31
ЗМІСТ
ВСТУП 1
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ПІДЛІТКІВ 4
РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИЯВУ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ 23
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33
ДОДАТКИ 35
ВСТУП
Проблема, про яку піде мова, займає людство вже більше 25 сторіч. Вона називається гарним і звучним словом - темперамент. Люди починають знайомитися з поняттям «темперамент» дуже рано. Ще в дитинстві ми зауважуємо, що одні з нас більше рухливі, веселі наполегливі, а інші повільні соромливі, неквапливі в словах і вчинках. Саме в цих особливостях і проявляється темперамент.
Відомий психолог Мерлін писав: «Уявіть собі дві ріки - одну спокійну, рівнинну, іншу - стрімку, гірську. Плин першої ледь помітно, вона плавно несе свої води, у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів і бризів. Плин другої - повна протилежність. Ріка швидко несеться, вода в ній гуркоче, вирує й, ударяючись об камені, перетворюється в жмути піни... Щось подібне можна спостерігати й у поводженні людей».
Актуальність дослідження. У системі сучасної освіти школі належать важливі функції, успішне виконання яких безпосередньо впливає на якість подальшої освіти учнів. Стильові особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту та індивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості цих характеристик. Зв’язок особливостей індивідуального стилю діяльності з властивостями нервової системи досліджувався у працях Г. С. Дикопольської, О. О. Копитова, А. О. Коротаєва, Є. О. Климова та С. І. Маствіліскер. Що стосується розкриття зв'язку властивостей темпераменту з індивідуальним стилем діяльності, то цей аспект в цілому є недостатньо висвітленим. Опрацьованою є тільки галузь дослідження зв’язку якостей когнітивного стилю, який є одним із видів індивідуального стилю діяльності, з деякими властивостями особистості та її темпераменту: екстраверсією, тривожністю, обсягом уваги (А. К. Байметов, В. Н. Келаєв, В. С. Лизогуб, В. М. Русалов).
Кожний учень - це конкретна особистість, неповторна в своїй індивідуальності. Кожен учень є особистістю з неповторною своєрідністю індивідуально-психологічних властивостей.
Але навчальний процес зорієнтований на учня з середнім рівнем розвитку пізнавальних процесів, вольової сфери, емоцій. Дуже часто індивідуальні особливості учнів не враховуються в навчальному процесі, і тоді, маючи здібності та бажання, учень не засвоює знань та умінь, які вимагає навчальна програма. Саме ця проблема є одною з провідних у діяльності шкільного психолога. Вивчені психологом індивідуальні особливості учня та правильне врахування їх вчителем при організації навчально-виховного процесу створює умови для ефективного та повного засвоєння навчального матеріалу.
Однією із базових та фундаментальних характеристик особистості є темперамент, який дуже тісно пов'язаний з особливостями нервової системи, перебігом нервових процесів, тому його врахування в ході навчального процесу вчителями є дуже важливим.
Педагог повинен знати, що поведінка учня зумовлюється не тільки природними властивостями нервової системи, а й тими впливами, які постійно діють на організм протягом його індивідуального існування. Так замкнутість, нерішучість, обережність (типові риси меланхолічного темпераменту) з'являються і в учня з сильною нервовою системою за несприятливих умов його життя. Сильну волю, наполегливість учень може виявити не тому, що в нього сильний тип нервової системи, а тому, що у нього виховане відповідальне ставлення до роботи, звичка доводити розпочате до кінця.
Педагог повинен весь час пам'ятати, що в результаті відповідного виховання, педагогічного впливу в учнів з різним темпераментом можливо і потрібно виховувати позитивні якості, які забезпечать гармонійний розвиток кожного школяра.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної теми та практика роботи школи засвідчили, що такий важливий аспект як темперамент та особливості його прояву у підлітковому віці не став предметом спеціального дослідження. Але разом з тим слід констатувати, що вчителі мають потребу в науково обґрунтованих рекомендаціях у цій галузі. Таким чином, актуальність означеної проблеми, її недостатнє розкриття в науковій літературі, а також значущість для педагогічної теорії і практики зумовили вибір теми дослідження: «Темперамент та особливості його прояву в підлітковому віці».
Об`єктом дослідження є особливості темпераменту учнів.
Предмет – особливості прояву темпераменту у підлітковому віці.
Мета – дослідити особливості прояву темпераменту у підлітковому віці.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
1. Вивчити кореляційні зв’язки психодинамічних властивостей особистості, структурних компонентів учбової діяльності та індивідуального стилю цієї діяльності.
2. Виявити механізми та способи формування типологічно зумовленого індивідуального стилю в евристичній діяльності.
3. Визначити типологію індивідуальних стилів учбової діяльності залежно від типу темпераменту.
4. Розкрити умови формування індивідуальних стилів учбової діяльності, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.
У процесi дослiдження для перевiрки гiпотези і розв’язання поставлених завдань був застосований комплекс теоретичних та емпiричних методів: аналiз науково-теоретичних джерел з проблеми дослiдження, спостереження, опитувальник Айзенка, аналiз результатыв навчальної діяльності учнiв.
Розділ і. Теоретичні основи дослідження темпераменту у підлітків
1.1. Загальні відомості про темперамент
Темперамент (від лат. tempera - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Однакові за змістом і метою дії кожна людина виконує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а другі - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало.
Є люди, які надмірно афективно реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а другі в таких випадках виявляють боязкість, не чинять жодного опору тоді, коли цього вимагає ситуація. Темперамент - індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами їх темпераменту. Вчення про темперамент започатковане видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor - рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою ознаки темпераменту зумовлює переважання в організмі певної рідини.
Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (лімфи, флегми). На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma - слиз, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas - чорний, похмурий та chole - жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору. Але характерні риси темпераменту, описані Гіппократом, досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. П. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини Гіппократ, класифікуючи темпераменти, підійшов до істини найближче. Німецький філософ І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам властиві недостатньо розвинені моральні почуття, а меланхолікам - справжня доброчинність; у холериків найбільш розвинене почуття честі, а в сангвініків - почуття прекрасного. Але Кант, тлумачачи темперамент, плутав його з рисами характеру. Вчений, лікар і педагог П. Ф. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору, товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їхніх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу. Невеликому діаметру судин, вважав Лесгафт, відповідає сангвінічний темперамент, а великому отвору та товстим його стінкам - меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим отвором і тонкими стінками судин.
Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічної будови особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дис-платичний) і вважав, що кожному з них властивий свій темперамент.
Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту фізіологічні системи організму, які не мають для цього необхідних властивостей. Крім того, ці теорії не враховують відмінностей темпераменту здорового та хворого організму, пояснюють відмінності темпераменту лише дією біологічних чинників, а тому не все виявляють в його сутності. Але цілком ігнорувати ці теорії в поясненні виявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють розвиток деяких видів психопатії, що впливають на особливості типів темпераменту. Це, зокрема, шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.
На початку ХХ ст. французький лікар К. Сіго спробував пов’язати якості темпераменту з особливостями будови тіла. Його погляди вплинули на конституційні теорії темпераменту. Зокрема «Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи:
- лептосоматик (гр. leptos - слабкий, soma - тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);
- пікнік (гр. pyknos - товстий, повний) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;
- атлетик (гр. athlon - боротьба, сутичка) - добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;
- диспластик (гр. dys - погано, platos - сформований) - будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).
Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань, але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту:
- шизотимік - лептосоматична, чи астенічна, будова тіла;
- циклетимік - пікнічна будова тіла;
- іксотимік - атлетична будова тіла». [17, с. 319]
Ідея про зв'язок природного походження всіх типів темпераменту з діяльністю нервової системи була розвинута і доведена І. П. Павловим. Він вважав, що в основі індивідуальних відмінностей поведінки лежать властивості нервових процесів. «І. П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа-Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа-Галена, великий російський фізіолог описує їх так:
- сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік;
- сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик;
- сильний, неврівноважений тип – холерик;
- слабкий тип – меланхолік». [17, с. 320]
Подальшою розробкою цієї типології займалися такі дослідники, як А. І. Іванова-Смоленська, В. К. Федорова, В. К. Красуська. Також цю типологію розробляли Б. М. Тєплов та В. Д. Нєбиліцин. Вони довели, що від виділених Павловим властивостей нервової системи залежить ще кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме: динамічність - швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, лабільність - швидкість виникнення збуджувального чи гальмівного процесу. Крім загальних властивостей нервової системи, були виявлені також парціальні (часткові), котрі характеризують роботу окремих ділянок кори головного мозку (слухової, зорової, рухової).
«На Україні структуру темпераменту та його зв’язок з типом вищої нервової діяльності досліджували чимало фізіологів, медиків та психологів – Р. Є. Кавецький, В. О. Трошихін, І. Т. Шевченко, А. Є. Хільченко, Н. Ф. Солодюк, М. Ю. Малков». [11, с. 190]
Так, незважаючи на значну кількість теорій про типи темпераменту та їх властивості виділяють лише чотири основні типи: сангвінічний, флегматичний, холеричний та меланхолічний. Проте ці типи темпераментів у своєму чистому вигляді рідко трапляються у житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.
«Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за такими основними якостями:
1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування;
2) сенситивність - визначається тим, яка сила впливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію;
3) реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;
4) активність - характеризується тим, наскільки людина активна під час подолання перешкод;
5) темп реакцій - швидкість протікання психічних процесів та реакцій;
6) пластичність - гнучкість, легкість пристосування до нових умов;
7) ригідність - інертність, нечутливість до зміни умов;
8) екстраверсія - спрямованість особистості на довкілля, на навколишніх людей, предмети, події;
9) інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;
10) емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію». [18, с. 394-395]
«Сангвінічний темперамент характеризується високою лабільністю. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко і відзначаються точністю та міцністю» [18, с. 395]. Представники цього типу сильні, врівноважені, рухливі. Емоційно нестійкі почуття виникають легко і також легко змінюються. Почуття завжди мають яскраво виражені зовнішні прояви: різка жестикуляція, жива міміка, швидкі рухи, швидка мова.
Серед своїх товаришів сангвінік веселий, життєрадісний, охоче бере на себе організаторські обов'язки. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Вони легко спілкуються з людьми, товариські. Швидко налагоджують стосунки з оточуючими людьми, в оточенні нових людей тримаються вільно.
Особливості сангвінічного темпераменту проявляються і в учбовій роботі учнів. Якщо учбовий матеріал нецікавий та для його вивчення необхідна довга, одноманітна робота, яка не викликає у учня-сангвініка емоційного настрою, то дитина погано засвоює нове, відволікається. Якщо ж учбовий матеріал цікавий, доступний школяреві, викликає емоційний настрій, то дитина швидко засвоює нове, швидко запам'ятовує, легко переключає увагу. При правильному вихованні сангвініка відрізняє високорозвинене почуття товариськості, відвертості, активної участі в учбовій роботі, суспільному житті. При несприятливих умовах, коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть проявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводити справу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей, переоцінка себе та своїх можливостей.
«Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і затятий трудівник життя» (цит. І. П. Павлова за [18, с. 396]). Представники цього типу сильні, врівноважені, інертні. Вони спокійні, наполегливі, неквапливі. Флегматик відзначається посидючістю, стійкістю уваги та уповільненим її переключенням.
Почуття у флегматиків виникають значно повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але відзначаються нерідко силою, тривалістю і водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовах флегматик спокійний, рівний у відносинах з іншими людьми, не схильний до афектів, в міру товариський, не любить марно базікати. Він характеризується великим терпінням і самовладанням, завдяки чому домагається високої продуктивності своєї роботи. Позитивні якості флегматика - це витримка та спокій.
«За спрямованістю флегматик – інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби у нових знайомствах». [18, с. 396]
«Для холеричного темпераменту характерна циклічність у діяльності та поведінці» [18, с. 395]. Представники цього типу - сильні, неврівноважені, з переважанням збудження, відрізняються швидкістю рухів та дій. Але поряд з тим холерик швидко заспокоюється, якщо йому уступають і йдуть назустріч.
Психічні процеси протікають швидко. Холерик з усією пристрастю захоплюється справою, що його цікавить, енергійно переборює труднощі, але цей запас нервової енергії може швидко закінчитись, особливо коли робота однорідна, тоді настрій пропадає. Холерик відзначається підвищеною збудливістю і емоційною реактивністю. В спілкуванні з людьми допускає різкість, роздратованість . Емоційну нестриманість, що не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей і тому створює конфліктні ситуації в колективі.
Позитивні сторони холеричного темпераменту - активність, енергія, ініціативність. Негативні прояви - загальна нестриманість, грубість, різкість, запальність, схильність до афектів - розвиваються в несприятливих умовах життя та діяльності. Від учнів-холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагати спокійних, продуманих відповідей, систематично виховувати у них витримку в поведінці, у взаєминах з товаришами та дорослими. Під час виконання учбового завдання у холериків слід формувати уміння послідовно, за визначеним планом вести роботу.
«Меланхолік, як слабкий тип темпераменту, характеризується слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси у них нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються» [18, с. 397]. Представники цього типу відрізняються сором'язливістю, надзвичайною емоційною вразливістю, замкнені, нетовариські. Вони соромляться при знайомстві з новими людьми, а також уникають спілкування з ними. У несприятливих умовах життя та діяльності на основі меланхолічного темпераменту можуть розвинутись такі риси, як пригніченість, похмурість, песимізм.
В учбовій діяльності меланхоліки не здатні переносити сильну і довгу напругу, що пояснюється швидким переходом клітин їх мозку в стан гальмування. В учнів меланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму, виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка - чуйність, відвертість.
1.2. Особливості прояву темпераменту у підлітків
Вчення про темперамент виникло ще в стародавності. Слово темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів; рівне йому за значенням грецьке слово «красис» увів давньогрецький лікар Гіппократ (Y-IY вв. н.е.). Він уперше дав визначення поняття «темперамент» і більш-менш докладно описав темпераменти.
«Риси темпераменту вважаються вродженими, спадково обумовленими, як і якості нервової системи, які складають їх фізіологічну основу. Але особливості прояву кожного типу темпераменту змінюються з віком.
Вивченням природи темпераменту займались представники гуморальної, конституційної і психологічної теорій. Темперамент став предметом уваги медиків і філософів раніше за інші психологічні характеристики, але вивчення його було переважно емпіричним, заснованим радше на спостереженні, ніж на достовірному аналізі наукових даних.
Темперамент (лат. tempero-змішую) - вроджена, стійка характеристика індивідуальності, одна з найважливіших структурних одиниць психодинамічної організації психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності окремих психічних процесів і станів), що показує спосіб реагування на події. Різні комбінації цих генотипічних властивостей створюють індивідуальні відмінності фенотипічних параметрів особистості: екстраверсії - інтроверсії, активності, пластичності - ригідності, тривожності. Існує багато підходів у трактуванні суті поняття «темперамент».[2]
Існує велика кількість теорій темпераменту: найдавніша- гуморальна теорія темпераменту - співвідношенням між чотирма рідинами (кров, жовч, чорна жовч і слиз, або лімфа, флегма), які циркулюють у людському організмі; темперамент пов'язували з особливостями будови тіла та обміну речовин в організмі; природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова основана на типологічних властивостях нервової системи тварин і людей (сила, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів). Це дало змогу розглядати чотири типи темпераменту, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності - сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи - темперамент сангвініка; сильний, врівноважений, інертний - флегматика; сильний, неврівноважений - холерика; слабкий - меланхоліка. [1]
Надалі психологи розробили теорії темпераменту, які ґрунтуються на різних підходах: конституційні теорії темпераменту (зв'язок між статурою людини і властивостями її особистості); організмічна типологія (організм людини і його розлади залежать від середовища і вроджених схильностей); теорія співвідношення статури, темпераменту і характеру; описова теорія темпераменту (опис властивостей темпераменту, абстрагований від будови і функцій організму); типологія психічних відмінностей, за якою люди, виходячи з психологічних відмінностей, ділилися на два загальні типи - екстравертований та інтровертований; факторні теорії темпераменту (визначення структури темпераменту); теорія відмінності способів реагування людей на певні подразники; теорія зв'язку між типологічними особливостями властивостей нервової системи і окремими характеристиками (властивостями) темпераменту; теорія спадковості темпераменту.
Досліджуючи особливості темпераменту підлітків важливим стає час максимальної проявленості темпераменту, а саме – підлітковий вік. Підлітковий вік – самий важкий і складний з усіх періодів розвитку дитини, що представляє собою період становлення особистості. Це самий відповідальний період, оскільки тут складаються основи моральності. Формуються соціальні установки.
Ставлення до себе, до людей, до суспільства. Крім того, в цьому віці стабілізуються риси характеру та основні форми міжособистісної поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового період, пов'язаний з активним прагненням до особистісного самовдосконалення, - це самопізнання, самовираження і самоствердження.
Підліток вже не вважає себе дитиною, він прагне якнайшвидше стати дорослим, це створює зовсім нову зовнішню і внутрішню ситуацію особистісного психічного розвитку . Вона вимагає і породжує зміну всієї системи відносин підлітка з оточуючими людьми і самим собою. У підлітковому віці змінюються зміст і роль наслідування у розвитку особистості. У цьому віці триває процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування, змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на свідомість людиною своїх особистісних особливостей. Вікові зміни темпераменту знаходяться у прямій залежності від дозрівання та розвитку організму дитини, його психіки». [18, с. 397]
Підлітковий вік є одним з основних етапів становлення особистості. Проте це одночасно і найважчий етап, оскільки він є перехідним між дитинством та дорослістю. «Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля». [16, с. 151]
«В традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку індивіда від 10—11 до 14—15 років. У психологічній літературі навколо даного віку існує широка термінологія, яка має цілий синонімічний ряд: «критичний вік», «критичний період», «зламний вік», «перехідний вік». Підлітковознавці схиляються до думки, що лише останній термін адекватно визначає суть тих явищ, які протікають у цей період. «Перехідний вік» характеризується якісними змінами, що виникають у психіці дитини на стику двох віків і визначається зміною новоутворень. У перехідний від дитинства до дорослості період індивід проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні сходження до «придбання» почуття особистості». [16, с. 152-153]
Підлітковий вік характеризується настанням пубертатного періоду. «Пубертатний (від лат. pubertas – статева зрілість) – пов’язаний зі статевим дозріванням» [11, с. 154]. В цей період свого розвитку індивід усвідомлює свою статеву ідентичність, переживає глибокі зміни психосексуальної свідомості. У підлітковому віці відбуваються загальні зміни морфологічної будови організму. «У підлітків спостерігається інтенсивний ріст скелета (за рік хлопчики в середньому підростають на 4—7 см, а дівчатка на 3—6 см). У дітей обох статей дозрівання стосується спочатку внутрішніх органів, а потім тіла. У дівчаток розширюється таз, а плечі залишаються вузькими, у хлопчиків — зворотні пропорції: збільшення ширини плечей, таз залишається вузьким. Дане співвідношення є класичною морфологічною ознакою для оцінки пубертатного розвитку». [16, с. 154]
У підлітковому віці відбувається розвиток вищих психічних функцій. Відбувається перехід до абстрактного та формального мислення. Внаслідок цього змінюються перцептивна та мнемічна сфери. Також підлітки можуть довільно керувати власною уявою. Характерним для перехідного віку є розвиток мови, оскільки відходячи від мовної норми, послуговуючись різноманітними сленгами, підлітки реалізують потребу автономності. [16, с. 157-163]
«Визначені перетворення пізнавальної сфери стають суттєвими передумовами емоційних змін. В житті підлітка емоції і почуття займають значне місце, про що свідчать особливості їх поведінки. Взагалі, в цьому віці дані психічні функції стають набагато глибшими і змістовнішими.
У більшості підлітків відзначаються емоційна нестабільність і амбівалентність почуттів. Нестійкість емоцій обумовлюється значною невпевненістю підлітка відносно правильності виборів форм поведінки. Хоча нові почуття вже виникли, але вони не набули ще адекватних способів вираження чи точок прикладання». [16, с. 164]
Також у підлітковому віці впливових змін зазнає система самооцінки. «Самооцінка – компонент самосвідомості, який включає в себе знання про себе, оцінку своїх фізичних характеристик,здібностей, моральних якостей і вчинків» [4, с. 10]. Орієнтація підлітків на самооцінку виникає внаслідок їхнього прагнення до самостійності та вимогливістю до себе. Характерним для цього віку є порівняння себе з іншими. Важливого значення для підлітків набуває і оцінка їхніх дій, вчинків та власне їхньої особистості оточуючими. А оскільки для цього віку характерним є високий рівень самокритики, то це досить часто призводить до різкого незадоволення собою та прагнення змінити себе.
Усі зміни, що відбуваються в перехідному віці, беззаперечно впливають на зміни в поведінці підлітків та вияв особливих рис їхнього темпераменту. За умов неефективного виховання, ігнорування індивідуальних особливостей кожного підлітка та особливостей, що притаманні перехідному віку вцілому, в учнів здебільшого виявлятимуться негативні якості, властиві конкретному типу темпераменту. Так, наприклад, меланхоліки можуть стати ще більш замкненими у собі, сором’язливими, пригніченими, а сангвініки легковажними та поверховими. Окрім цього, якщо не брати до уваги типи темпераментів учнів, це може негативно позначитися й на їхній навчальній діяльності.
Проте якщо у процесі навчання та виховання враховувати особливості, притаманні перехідному віку, та індивідуальні особливості підлітків, то це сприятиме розвитку позитивних сторін конкретного типу темпераменту та усуненню властивих їм негативних проявів. «Наприклад, виховання може привчити холерика до стриманості у вияві своїх почуттів, яка йому не властива, а меланхолік може стати більш сміливим та рішучим у вчинках». [18, с. 399]
У підлітковому віці діти стають особливо чуйними до думки однолітків і дорослих, перед ними вперше гостро постають проблеми морально - етичного характеру, пов'язані, зокрема, з інтимними людськими взаєминами. Опинившись в доступній його розуміння ситуації, здатний до співпереживання, до емоційного відгуку на переживання іншої людини і прагне надати йому ту чи іншу допомогу.
У підлітків мотиви вибору товариша представлені більш диференційовано і виразно. Вони високо цінують такі якості однолітків, як сміливість, прагнення прийти на допомогу. Міжособистісні відносини в колективі і самооцінка у великій мірі визначаються успіхами у навчальній діяльності підлітків. Добре успішних учні з адекватною або дещо заниженою самооцінкою своїх можливостей і успіхів, як правило, займають сприятливе місце в колективі. Розумово відсталі школярі зі слабкою успішністю, переоцінюють свої можливості, що проявляють завищену самооцінку і неадекватний рівень домагань у сфері міжособистісних відносин, найчастіше займають несприятливе становище в колективі однолітків. Самооцінка не тільки є регулятором поведінки підлітка та його взаємин з навколишнім середовищем, а й становить важливий компонент у формуванні самосвідомості людини. Розвиток ставлення до навчання у дітей з інтелектуальною недостатністю протікає надзвичайно уповільнено і характеризується нестійкістю, може змінюватися під впливом ситуації, зміни обстановки, успіху чи неуспіху. Підлітки переважно позитивно ставляться до навчання.
Разом з тим у окремих учнів спостерігається – негативнее ставлення. У більшості розумово відсталих підлітків спостерігається вибіркове ставлення до шкільних предметів, хоча такі переваги проявляються у них значно пізніше, ніж в нормі, у деяких ж вони не формуються навіть до випускного класу. Інтерес до проблеми темпераменту пов'язаний з очевидністю індивідуальних відмінностей між людьми. Психіка кожної людини унікальна. Темперамент і сьогодні залишається дискусійною і невирішеною проблемою. Однак при всій різноманітності підходів до проблеми вчені та практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.
Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається становлення темпераменту та характеру. Перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, а також бурхлива гормональна перебудова організму – роблять підлітка з легкою розумовою відсталістю особливо уразливим і піддатливими до негативних впливів середовища . Вже неодноразово наголошувалося на тому, що підлітковий вік - це найбільш складний та бурхливий період у формуванні особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Це насамперед пов'язано з фізіологічною перебудовою організму, зміною становища дитини у відносинах з дорослими й ровесниками, з високим рівнем розвитку пізнавальних процесів. Це й досить відповідальний період, оскільки саме в цей час формуються ціннісні орієнтації, в основному закріплюються риси характеру і форми міжособистісної взаємодії, розвивається рефлексія, яка змінює перебіг і характер відносин з іншими людьми та ставлення до самого себе.
Значні зрушення відбуваються в морально-етичних поглядах підлітків. Якщо у молодшому шкільному віці регулювання взаємовідносин учнів відбувалося переважно за нормами "дорослої" моралі, то тепер на перший план виступають так звані стихійні дитячі норми, пов'язані з властивостями "справжнього товариша".
Підлітки намагаються посісти певне місце у системі ділових та особистих стосунків класу; формується досить стійкий статус кожного учня в цій системі, причому часто виникає тенденція закріплення саме негативного статусу. Усвідомлення останнього, звичайно, впливає на емоційний стан підлітка і може викликати різноманітні відхилення у його навчанні та поведінці.
Суттєво змінюється й характер самооцінки підлітка. Вона тепер менше залежить від результатів навчання, а дедалі більшою мірою - від характеристик міжособистісного спілкування. Різко зростає кількість негативних самооцінок, порушується рівновага між позитивними та негативними самооцінками школярів: тобто настає криза самооцінки. Незадоволення собою у молодших підлітків поширюється не лише на сферу спілкування з ровесниками, а й на власну навчальну діяльність. Загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці своєї особистості іншими людьми, передусім дорослими - батьками та вчителями. Саме психолог і повинен привернути їхню увагу до цього моменту в житті підлітка, а в разі необхідності допомогти самій дитині виробити адекватну самооцінку. Досягнення позитивних результатів великою мірою залежить від того, наскільки сам підліток бажає змінити існуючий стан справ. Тільки через власне переживання підлітком розглядуваних вище проблем можливі зміни його особистісних властивостей.
Тоді вимоги вчителя поступово стануть вимогами дитини до самої себе і зникнуть будь-які комунікативні бар'єри, а з ними й чимало наболілих проблем підліткового віку.
Звичайно, головна функція шкільного психолога полягає не в тому, щоб "гасити пожежу" різноманітних конфліктів між учителями та учнями, і навіть не в усуненні смислових бар'єрів на шляху оволодіння знаннями і взагалі цілісного розвитку особистості учня. Найголовніше й найобтяжливіше його завдання - це кропітка і довготривала просвітницька робота серед учителів, батьків та підлітків, націлена на глибоке розкриття особливостей взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.
Певне сполучення властивостей темпераменту, що проявляється в пізнавальних процесах, діях і спілкуванні людини, визначає її індивідуальний стиль діяльності. Він являє собою систему залежних від темпераменту динамічних особливостей діяльності, що містить прийоми роботи, типові для даної людини.
Індивідуальний стиль діяльності не зводиться до темпераменту, він визначається й іншими причинами, включає вміння й навички, що сформувалися під впливом життєвого досвіду. Індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як результат пристосування вроджених властивостей нервової системи й особливостей організму людини до умов виконуваної діяльності. Це пристосування повинне забезпечити досягнення найкращих результатів у діяльності з найменшими витратами.
Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися й розходитися з темпераментом [12, с. 558].
Висновки до першого розділу
Психічні індивідуальні особливості - темперамент людини - виявляються в різній швидкості реакцій, у порогах чутливості, властивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відрізняються люди за своїми індивідуальними здібностями- музичними, образотворчими, спортивними, художньо - літературними. Основною метою нашого дослідження є спроба виявити взаємозв’язок між типом темпераменту та рівнем тривожності.
Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності, знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.
Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправ можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.
Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.
Отже, темпераментом називають індивідуальну характеристику людини та вищих тварин, що виявляється у силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їх психічних процесів.
Вчення про темперамент виникло ще у стародавні часи, тому в наш час існує досить багато теорій про його походження. Проте найбільш впливовою виявилася ідея про зв'язок природного походження всіх типів темпераменту з діяльністю нервової системи, висунута й досліджена І. П. Павловим.
Незважаючи на велику кількість висунутих теорій, прийнято виділяти чотири основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний та меланхолічний. І. П. Павлов дає таку коротку характеристику кожному з типів:
- сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий тип;
- флегматик - сильний, врівноважений, інертний тип;
- холерик - сильний, неврівноважений тип;
- меланхолік - слабкий тип.
У своєму чистому вигляді описані типи темпераменту рідко зустрічаються. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.
Також особливості прояву кожного типу темпераменту змінюються з віком.
У підлітковому віці можуть дедалі частіше виявлятися негативні сторони певного типу темпераменту, оскільки цей вік характеризується суттєвими змінами в фізіологічній, психічній та соціальній сферах життя. Проте цього можна уникнути, якщо виховання та навчання підлітків відбуватиметься з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей, зокрема з урахуванням типу темпераменту.