41. Вторгнення Іраку в Кувейт і операція «Бур в пустелі».

Влітку 1990 відносини між Іраком і Кувейтом різко загострилися через суперечки навколо ціни на нафту.

30 травня 1990, в останній день саміту глав арабських держав, іракський лідер Саддам Хусейн заявив, що деякі країни Перської затоки стали видобувати нафти більше встановлених ОПЕК квот. Це, на його думку, у нинішніх економічних умовах Іраку було рівнозначно "акту війни".

17 липня 1990 Саддам Хусейн виступив з промовою, в якій заявив, що арабські країни Перської затоки вступили в антиіракську змову з метою утримання під контролем цін на нафту. На наступний день Саддам знову звинуватив Кувейт в тому, що він незаконно видобуває нафту з спірного району нафтовидобутку Румайла на ірако-кувейтського кордоні, і розмістив там свої військові пости. Кувейт у свою чергу виступив зі звинуваченнями на адресу Іраку в окупації прикордонних районів своєї країни і незаконній експлуатації одного з нафтових полів.

24 липня президент Єгипту Хосні Мубарак як посередник відвідав Кувейт, Ірак, Саудівську Аравію і 25 липня оголосив про згоду Іраку і Кувейту сісти за стіл переговорів. Проте, погодившись на переговори з Кувейтом, Ірак зовсім не збирався відмовлятися від застосування сили. 24 липня в південні, що межують з Кувейтом, області були перекинуті 30 тисяч вояків і 200 танків, а через тиждень чисельність багдадських військ у цьому районі досягла 100 тисяч чоловік.

1 серпня 1990 в Джидді (Саудівська Аравія) почалися ірако-кувейтські переговори, але через дві години вони були перервані. Багдад висунув на них ряд відверто нездійсненних вимог на адресу Кувейту, сподіваючись, що останній "відкупиться" від них. Кувейт відхилив вимоги про грошовий "викуп" та територіальні поступки.

2 серпня 1990 Ірак вторгся в Кувейт. За західними оцінками, сили вторгнення Іраку становили 120 тисяч чоловік і 350 танків. На кінець дня практично вся територія країни опинилася під контролем іракських військ. З 950 нафтових свердловин у Кувейті іракці підпалили близько 600, ними були пошкоджені нафтопроводи, насосні станції, нафтові термінали, всі основні нафтопереробні комплекси.

Влада в захопленому Кувейті була передана ставленикові Багдада полковнику Ала Хуссейну Алі, що очолив «Вільний тимчасовий уряд Кувейту».

8 серпня «Вільний тимчасовий уряд Кувейту» звернулося до Хусейну з проханням: «Кувейт повинен повернутися в лоно батьківщини — великого Іраку». Це «прохання» була задоволене, і Ірак оголосив про включення Кувейту до складу країни на правах дев'ятнадцятої провінції.

Операція “Буря в пустелі” була свого роду новим типом проведення блискучої військової операції із грамотним командуванням та тактичними хитрощами, організацією чіткої взаємоді усіх родів військ країн-союзниць, масовим використанням сил спецпризначення, неймовірними масштабами тилового забезпечення військ, скупченням авіаційних та морських сил у зоні Перської затоки на Близькму сході та іншим.

4 лютого 1991р., о 02:00 ночі сотні тисяч солдат та 3000 танків військ коаліції рушили у наступ через широкі проходи, прокладені у мінних полях. Так починалась наземна операція зі звільнення Кувейту, в той час як повітряні удари тривали вже п’ять тижнів!

Починаючи з 17 січня авіація союзників методично знищувала кожну стратегічну ціль на території

Танк “Абрамс” мчить по іракських пісках.

Іраку та окупованого Кувейту. На відміну від операцій у Гренаді та Панамі, цього разу все, до найдрібнішої деталі, було чітко сплановано. Ніякої імпровізації — кожна потенційна ціль була відмічена на карті, проаналізована та занесена до списку об’єктів у відповідності до її значимості. Тисячі об’єктів, інформація про які збиралася всіма можливими засобами, були стерті з лиця Землі.

Вдень і вночі найсучасніші керовані ракети та бомби з лазерним наведенням вражали визначені цілі з небаченою досі точністю. Спочатку було завдано удару військово-промисловому комплексу, потім лініям зв’язку та постачання і, врешті-решт, вся міць союзної авіації сконцентрувалась на передових частинах іракської армії.

Однак, вирішальну роль у перемозі коаліції відіграв тактичний задум генерала Шварцкопфа. До

останнього моменту іракський штаб очікував висадки союзників на узбережжі Кувейту. Насправді ж, основна частина танкових і моторизованих дивізій була скрито перекинута на північно-захід з

тим, щоб завдати удару на півдні Іраку. Обхідний маневр, проведений вісімнадцятим (101-а та 82-а десантна дивізії, 24-та механізована дивізія, 3-й аеромобільний полк та французька дивізія ”Даге”) та сьомим (1-а аеромобільна та 1-а піхотна дивізії, 1-а та 3-я британські бронетанкові дивізії) корпусами у ворожому тилу, загнав іракські війська до одного величезного ”котла”, знищивши при цьому мобільні резерви.

Перед іракськими командирами постав непростий вибір: скласти зброю, чи бути знищеними наземними та повіт-ряними ударами. В ніч на 27 лютого передові загони кувейтської армії увійшли до звільненої столиці. Закінчилися сім довгих місяців окупації. Війська коаліції здобули блискучу перемогу і вранці 28 лютого, за 100 годин після початку наступу, було оголошено про одностороннє припинення вогню іракськими військами.