- •4. Створення кнр та проблеми її членства в оон
- •5. Корейська війна(1950-1953рр.).
- •6. Зовнішня політика 4-ої Французької республіки.
- •7. Арабо-ізраїльська війна 1948-49рр. Та її політичні результати.
- •8. Створення Організації Варшавського договору(овд).
- •9.Суецька криза(1956р.)та її політичні наслідки.
- •10. Зовнішня політика 5-ої Французької республіки.
- •11. Еволюція зовнішньої політики Великої Британії(1945-1973рр.).
- •12. Карибська (Кубінська) криза 1962р.
- •13. Еволюція зовнішньої політики фрн(1949-1970рр.).
- •14. Договори сша, срср і Великої Британії 1960-х років в галузі зменшення ядерної небезпеки.
- •15. «Нова східна політика» фрн.
- •16. Радянсько-американська угода 1972р. Про обмеження стратегічних озброєнь(осо-1) та її політичне значення.
- •17. Війна у Вєтнамі (1964-1975рр.) та її місце в системі біполярного протистояння.
- •18. Розширення кола ядерних держав і загострення проблеми розповсюдження ядерної зброї.
- •19. Арабо-ізраїльська війна 1967рр. Та її політичні наслідки.
- •20. Європейська інтеграція: від єес до єс
- •21. Арабо-ізраїльська війна 1973рр. Та її політичні наслідки.
- •22. Радянсько-американська угода осо-2 та проблеми її ратифікації.
- •Доля договору
- •23. Деколонізаційні процеси на Африканському континенті та їхній вплив на міжнародні відносини в період «холодної війни».
- •24.Труднощі деколонізації: пар, Намібія.
- •25. Труднощі деколонізації: Західна Сахара, Зімбабве
- •26. Труднощі деколонізації: Східній Тимор, Південний Судан.
- •27 Труднощі деколонізації: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау.
- •28. Кашмірська проблема в індійсько-пакістанських відносинах.
- •29. Тайванська проблема в сучасних міжнародних відносинах.
- •30. Індійсько-пакістанська війна 1971р. Та її політичні наслідки.
- •31. Інтервенція срср в Афганістан та її вплив на політичну ситуацію в світі.
- •32. Ірано-іракська війна 1980-88рр.
- •33. Фолклендський конфлікт 1982р.
- •34. Інтервенція сша на Гренаду (1983р.).
- •35.Ліванська війна 1982р. А її політичні результати.
- •36. «Перебудова в срср і початок повороту у відносинах Схід-Захід.
- •37. «Оксамитові революції» в Центральній та Східній Європі і розпад овд.
- •38. Радянсько-американські угоди: рсмд(1987р.) і сно-1 (1991р.).
- •39.Радянсько-американська угода: сно-2,снп і сно-3.
- •40. Розпад срср та його міжнародно-політичні наслідки.
- •41. Вторгнення Іраку в Кувейт і операція «Бур в пустелі».
- •42.Війна в Афганістані (2001-2017рр.) : міжнародний вимір.
- •Війна в Афганістані (з 2015)
- •43.Війна в Іраку 2003-2006рр.
- •44. Війна у Лівії 2011р.: міжнародний вимір.
- •45. Кіпрська проблема: витоки і сучасний світ.
- •46. Процес розширення нато та еволюція її стратегічної концепції.
- •47. Європейський союз: проблеми розширення.
- •48. Розпад Югославської федерації і Дейтонські угоди.
- •49. Боснійська війна 1992-95рр.
- •50. Шлях Косово до незалежності
7. Арабо-ізраїльська війна 1948-49рр. Та її політичні результати.
29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.
14 травня 1948 року Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 року єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.
Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.
Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палестини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.
Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.
З трибуни ООН радянські представники (в тому числі і представник УРСР) вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору Чехословаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія.
Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Гази відійшов під контроль Єгипту.
Війна завершилася в лютому—липні 1949 року укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимчасовий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони, по обидві сторони яких створювалися демілітаризовані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладався на спеціальну комісію ООН.
8. Створення Організації Варшавського договору(овд).
Організація Варшавського договору — це військово-політичний союз європейських соціалістичних держав 14 травня 1955 року в Варшаві був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу представниками Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР і Чехословаччини. Цей документ оформив створення військового-політичного союзу європейських соціалістичних держав — Організації Варшавського договору (ОВД), що стало відповіддю на створення НАТО, націленого проти країн соціалістичного табору.
Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки країн-учасниць договори та підтримання миру в Європі. Договір складався з преамбули і 11 статей. У відповідності з його умовами та Статутом ООН, держави-учасники зобов'язалися утримуватися в своїх міжнародних відносинах від загрози або застосування сили, а в разі збройного нападу на будь-кого з них надати негайну допомогу всіма необхідними засобами.
Також члени ОВС зобов'язалися діяти у дусі дружби і співробітництва з метою подальшого розвитку і зміцнення економічних і культурних зв'язків між собою, слідуючи принципам взаємної поваги незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи одного. Але треба сказати, що членство в ОВС було не завжди добровільним, і спроби деяких країн вийти з нього досить жорстко припинялися. Для проведення консультацій і розгляду питань, що виникають у зв'язку із здійсненням Договору, був створений Політичний консультативний комітет (ПКК) — вищий орган ОВД. У його нарадах, як правило, брали участь глави урядів країн-учасниць. Організація Варшавського договору внесла певний вклад в закріплення політичних підсумків Другої світової війни і післявоєнного розвитку. У діяльності ОВД були присутні і військова, і політична боку. Тісне політичне співробітництво допомагало країнам-учасницям вирішувати багато національні та міжнародні питання. Також на території всіх країн-учасниць проводилися спільні командно-штабні і військові вчення. Організація Варшавського договору проіснувала до 1 липня 1991 року. Албанія припинила участь в діяльності ОВД ще в 1962 році, а в 1968 році формально вийшла з неї — після введення військ ОВД в Чехословаччину. У 1990 році були скасовані військові органи Організації. 1 липня 1991 в Празі представники СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії і Чехословаччини підписали протокол про повне припинення дії Варшавського договору.
