13. Кочовий простір України в середньовіччі

Протягом другої половини І тис. н. е. східнослов'янське населення українських земель було втягнуте в процеси, характерні для європейського раннього Середньовіччя: переселення і розселення народів, утворення держав, утвердження суспільної організації та економічної діяльності ранньофеодального типу, виокремлення виразних національних рис у культурі, підкріплення патріотичних державницьких ідей впливом діячів офіційної державної релігії. Особливості феодалізму в Україні: стрімка феодалізація супроводжувалася збереженням помітних залишків родоплемінного ладу. Але це позначилося не відставанням, а більш демократичними порядками в державі, збереженням рис військової демократії, які пізніше були успадковані українським козацтвом.

У III ст. н.е. германські племена готів, які проживали на Півночі Балтики та Півдні Скандинавського півострова переселилися в Причорноморські степи. Готи розгромили місцеві сарматські племена та грецькі поліси. Умовно, Готські племена можна поділити на дві великі групи – вестготи (жили між Бугом та Дунаєм) та остготи (жили між Дніпром та Кубанню). Наприкінці III ст. готський вождь Германаріх утворив Готську державу, яка простягалася на території від Балтійського моря на півночі до Чорного та Азовського морів на півдні, від Тиси на заході і Дону на сході. Столицею Готського королівства було місто Данапроштадт – «місто на Дніпрі», локалізувати яке до сих пір не вдається. У 375 році в Причорноморські степи приходять племена гунів. Як вважається, гуни – це прототюрське племінне об’єднання, які раніше жили в степах Монголії та Китаю. 70-х роках IV ст. гуни розбили сарматські племена аланів, які проживали в Приазов’ї та перейшовши Дон розгромили готську державу. У 377 році держава гунів охоплювала території від Волги до Дунаю, і на початок V ст. центром гунської держави було Північне Причорномор’я.

15. Реформація та контр-реформація, протестанти, єзуіти

Реформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація Тевтонського ордену і введення в Пруссії лютеранства в 1525 р. Пруссія, що була васалом Польщі, стала центром поширення нових ідей у Речі Посполитій.

Протестантські громади на території України з'являлися, як правило, у великих панських маєтках або містах. 

протестантський рух в країні мав свої особливості, що зумовило його слабкість:

— він не мав широкої підтримки серед основної маси населення (селян, міщан);

— шляхта та магнати за допомогою нових релігійних вчень прагнули домогтись нових привілеїв і послаблення королівської влади, а не були переконаними протестантами;

— відсутність єдності в протестантському русі (лютерани, кальвіністи, аріани, чеські брати), а іноді й ворожнеча між його течіями;

— православне населення в основній масі було байдужим до нових вчень, його турбувало збереження "батьківської" віри — православ'я.

деї Реформації і віротерпимості мали і своїх супротивників як в Польщі, так і за її межами. Після Триденського собору в Європі набуває поширення Контрреформація, ударною силою якої став орден єзуїтів. 

З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури.

З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення "батьківської" унії, а відтак, в тих умовах, і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви.

Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру.