Розділ 2. Практична робота

2.1. Розвиток подій будування.

Майже 46 років тому назад на лівобережжі розгорнулася грандіозна розбудова, що стала можливою завдяки возведенню дамби через Дніпро.

Літопис указує конкретну дату “народження” цього міста в місті – грудень 1972 року. Так, саме 28 грудня 1972 року напередодні свята Нового року на честь 50 - літнього утворення СРСР був закладений перший камінь житлового будинку 1 - Е (проспект, на якому був побудований цей дім, за очевидними причинами, був наречений ім’ям 50 років СРСР ).

Із цієї нагоди відбувся мітинг, який відкрив короткою промовою тодішній другий секретар міського комітету Компартії України Молочок Іванович. Також виступили голова виконкому Міської ради депутатів М. М. Ктитарєв, Герой Соціалістичної Праці, майстер ново прокатного цеху Дзержинки М. П. Іванін, керуючий трестом “Дзержинськбуд” М. С. Малько, почесний громадянин Дніпродзержинська Л. А. Гавеля, швачка Н. І. Лоскутова, шестикласник Володя Коровін.

Нарешті, урочиста хвилина – закладка першого будинку. Честі зробити це вдостоїлися Герої Соціалістичної Праці М. П. Чабан, С. Ф. Гладкий, Д. Д. Мурчич, В. С Горбаньов, заслужений будівельник республіки Ю. С. Гаєвський. У фундамент будинку було закладено пам’ятну дошку з написом: “Перший будинок у лівобережному районі Дніпродзержинська закладено на ознаменування 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Грудень 1972 року”.

Розвиток лівобережної частити міста відбувався згідно з генеральним планом міста, що був розроблений інститутом “Укргорстройпроект” м. Харкова, скорегований інститутом “КиевНИИПградостроительства” м. Києва й затверджений розпорядженням Ради Міністрів УССР в 1971році.

Почали з’являтися незвичні тоді для лівого берега кам’яні новобудови, що своїм виглядом вселяли в людей віру у світле майбутнє, далеко не останню роль у цьому відіграла Рада депутатів.

Саме рішенням №472 від 30 вересня 1974 року виконкому Дніпродзержинської Ради депутатів трудящих було затверджено акт державної комісії від 27 вересня 1974 року про прийняття в експлуатацію 9-поверхового цегляного жилого будинку на 144 квартири по проспекту імені 50- ліття СССР №1 “Г”, загальною площею 4940,18 квадратних метрів, з корисною плошою 8224,0 квадратних метрів побудованого СУ “Промстрой” треста “Дзержинкстрой” за замовленням Управління капітального будівництва Міськвиконкому з загальною оцінкою будівнично – монтажних робіт – добре. Був даний наказ про завершення останнього періоду будівництва й заселення новобудови.

Виконком Дніпродзержинської Ради депутатів трудящих своїм рішенням (№39) від 18 січня 1974 року (розглянувши заяву дирекції крупно панельного заводу о виділенні земельної ділянки під забудову двох житлових будинків на лівому березі – лист №9 від 4 січня 1974 року) вирішив дозволити прив’язку житлових будинків №14, №15 в мікрорайоні №9 згідно з генпланом. Були дані слідуючи завдання: розробити проектно – кошторисну документацію на розбудову будинків №14, №15, виконати інженерно – геологічні роботи й надати отримані результати на розгляд головному архітектору міста й градобудівній Раді.

Були поставлені такі умови: кошторисно – фінансовим розрахунком передбачити відрахунки 5,4% від загальної вартості розбудови на розвиток мережі культурно – побутового обслуговування, освоїти ділянку до 30 грудня 1976 року.

Рішенням під номером 168 від 5 квітня 1974 року виконкому Дніпродзержинської Ради депутатів трудящих, розглянувши заяву дирекції крупно панельного заводу о виділенні земельної ділянки під забудову жилого будинку на лівому березі ( письмо №198 від 12 березня 1974 року), було дозволено прив’язку жилого дому №11 в мікрорайоні №9 згідно з генпланом.

Були дані слідуючи завдання: розробити проектно – кошторисну документацію на розбудову будинку №11, виконати інженерно – геологічні роботи й надати отримані результати на розгляд головному архітектору міста й градобудівній Раді. Були поставлені такі умови: кошторисно – фінансовим розрахунком передбачити відрахунки 5,4% від загальної вартості розбудови на розвиток мережі культурно – побутового обслуговування, освоїти ділянку до 1 січня 1976 року.

Як ми побачили, акцент ставився не тільки на швидку розбудову але, і на налагодження сфери побутового й культурного обслуговування. Як наслідок

виконком міської Ради депутатів трудящих своїм рішенням (№ 522) від 17 жовтня 1974 року дозволив тимчасово розмістити музей історії розбудови лівобережної частини міста Дніпродзержинська в кімнатах №№ 5,6 загальною площею 114,13 кв.м. жилого будинку №1 – Г. Саме там уперше розмістилися історичні фото стенди, стенди і макети розбудови, а також група робітничого проектування.

Не забули й про наше підростаюче покоління, саме рішенням №525 виконкому Дніпродзержинської Ради депутатів трудящих від 18 жовтня1974 року було дозволено відділу народної освіти тимчасово розмістити в житловому будинку №1 – Г по проспекту імені 50 – ліття утворенню СССР дитячого садочка й вести його в експлуатацію 28 жовтня 1974року.

Розглянувши прохання Дніпродзержинського “горпищеторга” про виділення земельної ділянки для розміщення тимчасового павільйону ( лист №1901 від 18 жовтня 1974 року), виконком дозволив розміщення павільйону по прийомці склотари в мікрорайоні №9, згідно кошторисній документації. ( рішення №602 від 3 грудня 1974 року).

З легкої руки виконкому, розглянувши прохання Дніпродзержинського тресту їдальнь про виділення земельної ділянки для розміщення тимчасової їдальні (лист №901 від 19 вересня 1974 року), з’явилася їдальня для годування будівників у мікрорайоні №9, згідно кошторисній документації (рішення №575 від 21 жовтня 1974 року).

Не відставала й технічно – обслуговуюча сфера, а саме рішенням виконкому (№112 від 1 березня 1074 року) була затверджена кошторисна ціна колектора №14 лівневої каналізації в лівобережній частині міста, яка склала 148,12 тис. рублів.

А рішенням (№577) виконкому від 21 листопада 1974 року було затверджено акт комісії від 10 листопада 1974 року про прийняття в експлуатацію водогону котельної Лівого берега, загальною протяжністю 3500 погонних метра.

Розвивалася й газове господарство.

19 грудня 1974 року рішенням виконкому (№635) був затверджений акт комісії від 23 жовтня 1974 року про введення в експлуатацію газорегуляторного пункту газозобезпечення лівобережжя.

Цього ж дня рішенням №636 виконком затвердив акти Держ- комісії від 12 й 16 вересня 1974 року про введення в експлуатацію закінченого будівництва газопроводу лівобережжя, загальною протяжністю 2,65 км., у тому числі:

1. від ПК 151+00 до ПК 165+50 – 1,45 км;

2.до мікрорайону №9 ГРП – 1 - 1,20 км. (діаметр 273 мм., робочий тиск 6,0 атм.)

Заключним етапом було рішення виконкому під №637 від 19 грудня 1974 року, що затвердило акт комісії від 15 листопада 1974 року про прийняття в експлуатацію газопроводу низького тиску в районі ГРП – 1 лівобережжя загальною протяжністю 1290 метрів і поставити його на баланс Управління газового господарства.

Як ми бачимо, лівобережжя росло і розвивалося, зростало населення, і як наслідок постало питання про транспортне сполучення із центральною частиною міста. Потрібно було приймати якісь координальні дії.

Розглянувши пропозицію відділу по координації міського пасажирського транспорту викомкома Міськради трудящих депутатів й автотранспортного підприємства №03111 “Про затвердження маршрутної мережі автобусних маршрутів, які зв’язують центральну частину міста з лівобережжям” виконком міської Ради депутатів трудящих вирішив затвердити відповідні маршрути, забезпечити їх необхідною кількістю автобусів, побудувати зупинки для транспорту, технічні приміщення, розміщення дорожніх вказівників. Це рішення було прийнято ще 17 жовтня 1974 року.

За цим рішенням з’явилися перші маршрути:

1. Маршрут №3 “Площа Леніна - Інститут” , що мав протяжність 7,5 км., кількість автобусів 7, інтервал руху 7 хвилин, маршрут руху: площа Леніна, проспект Леніна, вул. Петровського, вул. Енергетеків, вул. Дніпростроївська.

2. Маршрут №14 “Інститут – Лівий берег” протяжністю – 8,5 км., кількістю автобусів – 3, маршрутом руху: Інститут, вул. Дніпробудів- ська, дамба Дніпродзержинської ГЕС, новий дім; інтервал руху – 17 хв.

3. Маршрут №15 “Площа Леніна - Лівий берег” протяжністю – 16 км., кількістю автобусів – 2, маршрутом руху: площа Леніна, проспект Леніна, проспект Пеліна, вул. Кріворіжська, вул. Артема, вул. Петровського, Східний переїзд, вул. Дніпростроївська, ГЕС, дамба, новий дім; інтервалом руху - 50 хв.

У середині 1980-х років був розроблений і затверджений план нової траси, яка повинна розвантажити греблю і стати транспортним коридором між головними магістралями міста . Між смугами руху авто транспорту було виділена зона для прокладання трамвайних шляхів, які відгороджували високим бетонним бордюром. Довжина траси мосту – 13.5 км

В кінці 1987 року було розпочато будівництво комплексу мостового переходу через р .. Дніпро.

Спочатку всі роботи велися активно. Всі згуртовано за графіком намагалися встигнути добудувати. Але з розвалом СРСР роботи по завершенню практично припинилися.Із-за дефіциту фінансування проект постійно спрощували.

В кінці 1994 року сам особисто президент Л. Д. Кучма і прем'єр Лазаренко відкривали автомобільну частину мосту . Відкриття мосту було приурочено до приїзду Кучми, тому багато чого робилося просто в строк, а багато так і не доробилось.

Відкривали для руху в поспіху тільки одну частину мосту, на інший ще велося будівництво . Все робилося дуже швидко, тому по весні багато чого довелося робити наново. Практично весь 1995 рік усували недоліки . Укладали асфальт у бік лівого берега і розв'язку з шляхопроводом на лівому березі.

Через 18 років Мостовий перехід так і не був добудований. Автомобільна розв'язка в р-не 1-го мкр. так і залишилася в недобудованому вигляді, заростаючи все більше і більше деревами, а міст поступово руйнується через відсутність асфальтного покриття .Плани щодо «СТ» .При проектуванні транспортної осі в напрямку центру міста планували досить великий пасажиропотік. Для початку планували пуск «СТ»(Легке Метро), а по мірі зростання чисельності жителів і будівельного буму планувалося перебудова лінії в повноцінне метро . Трасування лінії спочатку повинна була пролягати так: від 4-го Мікрорайону вздовж мостового переходу , в районі вул. Сировця планували побудувати шляхопровід , далі вздовж просп. Аношкіна і закінчуватися маршрут планували в районі вул. Колеусовской біля прохідної «Дніпроазот».

Перелік зупинок по маршруту СТ:

1)8-й мікрорайон.

2)6-й мікрорайон.

3)4-й мікрорайон .

4) «Лівобережний Парк Відпочинку»

5)1-й мікро район

6) «Матадор»

7) «Курилівка»

8) «Кривець»

9) «Річковий Порт»

10) «Комунарная»

11) «Димитрова»

12) «9-я Лікарня»

13) «Просп. Леніна»

14) «Республіканська»

15) «Стадіон Перемога»

16) «Чапаєва»

17) «Дніпроазот» .

Довжина маршруту в одну сторону близько 18 км. По всій довжині маршруту встигли побудувати 6 підземних переходів для пасажирів «СТ». Уздовж моста (близько 8 км) було встановлено 90% опор контактної мережі. Уздовж проспекту Металургів було розпочато встановлення стовпів і насипу[3] .

Не дивлячись на прикрі невдачі 1973 року (незадовільний стан робіт на об’єктах будівництва інженерної підготовки, тенденції до спаду темпів будівництва), усе ж таки кваліфіковані спеціалісти зуміли виправити ситуацію (на мою думку переломним моментом був саме 1974 рік) і протягом декількох десятиліть перетворити лівобережний буд майданчик на обличчя сучасного індустріального міста Дніпродзержинська.