СИСТЕМА СЕКСУАЛЬНИХ РЕАКЦІЙ

Працівники кафедри акушерства і гінекології медичного факультету Вашингтонського університету.( Келлі, ст.125,ст. 34-35)

Дослідниками,які зробили для розуміння функціонування механізмів сексуальності більше ніж будь-хто інший були Уільям Х.Мастерс і Вірджинія Е.Джонсон. Їх інтереси зосередились на фізіологічних реакціях людини та лікування фізіологічних розладів. В 60 роки Мастерс і Джонсон із співробітниками використовували складну апаратуру для вимірювання фізіологічних реакцій 694 осіб при статевому акті та мастурбації. В результаті 10000 оргазмів виявились виміряними та описаними в лабораторних умовах. Детальніший звіт про цю роботу був представлений в книжці «сексуальні реакції людини», що була опублікована вперше в 1966 році. На базі цих досліджень вони вперше запровадили сексотерапію. В своїх дослідженнях вони використовували датчики, які фіксували прилив крові у сексуальні органи та зміну їх розмірів. Одним із технологічних новинок, які зараз є у розпорядженні сексологів.

Плетизмографія пеніса та піхви( ст. 52-53)

Датчик напруження пенісу у формі манжету чи шнура розміщується навколо цього органу і підключається до плетизмографа, який у відповідності до сигналів датчиків викреслює графік наростання чи послаблення сексуального збудження. У жінок датчик, який вимірює приплив крові до піхви розміщується всередині піхви. В останні роки плетизмографія використовується все частіше не тільки в клінічній практиці а й у наукових дослідженнях стосовно впливу на сексуальність демонстрації сексуально відвертих матеріалів, та в юриспруденції вплетені ступінь виявлення чоловіками та жінками сексуального інтересу до певних сексуальних об’єктів(наприклад дітей чи осіб тієї ж статі), а також визначення змін в патернах сексуальної поведінки під впливом лікування. Людина може бути скерована на таке обстеження за рішенням суду в США та багатьох інших країнах.( в нашому законодавстві така процедура не виписана достеменно). В таких випадках досліджуваного прикріплюють до плетизмографа, а потім пред’являють йому зображення людей різної статі та віку у випадках сексуальних відхилень, це можуть бути й інші стимули,реєструючи ступінь збудження на певні стимули.

Трьохфазна модель Каплан

Хелен Сингер Каплан, сексолог, працювала з людьми, у яких були труднощі із сексуальним збудженням і прийшла до висновку, що деякі люди свідомо чи підсвідомо просто не дуже хочуть перебувати в стані сексуального збудження. Це заставило доповнити схему Мастерса і Джонсон фазою бажання, яка передує фізіологічним реакціям організму у відповідь на збудження. Фаза бажання є психологічним елементом, внаслідок якого можуть виникати соматичні вияви, статевий потяг.

Описується теорією мотивації.

Впродовж століть утримувалась думка, що потяг до сексуальних контактів є вродженим, і для його пояснення використовували метафору парового котла. За якою внутрішній тиск сексуальної «пари» буде зростати доти, поки не виявиться настільки, що виникає сильний потяг його «викинути». Одночасно в рамках цієї метафори виходить, неможливість своєчасного «викиду» «надлишкового тиску» мусить мати якісь негативні наслідки для здоров’я. Звідси ідея необхідності мастурбації у випадку неможливості задовольнити сексуальні потреби з партнером. Теорія мотивації заперечила це уявлення. Ця теорія призвела до зміщення уваги в бік зовнішніх стимулів і психологічної їх значимості. Так, будистські монахи, які цінують фазу збудження більше аніж оргазм, і розглядають оргазм як вияв слабості, практично ніколи не використовують мастурбації як способу зняти сексуального тиску.

Погляди, представлені в трифазній моделі Каплан, набувають особливого значення при поясненні причин різноманітних дисфункцій. Серед яких можуть бути пригнічення сексуального бажання, відраза до тих чи інших сексуальних маніпуляцій, що породжує порушення ерекції, вагінізм чи больовий сексуальний акт. З точки зору цієї моделі ці порушення можуть бути або через порушення фази збудження, або фази розрядки або і через порушення сексуального бажання.

В ранніх уявленнях про вродженість «сексуального потягу» вважалось, що організм має запрограмований «сексуальний механізм, котрий може бути запущеним достатньої сили сексуальною стимуляцією». В таких уявленнях ніколи не визначається достатньо однозначно, що розуміють під «сексуальною стимуляцією». І хоча за допомогою таких уявлень можна дещо прояснити, як людський організм реагує на сексуальні стимули, вони не допомагають зрозуміти як активізуються ці реакції, як формується механізм індивідуальної вибірковості щодо реакцій на певні стимули.