93) Основні тенденції та закономірності розвитку основних завдань та функцій держави в Україні

Історія незалежної України налічую 25 років, і за цей час основні завдання та функції держави зазнали трансформацій.

Можна сказати, що він моменту проголошення Незалежності у 1991 році та до моменту прийняття Конституції 1996 року Україна переживала свій перший етап, який ознаменувався потребностями налагодження всіх сфер внутрішнього життя, здобуття міжнародного визнання та налагодження міжнародної співпраці, юридичне оформлення здобутків українського народу.Тому можна з упевненістю сказати, що на цьому етапі існування України всі без виключення внутрішні та зовнішні функції держави були актуальними та потребували виконання (це означало величезне різноманіття завдань – стабілізація економіки, створення Конституції, культурна праця з населенням і т.д.).

Далі можна виокремити період з 1996 по 2008 роки. Цей період характеризувався стабілізацією всіх сфер життя суспільства та початком їх розвитку та вдосконалення. До основних завдань цього періоду можна віднести подолання економічної кризи, бооротьба з протиправними діями влади, підтримка освіти та культури, підвищення життєвого рівня населення, міжніродна співпраця в усіх сферах (відповідно економічна, культурна, політична, моціальна функції та міжнародне співробітництво).

Період з 2008 до 2014 характеризується всеохоплючою боротьбою з економічною кризою та її насладками, корупцією в країні, налагодженням зв’язків з ЄС. Тому найважливішими функціями можна знову визнати економічну, правозастосовчу, міжнародного співробітництва.

У 2013 році загострилася ситуація всередині країни, на початку 2014 відбувся початок агресії з боку РФ. Тому починаючи з цього моменту і дотепер основними завданнями держави є оборона кордонів та суверенітету, підтримання економіки країни та пошук міжнародної допомоги у боротьбі з агресором (відповідно економічна, оборонна та міжнародне співробітництво).

Як бачимо, протягом всієї історії сучасної України провідними функціями в її житті є економічна, соціальна а також налагодження міжнародного співробітництва (передусім з країнами Європи).

94) Поняття, основні ознаки та сутність громадянського суспільства

Громадянське суспільство – суспільство з високорозвиненою системою взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об’єднань, з реальним забезпеченням державою їх рівних можливостей вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном.

Ознаки громадянського суспільства:

• визнання особи своїм головним суб’єктом, а її прав, свобод, гідності і т.д. – вищими соціальними цінностями

• самореалізація права громадян через позадержавні інститути (церква, гуртки і т.д.)

• добровільне формування позадержавних інститутів на засадах самоорганізації та самоврядування.

• Задоволення матеріальних та духовних потреб та інтересів людини завдяки громадянській співпраці без втручання держави

• Наявність рівних можливостей громадян та їх об’єднань розпоряджатися своєю силою, здібностями, майном тощо

• Є середовищем формування норм права

• Забезпечує самоорганізацію та структурування населення в народ

• Слугує соціальною основою побудову правової держави

Структура громадянського суспільства:

1. Економічною основою є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній (власність осіб та домашнє господарство) та колективній (власність акціонерних товариств, об'єднань тощо) формах. Велике значення має гарантована свобода підприємницької, трудової та споживчої діяльності.

2. Соціальну основу становлять класові, професійні, етнічні спільноти. Характерною рисою громадянського суспільства є переважання середнього класу. Первинним та найбільш сталим інститутом громадянського суспільства є сім’я.

3. Політичну структуру громадянського суспільства складають недержавні політичні інститути: політичні партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування, ЗМІ. Найважливішим політичним інститутом громадянського суспільства є політичні партії, вони з'єднують громадянське суспільство з державою.

4. Духовну структуру становлять соціокультурні відносини, елементами яких є школа, церква, гуртки і т.д; не існує єдиної ідеології.