5. Корейська війна(1950-1953рр.).

Відповідно до угод між союзниками про орга­нізацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Ар­мії, на південь — американських військ. Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та ство­ренні корейської демократичної держави. Ця домовле­ність стала наслідком компромісу між СРСР і США, СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалеж­ної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Ко­рейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво. Сполучені Штати запропону­вали власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—30 років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США.

Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-східному Китаї та угруповання японсь­ких військ на Корейському півострові, наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в роз­громі японських військ на корейській території.

Відразу після капітуляції Японії радянське команду­вання розпочало формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу, американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався японський колоніальний апарат. Американсь­ке військове командування на чолі з генералом А. Арнольдом вжило «обмежених політичних та військових за­ходів, щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І США здійснили це. Ство­рений ними уряд очолив Лі Син Ман, який став найбільш проамериканськи спрямованим лідером на Тихому оке­ані. Такі дії свідчили, що США свідомо здійснили розкол Корейського півострова.

У відповідь на дії США північно-корейські політичні організації провели в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних народних зборів, а у вересні 1948 р.проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка Корея, зорієнтована на США.

Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР неодноразово про­понувала Сеулові провести переговори, однак щоразу на­трапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були мало реалістичними та не відповідали вимогам полі­тичної ситуації. Гостра конфронтація подекуди пере­ходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на Сеул, який здобули за три дні.

Після здобуття Сеула північно-корейські війська про­довжили наступ у південному напрямку та 2 липня вий­шли на рубіж річки Нактонган, але були зупинені спіль­ними діями південнокорейських частин та контингенту американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Штатів призвела до інтернаціоналі­зації конфлікту. Як писав у своїх мемуарах колишній президент США Дуайт Ейзенхауер, США втрутилися в конфлікт задля «здійснення поліцейської акції», але на практиці це була справжня інтервенція з метою розгрому північно-корейської армії та ліквідації КНДР. 

Архівні документи свідчать, що спочатку Й. Сталін був проти об'єднання Кореї військовими засобами, але потім дав свою згоду з огляду на «зміну міжнародної обстановки». По-перше, Сталін вважав, що США не підуть на участь у корейській війні через проблеми з підтримкою Чан Кайші в китайській революції. По-друге, в 1949 р. Радянський Союз оголосив про створення влас­ної ядерної зброї, що позбавило американців ядерної монополії.  Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів становило суттєвий зовнішньополі­тичний прорахунок, що призвів до затягування війни. Завдяки величезному впливові на нещодавно створену Організацію Об'єднаних Націй, а особливо на Раду Без­пеки ООН, США отримали мандат ООН на здійснення миротворчих акцій у корейському конфлікті. До бойових дій було залучено військові формування ще 15 держав, що діяли під егідою ООН.

Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та Китаю, то, як свідчать документи, у Пентагоні серйозно замислювалися над можливістю за­стосування ядерної зброї з метою досягти переможного закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівну силу під час бойових дій. Але, незважаючи на настійливі пропозиції військових, ні Д. Ейзенхауер, ні Г. Трумен не дали своєї згоди, і ядерну зброю не було застосовано.

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні викликали рішучу протидію громадсь­кості, в тому числі в самих США. Загроза виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту. Почалися складні переговори щодо припи­нення воєнних дій. Переговори завершилися підписан­ням у 1953 р. перемир'я між командуванням військ ООН, з однієї сторони, і представниками КНДР та китайських народних добровольців — з другої. Глава південнокорейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати до­кумент, наполягаючи на продовженні війни «до перемож­ного кінця». В листі до президента США 9 лютого 1953 р. він настійне радив йому не припиняти бойові дії, не укладати перемир'я, оскільки «мирна угода надасть можливість китайцям залишитися в Кореї». Однак США підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Республіка Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.

Звертаючись до корейської війни, неможливо не зу­пинитися на ролі Китаю і СРСР у цьому конфлікті. Участь китайських добровольців та радянських льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР ві­діграли вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично розгромлена, і в жовтні 1950 р. американо-корейські війська підійшли до кордонів Китаю. 25 жовтня 1950 р. китайські добровольчі підрозділи вступили в бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена. З цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. Треба визнати, що основний тягар війни винесли на своїх плечах китайські добровольці.

За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн. убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової сили. Війна також пока­зала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними нас­лідками для усього людства.