50. Шлях Косово до незалежності

У 1918-45 Косово було частиною Королівства Югославія (в 1918—29 Королівства Сербів, Хорватів і Словенців) у складі різних провінцій. У цей час тодішніми королями королівства Югославії, які були сербами за національністю, здійснювався курс на всебічну державну підтримку заселення Косова сербами, водночас косовські албанці були позбавлені права на освіту рідною мовою, та зазнавали утиску в правах. Земельна реформа 1919 позбавила албанських землевласників належних їм земель. Албанці, та інші мусульмани були змушені тікати з Косова та емігрувати. Ба більше, у 1935 та 1938 роках між Югославією та Туреччиною було підписано дві угоди, відповідно до яких планувалося виселити з Косова 240 тисяч албанців до Туреччини, проте вони не були здійснені через початок II-ої світової війни.

У 1941–1944 більшість території Косова було приєднано до Албанії, що перебувала під контролем Італії Муссоліні. Після виходу фашистської Італії з війни, територія була під прямим контролем Німеччини.

Після закінчення ІІ Світової Війни на території Косова була створена Автономна Косово-Метохійська область (серб. Аутономна Косовско-метохијска област), як частина Демократичної Федеральної Югославії, з 1946 — частина НР Сербії в складі Федеративної Народної Республіки Югославія. В 1963, за новою конституцією створено Соціалістичний Автономний Край Косово (серб.Социјалистичка Аутономна Покрајина Косово), як частину Соціалістичної Республіки Сербія в складі СФРЮ. У післявоєнний період, аж до 1974 року, албанське населення Косова зазнало численних утисків і репресій від органів державної безпеки Югославії, переважну більшість яких становили серби. В 1974 було розширено автономні права краю Косова та прирівняно за цими правами до інших республік Югославії.

В 1980 році косовські албанці розпочинають рух за визнання Косова окремою республікою СФРЮ, а далі і за повну незалежність. Але в 1990 (під час розпаду СФРЮ) автономія була зменшена заснуванням Автономного Краю Косова (серб. Аутономна Покрајина Косово и Метохија) та «деградацією» головного статуту з Конституції Краю до Статуту Краю. У відповідь група албанських політиків створює «Конституцію Республіки Косова» і проголошує незалежність провінції. Владою СРЮ було оголошено надзвичайний стан і в липні був розпущений парламент Косова.

Починаються негаразди з югославським та сербським керівництвом та заворушення на етнічному ґрунті. Більша частина албанців у Косові бойкотує перепис населення 1991, як і всі вибори. Пізніше вони обрали тимчасовий уряд, очолюваний Буджаром Букоші, який був визнаний Албанією в жовтні 1991. На неконституційному референдумі 1992 року більшість каже «так» незалежності Косова.

В 1992 Косово стало частиною Республіки Сербія (Союзної Республіки Югославія). Ситуація загострюється 1996 року і переходить у відкриту громадянську війну між Армією Звільнення Косова (алб. Ushtria Çlirimtare e Kosovës) й албанських військових частин з однієї сторони та сербсько-югославських з іншої. Це призводить до виїзду з Косова близько 500 тис. албанців та 12 тис. загиблих.

В 1999 році НАТО примушує вийти з Косова сербсько-югославські війська і ставить провінцію під контроль ООН. Це призводить до повернення албанців до Косова та приходу нових 100 тис. з самої Албанії, кордону з якою Косово фактично не мало.

Дуже часто трапляються міжетнічні зіткнення між сербами і албанцями, що досягають кульмінації 2004 року коли після загадкового вбивства албанського хлопця маси озброєних албанців руйнували сербські церкви, монастирі та державні інституції.

Незалежність проголошена парламентом краю Косова 17 лютого 2008 року. Того ж дня презентовано офіційні символи Косова. Прапором Косова є жовте зображення обрисів краю на синьому полотнищі із шістьма білими зірками вгорі. З 1999 року Косово перебуває під контролем адміністрації ООН зі столицею в Приштині. 18 лютого парламент Сербії прийняв рішення про анулювання рішення парламенту краю Косова.

Країна не є членом ООН, проте її незалежність визнали понад шістдесят країн зі всього світу, серед яких Афганістан, США, Бельгія, Німеччина, Франція, Об'єднане Королівство і Польща^[12]. Натомість такі країни як Іспанія, Росія, Грузія, Молдова, сама Сербія й деякі інші все ще не готові визнати Косово, головним чином через те, що побоюються виходу окремих територій зі свого складу подібним чином, як це відбулося з Косовом. Воїслав Коштуніца, тодішній прем'єр Сербії, заявив, що його країна ніколи не визнає незалежність Косова й боротиметься мирним шляхом за існування Косова на правах автономії лише в складі Сербії. Питання визнання Косова Сербією ставиться міжнародними організаціями (ЄС, НАТО) на шляху просування до членства, якого прагне Сербія. При цьому вже досягнуто певного поступу і розуміння з її боку щодо Косово.