5. Календарні свята та обряди

КАЛЕНДАРНІ СВЯТА Й ОБРЯДИ – складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.

До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.

Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.

6. Словяни в группі народів індоєвропейської мовної сім'ї

Індоєвропейці – це близько 200 споріднених народів, що протягом останніх 5 тис. років населяють Європу та західну частину Азії від Індії до Британії та Піренеїв. Саме вони є творцями європейської цивілізації, культурні досягнення якої значною мірою зумовили прогрес людства протягом останніх сторіч.

Кочові племена, що осідали на теренах України, були часто вихідцями із Азії (наприклад, кіммерійці, скіфи, сармати). Вони несли з собою мову та культуру Азії. Готи прийшли на території України з берегів Балтійського моря і несли іншу культуру, як і поліси, що взагалі були грецькими. Печеніги були європеоїдними, а от половці – азіатами. Всі ці племена та народи відносяться до індоєвропейської сім’ї, слов’яни є її складовою. Індоєвропейська сім'я мов складається з 13 груп, куди входять як сучасні, так і мертві мови: германська, балтійська, слов'янська, романська, індійська, іранська, грецька тощо.Високий ступінь спорідненості згаданих мов науковці пояснюють їхнім походженням від єдиного генетичного пращура – індоєвропейської прамови.  Про тісний зв'язок словян з Азією свідчать слова тюрського походження, що є у нашій мові: базар, майдан, шаровари, гайдамаки, козак, ярлик тощо.

2. Початки землеробства. Трипільська культура

Збільшення населення спричинило нестачу простору й природних багатств для продовження лише привласнюючих форм господарювання. Люди навчилися обробляти землю і вирощувати пшеницю, ячмінь, жито, просо, бобові, що поклало початок розвитку землеробства.

Хліборобство мало велике значення в житті людей. Зерно зберігали і харчувалися ним взимку, коли не було м'яса. Рільництвом займалися переважно жінки. Чоловіки-мисливці часто покидали рід на довгий час, тому на чолі роду продовжувала стояти жінка, по ній же визначали і родичів. Приручення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней вело до розвитку тваринництва, що теж покращило харчування людей. Розвиток землеробства і скотарства спричинив поступовий перехід до відтворюючих форм господарювання. Відбувся перший суспільний поділ праці - на землеробство і скотарство, а людей - на хліборобів і тваринників.

Новокам'яна доба дала поштовх до удосконалення засобів виробництва. Розвиваючи вміння і навички, люди покращили виробництво знарядь праці з каменю шляхом його шліфування, свердлення і розпилювання. З'явилися сокири, долота, ножі, різці, тесла. Розвивалося виробництво глиняного посуду, а також випалювання з товстих дерев човнів - першого транспортного засобу людини. Широкого вжитку набули лук і стріли, що підвищували продуктивність полювання.

Піднесення і розквіт матріархату спричинили прискорення суспільного розвитку людей. Утворення племен спричинило поширення на значній території України поселень, єдиних за господарсько-культурною спільністю. У V тис. до н.е. західноукраїнські землі заселяли землеробські племена культури лінійно-стрічкової кераміки. Північно-західні регіони поступово перетворилися в землеробську зону, а південно-східні - у скотарську та мисливсько-риболовецьку.

Яскраві пам'ятки мідно-кам'яної доби (енеоліту) на території України залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н.е.). Сліди їхніх поселень засвідчують, що основна маса трипільців прийшла з Балкан та Середземномор'я і розселилася по Молдові та Правобережній Україні, змішавшись з місцевим землеробсько-скотарським населенням. Свою назву племена здобули від села Трипілля на Київщині, де їхні поселення вперше досліджено Вікентієм Хвойкою в кінці XIX ст. Трипільські села складалися з кількох десятків великих і малих глинобитних заглиблених у землю жител, розташованих концентричними колами навколо широкого центрального майдану, що водночас слугував і загоном для худоби. Тут же знаходилися громадські будівлі. Найбільшим трипільським поселенням є Майданецьке на Черкащині. Існує припущення, що в ньому жило до 20 тис. осіб. Окремі поселення обсипалися валом і обкопувалися ровом - напевне, їхні мешканці зазнавали нападів сусідів-ворогів.

Основним заняттям трипільців були землеробство та скотарство. Поле орали примітивним ралом, запрягаючи в ярма волів. Для розмелу зерна застосовували кам'яні зернотерки.

Трипільські скотарі розводили свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Вони також полювали, рибалили, вирощували сади.

При виготовленні знарядь праці трипільці застосовували крем'яне свердло з першим механічним прокручувальним пристроєм - ручним дрилем. Вживали й мідні знаряддя - шило, сокиру, тесла, кинджали.

Високої майстерності досягли у гончарстві трипільські жінки. їхні вироби вчені відносять до „культури мальованої кераміки".Вони виготовляли чудовий ліпний посуд, випалюючи його у спеціальних печах.На посуді зображувалися птахи, тварини. Людину трипільці малювали у стані ритуального танцю. Такого високого рівня не досягли навіть ті племена, що населили Україну пізніше.

Славнозвісними є трипільські глиняні моделі жител, фігури тварин. Археологами знайдено багато жіночих статуеток релігійного призначення. Померлих хоронили в могилах або спалювали на вогні, щоб очисти душу покійника від земних гріхів.

Відбитки тканини на посуді, знахідки веретен засвідчують, що трипільцям було відоме і ткацтво.

Українські історики та археологи вважають, що трипільців завоювали, частково знищили й асимілювали індоєвропейські племена. Шляхом влиття до трипільського населення сусідніх та новоприбулих племен і народів поступово формувалася постійна людність нашого краю. Гіпотезу підтверджують археологічнірозкопки пам'яток чорнолісько-білогрудівської культури епохи бронзи. Вона є з'єднуючою ланкою між трипільцями та стародавніми слов'янами - безпосередніми предками українців.