71. Загальна характеристика етатистських концепцій держави.

Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави в життя суспільства і кожної окремої особи. Згідно відповідності з етатистськими поглядами, життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються все нові і нові взаємозв’язки як між його складовими, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність існування своєрідного «соціального диригента», який би впорядкував, тобто регламентував і контролював здійснення суспільних відносин. Таким «диригентом», в силу лише їй одній притаманних властивостей (наявність спеціального апарату управління й примусу, здатність надавати своїм рішенням загальнообов’язковий характер тощо), може і повинна бути держава. При цьому стверджується необхідність практично необмеженого й вирішального втручання держави практично в усі сфери суспільних відносин – аж до найінтимніших сімейних відносин і виправданість максимального обмеження самоврядування населення. У певних своїх положеннях етатистська концепція держави зближується з фашистським розумінням призначення держави. Ця концепція набуває особливої підтримки в державах з недемократичними державно-політичними режимами.

72. Загальна характеристика елітарних і технократичних теорій держави.

Концепція елітарної держави поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска і В. Парето. Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти державою та суспільством. За цією теорією політика – це сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй «сірої маси», що охоплює решту населення держави. При цьому Г. Моска вважав демократію утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникає два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильство, що еліта виникає у трьох найбільш важливих сферах суспільного життя: економічній, політичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей, адже вони досягли в своїй справі найбільших успіхів. Він також обґрунтовував теорію конкуренції еліт, за якою кожна правляча еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, втрачає свої найкращі якості, і врешті-решт вироджується. Паралельно з цими процесами в суспільстві формується нова еліта, що оволоділа найновішим знаннями і прямує до влади. Пануюча еліта, як правило, добровільно не віддає владу, тому зміна еліт відбувається зазвичай шляхом насильства, переворотів, революцій, хоча можлива зміна еліт і мирним еволюційним шляхом. Однак Парето надає перевагу насильницькій зміні еліт, що забезпечує швидкий прихід до влади нової, прогресивної еліти, а, отже, і швидке втілення в суспільне життя нових досягнень наук, техніки тощо. Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві правила компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Сутність теорію елітарної демократії зводиться до наступного: а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; б) між елітами існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт; г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу. Технократична теорія (Д. Барнхем, Д. Белл, О. Тоффлер) – одна з течій концепції елітарної держави, за якою із зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти, менеджери об’єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу. У постіндустріальному (інформаційному) суспільстві керівництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, які стають новою економічною елітою, оскільки саме вони управляють виробництвом, що призводить до виникнення нової суспільно-політичної системи – технократії.