінального або адміністративного права.

Класифікація норм:

1. Регулятивні, вони встановлюють права та обов’язки суб’єктів в державно-правових відносинах. Більша частина норм державної ( конституційно-правової ) – регулятивний. «Віце-президент США є головою Сенату, але може голосувати лише в тому випадку,коли голоси розділяються нарізно»

2. Охоронні норми найчастіше є забороняючими. Конституція Японії, стаття 9 «Право на ведення державою війни не визнається»

За способом впливу норми поділяються на:

1. Уповноважуючі;

2. Забороняючі;

3. Зобов’язуючі.

1. «В засіданнях Уряду може приймати участь Державний контролер» ч.1, стаття 95 Конституції Литви 1992 р.

Державний Контролер – це посадова особа, яка здійснює фінансово-економічний контроль в Україні.

2. «Функції члена Уряду є несумісними з парламентським мандатом» стаття 3 Конституції Франції.

3. «Федеральний Канцлер на прохання федерального Президента, а федеральний міністр на прохання федерального Канцлера або федерального Президента зобов'язані продовжувати ведення справ надалі до призначення їх наступника» стаття 69 Конституції Німеччини.

Норми бувають матеріальні і процесуальні.

Джерела права – це способи вираження права, способи закріплення його норм, зовнішня форма права. Історично відомі чотири основних форми джерел права:

1. Правовий звичай

2. Судовий прецедент

3. Нормативно правовий договір

4. Нормативно правовий акт

Існують дві основні групи джерел:

1. Формалізовані джерела права ( Конституції, різновиди законів, акти голови держави, судові прецеденти тощо )

2. Неформалізовані джерела права ( Правовий звичай, Конституційні угоди )

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчості державних органів, який містить юридичні норми. Нормативні акти поділяються на закони і підзаконні нормативно правові акти. Законні приймаються найвищим представництвом органів державної влади, в особливому порядку, інколи можуть прийматися іншим вищим органом державної влади – монархом. Закони мають вищу юридичну силу, порівняно з іншими нормативними актами і регулюють найбільші важливі суспільні відносини.

Судовий прецедент – це рішення суду по конкретній справі, яка розглядається вперше, і це рішення є обов’язковим при вирішенні в подальшому аналогічних справ. Є джерелом права, має широке застосування в Англосаксонської правової системи. Обов’язковий характер має не все рішення суду, а тільки основа рішення. Все інше розглядається як мимохідь сказаного.

Нормативно-правовий договір – це форма права містить два і більше суб’єктів суспільних відносин, домовляється про взаємні права та обов’язки, з економічної, політичної, соціальної проблеми, укладаючи між собою угоду в письмовій формі ( федеративний договір, який укладається між суб’єктами федерації )

Другу групу джерел складають неформалізовані джерела права, яка за своєю природою є звичаями. Практично в кожній державі є свої правові звичаї, але тільки в країнах Англосаксонської правової системи правовий звичай є офіційно визначеним джерелом права. Правовий звичай має таку ж юридичну силу, як і інші джерела права, але в судовому порядку не захищаються ( особливо поширена у Великій Британії частина Конституції « Лідер партії більшості » – прем’єр міністр; це означає що за правовим звичаєм монарх не може призначати лідера партії більшості - прем’єр міністра. Король повинен погодитися з більшим законопроектом, який пройшов обидві палати парламентом. Конституційна угода за своєю природою теж є звичаєм. Міністри мають бути членами парламенту (Велика Британія). Норми, які встановлюють зміст Конституційної угоди є суто політичними (декларативними).

Правова доктрина – на сьогодні правова доктрина не є основним джерелом права, але в рішеннях деяких англійських суддів можна зустріти посилання на праці відомих вчених, але ці посилання не розглядаються як джерело права, скоріше вони є засобом додаткової регламентації прийнятого судового рішення.

Спеціальним джерелом права, особливо в країнах Мусульманських – є система релігійних прав і норм. В багатьох випадках сила таких джерел вища, ніж норма Конституції. В ісламській республіці Іран. Найвищим джерелом права в країні, є Шаріат.