19.Індивідуально-правові методи пізнання державно-правових явищ (інтуїтивний метод, метод інтроспекції, емпіричні, теоретичні, практичні, праксеологічні, містичні, пророчі, професійно- діяльні, прогностичні тощо).

• Інтуїтивний метод полягає в ірраціональному сприйнятті людиною суті проблеми або різних її сторін. З’ясування різних аспектів досліджуваного предмета зумовлюється передусім суб’єктивними можливостями пізнання державно-правових явищ. Слід також враховувати наявність відповідного досвіду, а також знань і навичок, які можуть сприяти інтуїтивному розкриттю не відомих фахівцеві сторін предмета. У аспекті взаємовпливу відповідних навичок самого фахівця існує також певний зв’язок між інтуїтивним і досвідним пізнанням та сприяння їх «взаємному розвитку. Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються в таких випадках: 1) об'єкт, економічне явище не піддаються математичному опису, формалізації;

2) статистична вибірка нерепрезентативна;

3) немає необхідних засобів та ресурсів для проведення формалізованих досліджень;

4) виникли екстремальні ситуації, коли потрібне прийняття швидких рішень.

• Інтороспекційний-  метод  дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками тобто самоспостереження.

• Емпіричний — це метод спостереження і дослідження конкретних державно-правових явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей; спрямований на виявлення, фіксування, збирання, систематизацію інформації про факти та явища.

• Теоретичний- метод спрямований на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ, його мета полягає у поясненні відкритих явищ, встановленні закономірних зв’язків між явищами, формулюванні законів і закономірностей розвитку явищ і на цій основі передбаченні нових явищ. 

• Праксеологічний метод забезпечує ефективне пізнання державно-правових явищ через всебічний самоаналіз, самооцінювання, цілеспрямоване моделювання умов і засобів удосконалення на основі синтезу теоретичних знань та емпіричного досвіду. Теорія праксеології відображає залежність результатів роботи насамперед від попередньої ретельної підготовки до її виконання, ступеня підготовленості дій у широкому розумінні, що охоплює оволодіння знаннями, свідомий вибір засобів, методів аналізу і регулювання, критерії емоційного і практичного оцінювання результатів.

• Прогностичний метод є сукупністю прийомів, які дають змогу скласти науково-обґрунтовані прогнози про майбутнє розвитку держави і права, інших державно-правових явищ. Наприклад, висунути і аргументовано передбачити розвиток конституційної реформи.

20.Поняття і види соціальної влади у додержавному суспільстві.

Додержавне суспільство-певне співтовариство людей, відносини між яким регулюються соціальними засобами і рамках якого ще не склалися умови для виникнення та функціонування держави.Відносини в цьому суспільстві регламентуються за допомогою двох факторів:

a) Наявність суспільної влади;

b) Наявність соціальних норм.

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

• існувала тільки у межах роду, виражало його волю та базувалася на кровно-родинних зв'язках;

• суб'єкт та об'єкт управління збігалися;

• влада не поділялася за окремими функціями на певні види;

• органами самоуправління виступали збори членів роду та старійшини (вожді), що на них обиралися;

• суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на цих зборах;відсутність професійних чинників визначала належність влади вождю, який обирався чи призначався на основі існуючих традицій;

• влада старійшин (вождів) ґрунтувалась на їх авторитеті, досвіді, повазі до них, ця посада не давала ніяких переваг — старійшина вважався "першим серед рівних".

Соціальна влада існувала на трьох рівнях: сім'ї, окремого колективу і суспільства в цілому. Соціальна влада родової організації має ряд особливостей, пов'язаних з її потестарністю (Від лат. Potesta - влада. Цим терміном прийнято позначати додержавну організацію влади, яка характеризується невідокремленістю владних структур від суспільства в цілому.), громадським характером і нерозділеністю рівнів сім'ї, колективу і суспільства.

21.Поняття і види соціальних регуляторів у додержавному суспільстві.

Соціальні норми (регулятори)- це історично зумовлені загальні правила поведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та державного впливу.

Соціальні норми додержавного суспільства характеризуються певними рисами:

1. Вони існують у формі звичаїв та традицій, тобто правил поведінки, що усвідомлюються людьми та передаються з покоління в покоління. Вони мають характер мононорм, тобто одна і та ж норма регламентує невизначену кількість суспільних відносин, що належать до різних сфер;

2. Як правило, існували у свідомості і мали усний характер;

3. Процес виконання норм забезпечувався всім суспільством;

4. Норми вдосконалювались з процесом вдосконалення суспільних відносин;

5. Невиконання норм не передбачало наявності відповідальності;

6. Мали єдиний зміст, тобто права і обов’язки суб’єктів не були відокремлені.

Види соціальних норм:

І. За способом виникнення:

1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.

2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.

II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1.Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

Релігійні норми — це правила поведінки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і містяться в релігійних джерелах. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман, буддистів тощо (Біблії, Торі, Корані, Ведах). Норми релігії регулюють відносини ві­руючих у межах церкви або іншої релігійної організації та по­рядок відправлення ними релігійних культів.

2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).

Традиції- також зумовлені звичкою, природністю формування й утвердження в свідомості людей того чи іншого типу поведінки. Традиції охоплюють відповідний тип поведінки, складаються не з однієї дії, а із стилю поведінки. Іншими словами, традиції — це загальні правила поведінки.

Звичаї — це неписані правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично у суспільстві внаслідок багаторазового повторення і використання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпилися у їх свідомості та поведінці.

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.

2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.

3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.

4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.

5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.

6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.

7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.

8. . Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів

9. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.

10. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.