27 Труднощі деколонізації: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау.

Ангола. 15 січня 1975 р. лідери основних угруповань, які вели боротьбу проти колонізаторів в Анголі (МПЛА, УНІТА, ФНЛА), підписали договір про створення перехідного уряду і проведення загальних виборів. 11 листопада 1975 р. Агостиньо Нето, лідер МПЛА, проголосив незалежність Народної Республіки Анголи. Ангола взяла соціалістичну орієнтацію. СРСР надав економічну і особливо воєнну допомогу, але вона виявилася малоефективною. Тривала війна і періодичні рейди військ ПАР з глибини території країни поставили Анголу на межу катастрофи. У 1988 р. було підписано «Принципи мирного врегулювання у Південно-Західній Африці», згідно з яким ПАР надавала незалежність Намібії, а Куба виводила війська з Анголи.

МОЗАМБІК. Колонія Португалії з 1505. Незалежність одержала як соціалістична республіка в 1975. ФРЕЛІМО (Фронт визволення Мозамбіку) — правляча партія з 1975. Гарні відносини з західними державами відновлені в 1983, угода з ПАР, знана як «угода Нкоматі», була підписана в 1984. Група опору РЕНАМО (Мозамбікський національний опір) відповідальна за партизанську боротьбу з 1977 по 1992.

Гвінея-Бісау

Колишня частина португальської колонії Ґвінея і Зелений мис. Незалежність одержала 1974 року. Республіка Зеленого мису відмовилася об'єднатися в єдину державу. 1980 року президента державної ради було зміщено і встановлено революційну раду. Нову конституцію було прийнято 1984 року, згідно з нею, Жуан Бернарду Вієйрастав главою держави й уряду.

28. Кашмірська проблема в індійсько-пакістанських відносинах.

Кашмір дуже важливий для внутрішньої політики Делі, оскільки його відторгнення значно б посилило сепаратистські тенденції всередині держави. Пакистан не пов'язаний так щільно історично й економічно з Кашміром, як Індія, хоча слід визнати, що за релігійною ознакою ця спірна територія є ближчою до Пакистану, ніж до Індії. Як відомо, Пакистан свого часу постав як релігійна держава, Індія ж завжди була проти територіального поділу за релігійною ознакою.

Кашмірська проблема — територіальний спір щодо приналежності території колишнього князівства Джамму і Кашмір між Республікою Індія та Ісламською Республікою Пакистан. Початок конфлікту з приводу Кашміру пов'язаний зі спровокованим Пакистаном вторгненням пуштунських племен з Північно Західної прикордонної провінції Пакистану і Смуги Племен на територію князівства. В умовах військового краху магараджа звернувся по допомогу до Індії. Як передумову надання такої допомоги індійський уряд висунув вимогу приєднання Кашміру до Індійського Союзу. З ініціативи колишнього віце короля Індії, лорда Маунтбеттена, у січні 1948 року питання Кашміру було передано Пакистаном на розгляд Ради Безпеки ООН. Під наглядом спостерігачів ООН було встановлено лінію припинення вогню, уточнену Угодою про лінію припинення вогню між Індією та Пакистаном у Джамму та Кашмірі, підписаною в Карачі 27 липня 1949 року. Ця угода закріпила позиції армій сторін і тим самим розподілила територію Кашміру на дві частини — індійську та пакистанську. Пакистан протягом 1950 1960 их років неодноразово висловлював протести щодо дій Індії в Кашмірі, апелюючи до положень резолюцій Ради Безпеки ООН і вимагаючи проведення плебісциту (у 1949 1964 роках питання Кашміру піднімалося в ООН 110 разів). Протягом 1970 1980 их років кашмірська проблема залишалася у центрі уваги політичних кіл та громадської думки Індії та Пакистану.

Індія послідовно відстоювала позицію, згідно з якою проблему було врегульовано Сімлською угодою, пакистанська сторона продовжувала наполягати на необхідності проведення плебісциту. Ситуація кардинально змінилася після початку наприкінці 1989 року масових антиіндійських виступів у Кашмірі. З 1989 по 1999 рік за офіційною статистикою з обох сторін конфлікту загинуло близько 60 тис. чоловік, поширеною є практика терористичних дій. Після початку глобальної боротьби з тероризмом та нападу на Індійський парламент 13 грудня 2001 року індійський уряд зайняв жорстку позицію щодо кашмірських повстанців і намагається вирішити проблему силовими методами.