25. Укр. Нац. Відродження 19 ст і його роль у культур.Середовищі

Особливістю національно-визвольного руху в Україні першої половини XIX ст. було його посилення на основі дворянських культурних традицій. Саме прогресивна частина дворянства в даний історичний період відігравала активну роль у формуванні національної свідомості. Друга особливість полягала в тому, що конституювання української нації відбувалося у складі багатонаціональних держав за відсутності власної державності та в умовах політичного, національного і соціального гноблення народних мас з боку феодально-кріпосницької Росії і Австро-Угорської імперії. Внаслідок цього на українських землях боротьба за національний розвиток та зміцнення національної культури зливалась з боротьбою проти соціального гніту й феодального ладу. Значний крок вперед у першій половині XIX ст. зробила в Україні історична наука. У 20—30-х рр. XIX ст. у Львівському університеті тривали дослідження в галузі краєзнавства і гуманітарних наук. І. Могильницький написав першу в Галичині граматику української мови. З 1784 р. діяла бібліотека Львівського університету, у якій налічувалось близько 50 тис. томів літератури з різних галузей знань. Окрім неї, у місті діяло ще кілька менших бібліотек, а також були відкриті гімназії та приватні школи. Зачинателем нової української літератури, її класиком став І. Котляревський, автор "Енеїди" Український живопис у першій половині XIX ст. розвивався у загальному руслі розвою європейського мистецтва. Осередками розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади,гімназії. Сприятливі умови для розвитку театрального мистецтва складалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щеп-кіну започаткував свою історію професійний український театр. Таким чином, у культурному процесі першої половини XIX ст. на Україні чітко прослідковуються національні тенденції. У суспільній свідомості з'явилася нова риса: усвідомлення себе в історичному розвитку як нації. Самосвідомість українців як окремої етнічної спільноти з'явилася передусім у діяльності інтелігенції. 

24. Укр. Університети та модерні освітні стандарти

1803 р. Міністерство освіти Росії затвердило чотири типи освітніх закладів: парафіяльні, повітові, губернські школи та університети. У початкових - парафіяльних - школах вчили читати, писати, рахувати. Головним їх завданням було навчання основам православної віри.

Губернські школи, гімназії давали більш ґрунтовну освіту. Зокрема, тут вивчалися іноземні мови - грецька, латинська. Навчання тривало чотири, а згодом сім років. Також середня освіта здобувалась у ліцеях: Рішельєвському в Одесі (1817 р.), Кременецькому (1819 р), Ніжинському (1820 р.)

Після реформи освіти 1864 р. початкові школи стали загальноосвітніми народними училищами, які працювали за єдиним навчальним планом і програмою. До кінця XIX ст. кількість початкових шкіл значно зросла, однак загальна грамотність українського населення залишалась низькою, не досягаючи навіть 30 % працездатного населення.

XIX ст. - час відродження вищої освіти в Україні. Значною подією стало відкриття у Харкові університету в 1804/1805р. Університет діяв на підставі затвердженого урядом статуту, яким визначалася структура навчального закладу, його обов'язки і права. Спочатку в університеті діяли чотири факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (морально-політичний, згодом юридичний), фізико-математичний та медичний. Із самого початку в навчальному процесі використовувалися прогресивні методи викладання, які сприяли формуванню досить широкого світогляду студентів, а також більш ґрунтовній спеціалізації освіти. Виконання цього завдання стало можливим завдяки високому професіоналізму викладацького складу. В університеті працювали найвідоміші вчені, філософи, майстри слова того часу. Серед них були видатні українські вчені та митці П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, А.Метлинський, І. Срезневський, М. Костомаров, О. Потебня, Д. Багалій та ін.

За статутом Харківський університет отримав автономію, яка поширювалася на різні форми діяльності: створення наукових товариств, видання періодичної літератури, цензурування літератури, що виходила на території навчального округу, створення навчальних закладів нижчого рівня тощо. Керівництво та викладачі університету докладали великих зусиль, аби створити мережу початкових і середніх шкіл для широких верств населення.

В університеті розгорнулася активна наукова діяльність, напружено працювало видавництво. Друкарня при університеті видавала наукову літературу, багато періодичних видань, зокрема: "Украинский вестник" (1816-1819 рр.), "Украинский альманах" (1831 р.), "Запорожская старина" (1833-1838 рр.), "Утренняя звезда" (1838 р.), "Украинский сборник" (1838-1841 рр.).

1834р. було засновано університет у Києві. Факультет був один-філософський з двома відділеннями - історико-філологічним і фізико-математичним, які згодом набули самостійного статусу. 1835 р. відкрито юридичний, а 1847 р. - медичний факультети. З такою структурою університет працював до 1917р. Першим ректором університету став професор Московського університету М. Максимович - видатний вчений, історик, фольклорист та мовознавець.

Згодом університет став платформою для розгортання не тільки наукової та освітянської, а й ідеологічної діяльності.

На базі Рішельєвського ліцею 1865 р. було засновано Новоросійський університет в Одесі. Тут викладали такі видатні вчені, як Д. Менделєєв, І. Мечніков, І. Сеченов та ін.

В останній чверті ХГХ ст. економічні потреби зумовили формування мережі вищих спеціалізованих навчальних закладів: відкрилися

Ніжинський історико-філологічний інститут, Глухівський учительський інститут, Харківський ветеринарний інститут, Південноросійський технологічний інститут у Харкові, Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі.

Наприкінці XIX ст. розширилося коло вищих навчальних закладів на західноукраїнських землях - були відкриті Чернівецький університет (1875 р.), Львівський політехнічний інститут, Академія ветеринарної медицини.