Доля договору

Договір ОСО-2 не був ратифікований США спочатку під приводом вторгнення радянських військ до Афганістану. Згодом його положення намагалися ув'язати з процесом скорочення ракет середньої дальності. Разом з тим, він з'явився прологом до укладеного в 1991 році Договору про скорочення і обмеження СНО (Договір СНО-1), який істотно скоротив обсяги СНО в порівнянні з контрольними цифрами Договору ОСО-2.

23. Деколонізаційні процеси на Африканському континенті та їхній вплив на міжнародні відносини в період «холодної війни».

Із закінченням холодної війни радикально змінилася роль Африки в міжнародних відносинах. Переставши бути ареною конфронтації Сходу й Заходу, цей регіон втратив своє стратегічне значення в системі зовнішньополітичних координат провідних держав, а досвід їх політичного й економічного співробітництва з африканськими країнами піддався критичній переоцінці.  Після закінчення Другої світової війни на африканському континенті розгорнувся процес деколонізації. До кінця 60-х років майже всі африканські країни отримали незалежність.  Але спокою в них не наступило - почалися довготривалі громадянські війни.

(кінець 1950-х—1960-ті рр.) процес деколонізації охопив в основному Африку. У 1957 р. Англія надала незалежність Гані, Малайзії, а в 1958 р. — Гвінеї. Переломним став 1960 р., який назвали «роком Африки». Цього року від колоніальної залежнос­ті звільнилися 17 країн: Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кістки, Чад, Центральноафриканська Республіка, Конго (Браззавіль), Республіка Конго (Заїр), Камерун, Мавританія, Малі, Нігерія, Мадагаскар, Сенегал, Сомалі, Тоґо.

 На початок 70-х років лише Португалія зберігала свої колоніальні володіння в Африці: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау та ін. Довготривала партизанська війна, тиск світової громадськості. Революція 1974 р. в Португалії відкрили шлях цих країн до незалежності.

 

  В Африці залишилася єдина територія, статус якої досі не визначений. Це колишня іспанська колонія – Західна Сахара. На цю територію претендує Марокко. Проти окупації виступає рух ПОЛІСАРІО, який веде партизанську боротьбу.

Таким чином, на порозі XXI ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головна їхня проблема—відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратися. Війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні і територіальні проблеми цих країн — звичне явище. 

24.Труднощі деколонізації: пар, Намібія.

Найбільш розвинутою країною Південної Африки і взагалі континенту є Південно-Африканська Республіка. вденно-Африканська Республіка (ПАР) була створена у 1961 р. Основою державної політики став апартеїд. Біла меншість ПАР присвоїла виключне право на владу в країні, а люди іншої раси (чорні, кольорові) вважались людьми другого ґатунку. Деколонізація Африки суттєво змінила становище ПАР. Творці апартеїду зрозуміли, що нові незалежні держави не будуть миритися з існуючим на півдні Африки расистським режимом і мобілізують світову громадськість на боротьбу з ним. Щоб зберегти режим, здійснювались такі заходи:

– створювались автономне господарство і військова промисловість

– робились спроби створити на північ від ПАР пояс безпеки із Анголи, Мозамбіку, португальських колоній;

озроблялась власна атомна зброя.

Режим набрав рис поліцейського. Уряду було дозволено виселяти африканців з будь-якої місцевості країни. Були заборонені шлюби чорних з білими. Заборонялись антирасистські організації, в тому числі Африканський Національний Конгрес . Уряд намагався відділити біле і чорне населення.

Але всі ці заходи провалились: не вдалось створити пояс безпеки, африканське населення не проявляло покори і використовувало всі засоби боротьби. У білій общині намітився розкол: більшість її почала виступати за політичні реформи і за створення багаторасової демократичної держави. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття нової конституції 1984 р. У 1989 р. до влади у ПАР прийшов Фредерік де Клерк. Він здійснив реформи, які призвели до падіння расистського режиму. У 1993 р. в ПАР вперше проведено вільні вибори. Президентом країни став чорношкірий Нельсон Мандела – лідер АНК.

Останньою територією, яка отримала незалежність, була колишня Південно-Західна Африка (Намібія), мандат на управління якою був переданий Південно-Африканському Союзу після Першої світової війни. ПАС (згодом ПАР) намагалася взагалі анексувати цю територію. Африканці у 1966 р. почали збройну боротьбу за незалежність, яку оголосила організація СВАПО. ООН у 1973 р. позбавила ПАР мандату на цю територію, а у 1977 р. була прийнята резолюція про виведення військ ПАР. Лише у 1989 р. в ПАР зрозуміли безперспективність утримати за собою Намібію. Так з’явилася ще одна держава в Африці.