2.2. Спогади очевидців.

Ось як описує розвиток будування колишня кранівниця: « Місто Кам’янське почали будувати в 1972 році. Спочатку вирили катлаван і намили пісок для 9, 10 і 11 мікрорайону. Побудували завод «ДСК». Він виготовлював панелі для будування житлових будинків.

Перший дім побудовано із цегли. Потім почали будувати панельні будинки, але слід пам’ятати, що рельєф складний і будинки розташовані дуже близько до води. Тому деякі будувались на бетонних подушках, деякі на бетонних плитах, деякі на залізобетонних палях ( котрі розташовані близько від води).

В 1976 році почали заселяти перших жильців.

В будинку 1 – Г тимчасово розмістили яслі, дитсадок та музей лівобережжя.

На будівництві працювало багато людей, але було і багато смертей. Когось привалило бетонною плитою, хтось впав з висоти. Про це усі суворо мовчали. Тоді була така влада ».

Лівобережний район міста – це живий пам’ятник індустріалізації, впровадження новітніх технологій. На той час тільки в цій частині міста знаходилися десятиповерхові будинки, які містили в собі ліфт.

Коли збудували 1-Г, то люди захоплювалися новими технологіями. Один чоловік, котрому тоді виповнилось десять років, розповів: «Для нас, дітлахів правобережжя, ліфт був якимсь дивом. Ми так тішилися.

Одного разу я разом з друзями вирішили покататися на ньому. З першого на сьомий. З першого на сьомий. З першого на сьомий. Отак ми їздили з першого на сьомий поверх разів десять поки одна бабця з цього під’їзду не почала на нас кричати.

І коли знов натиснули кнопку ліфт почав підніматися вверх, бабуся зупинила ліфт між поверхами. В кабіні я та мої друзі просиділи десь годину, якщо не більше. Взагалі там дуже повільно йшов час. Спочатку ми розгубились, адже ліфт зупинився, але потім почули голос тієї старенької. Вона сказала щоб ми посиділи й замислились над своєю поведінкою.

В решті решт ця маленька пригода закінчилася добре. Для дітей того часу ліфт був улюбленою розвагою. Зараз мені йде вже п’ятий десяток і я досі пам’ятаю цю пригоду.»

2.3. Люди, яким давали квартири на лівому березі.

Усім зрозуміло, що квартири давали мешканцям міста. В першу чергу квартири дарували тим людям, які жили біля ДМКД, адже в той час комбінат планував розширювати свою територію.

У той період були жителі, які стояли в черзі на житло, не дивлячись в якому районі вони проживали.

Треба додати що, люди розповідають ніби десяті поверхи кожного будинку відводилися для квартир людей, котрі будували лівобережжя. Були випадки, коли люди йшли на будівництво лише для того, щоб після закінчення їм видали нову квартиру.

Більшість квартир отримали люди, котрі працювали на заводах «ДМКД», «ДніпроАзот», «ЄВРАЗ Дніпродзержинський КХЗ», навіть якщо вони мали власну квартиру на правому березі.

Декілька відсотків від загальної кількості квартир залишалося на продаж. На сьогоднішній день люди продають квартири і тому дуже мало залишається людей, котрі отримали квартири від влади, а тих хто живе с початку заснування лівобережжя і зовсім мало. Це пояснюється й віком таких людей.