7. Арабо-ізраїльська війна 1948-49рр. Та її політичні результати.

29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.

14 травня 1948 року Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 року єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.

Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.

Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палестини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.

Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.

З трибуни ООН радянські представники (в тому числі і представник УРСР) вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору Чехословаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія.

Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Гази відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому—липні 1949 року укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимчасовий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони, по обидві сторони яких створювалися демілітаризовані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладався на спеціальну комісію ООН.

8. Створення Організації Варшавського договору(овд).

Організація Варшавського договору — це військово-політичний союз європейських соціалістичних держав 14 травня  1955 року в Варшаві був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу представниками Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР і Чехословаччини. Цей документ оформив створення військового-політичного союзу європейських соціалістичних держав — Організації Варшавського договору (ОВД), що стало відповіддю на створення НАТО, націленого проти країн соціалістичного табору. 

Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки країн-учасниць договори та підтримання миру в Європі. Договір складався з преамбули і 11 статей. У відповідності з його умовами та Статутом ООН, держави-учасники зобов'язалися утримуватися в своїх міжнародних відносинах від загрози або застосування сили, а в разі збройного нападу на будь-кого з них надати негайну допомогу всіма необхідними засобами. 

Також члени ОВС зобов'язалися діяти у дусі дружби і співробітництва з метою подальшого розвитку і зміцнення економічних і культурних зв'язків між собою, слідуючи принципам взаємної поваги незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи одного. Але треба сказати, що членство в ОВС було не завжди добровільним, і спроби деяких країн вийти з нього досить жорстко припинялися.  Для проведення консультацій і розгляду питань, що виникають у зв'язку із здійсненням Договору, був створений Політичний консультативний комітет (ПКК) — вищий орган ОВД. У його нарадах, як правило, брали участь глави урядів країн-учасниць.  Організація Варшавського договору внесла певний вклад в закріплення політичних підсумків Другої світової війни і післявоєнного розвитку. У діяльності ОВД були присутні і військова, і політична боку. Тісне політичне співробітництво допомагало країнам-учасницям вирішувати багато національні та міжнародні питання. Також на території всіх країн-учасниць проводилися спільні командно-штабні і військові вчення.  Організація Варшавського договору проіснувала до 1 липня 1991 року. Албанія припинила участь в діяльності ОВД ще в 1962 році, а в 1968 році формально вийшла з неї — після введення військ ОВД в Чехословаччину. У 1990 році були скасовані військові органи Організації. 1 липня 1991 в Празі представники СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії і Чехословаччини підписали протокол про повне припинення дії Варшавського договору.