18. Розширення кола ядерних держав і загострення проблеми розповсюдження ядерної зброї.

Важко сперечатися з тим фактом, що подальша гонка ядерного озброєння є безглуздою. На перших позиціях, як і раніше без сумніву стоять Сполучені Штати Америки і Росія. Північна Корея теж вже освоїла ядерні технології і зараз лише намагається їх модернізувати. Не можна забувати про такі країни, як Бразилія та Іран, які вже давно входять в ядерний клуб. Можна сказати, що світ готувався до Третьої Світової війни, але вона може бути і останньою.

п'ять найсильніших ядерних держав світу на 2015-2016 рік:Росія, США,Китай,Великобританія,Франція

згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968, «визнаними ядерними державами»  вважаються США, Росія, Франція, Великобританія та Китай.  Але вже зараз фактично володіють ядерною зброєю Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР. Потенційно наступним може стати Іран.

• офіційно визнані ядерні держави ("ядерний клуб"), що виникли у світі до 1967 р (зафіксовано в ДНЯЗ) - США (1945), СРСР (1949), Великобританія (1952), Франція (1960), Китай (1964);

• невизнані ядерні держави, відкрито заявили про наявність у них ядерної зброї, - Індія (спочатку 1974, потім 1998), Пакистан (1998), КНДР (2006);

• держави, не визнає у володінні ядерною зброєю, - Ізраїль;

• держави, що мають мотивацію до володіння ядерною зброєю і необхідний для цього науково-технологічний потенціал, - Іран;

• держави "латентні", тобто здатні створити ядерну зброю, але в силу політичної та військової недоцільність утримуються від переходу в розряд ядерних, - Аргентина, Бразилія, Південна Корея, Тайвань, Саудівська Аравія, Алжир, Єгипет, Сирія та ін.

Однією з найбільших загроз міжнародної безпеки в XXI ст. є розповсюдження ядерної зброї.

Прагнення держав до отримання ядерного статусу обумовлюються кількома чинниками. Передусім володіння ядерною зброєю певною мірою здійснює вплив на регіональний статус держави. Крім того, підвищення потенційних військових можливостей держави стримує розвиток регіональних конфліктів.

Подальше розповсюдження зброї масового ураження є реальністю і охоплює найнестабільніші регіони світу. Незважаючи на значний прогрес у посиленні міжнародних режимів нерозповсюдження, головні проблеми розповсюдження зброї масового знищення залишаються невирішеними. Матеріали і технології, які можуть використовуватись для виробництва зброї масового знищення і засобів її доставки, набувають поширення, в той час як засоби виявлення і запобігання нелегальній торгівлі цими матеріалами і технологіями залишаються складними. Це створює умови для отримання цієї зброї міжнародними терористичними організаціями і створює загрозу всім цивілізованим країнам. 

19. Арабо-ізраїльська війна 1967рр. Та її політичні наслідки.

Події 1956 єгипетське керівництво розцінило як перемогу. Насер, заручившись підтримкою СРСР(допомагали зброєю і військовими радниками), бере курс з кінцевою метою фізичного знищення єврейства. Насер, зокрема, привселюдно заприсягся, що помститься євреям за арабські втрати на Синаї. У 1966 Сирія і Єгипет підписали пакт про спільну оборону. У 1967 аналогічні угоди були підписані Єгиптом і з Йорданією та Іраком. Єгиптом були зроблені конкретні заходи, блокований вихід Ізраїлю до Червоного моря (22 травня 1967 президент Насер оголосив про закриття Аккабского затоки для ізраїльських та інших кораблів, які постачали Ізраїлю стратегічні вантажі). У розпалюванні війни велика провина була і Ізраїлю, який проголосив мету створення "Великого Ізраїлю", який повинен був включити території ряду арабських країн. Війна була неминучою.

На початку 1967 були посилені бомбардування сирійцями ізраїльських сіл. Коли в помсту ізраїльські ВПС збили 6 сирійських Мигово, Насер мобілізував свої сили близько Синайській кордону (80 000 тис. чол.). 5 червня 1967 близько 8 ранку вся ізраїльська авіація була піднята в повітря. Були розбомблені військові аеродроми в Каїрі (Каїро-Вест) та в Аль-Аріша ... Єгипетські літаки були знищені прямо на аеродромах. Ізраїльське командування вибрало для нападу саме ті кілька хвилин, коли відбувалася зміна нічних і денних чергових, що сиділи в кабінах літаків. Таким чином за короткий час були знищені єгипетські ВВС і Ізраїль встановив свою перевагу в повітрі. Потім почалася наземна атака. Основну ударну силу ізраїльтян представляли бронетанкові частини. Ізраїльські війська наступали в чотирьох напрямках: на Газу, Абу-Агіль, Аль-Кантарія та Шарм-аль-Шейх. На подальший розвиток подій позначився і той факт, що значна частина єгипетської армії перебувала далеко від батьківщини, в Ємені.

Украй важка ситуація склалася і на йорданському фронті. 6 червня ізраїльськими військами був захоплений весь Єрусалим. У цей же день Рада Безпеки ООН зажадала припинення військових дій проте ізраїльські війська продовжували наступ. Через катастрофічне становище єгипетської армії, був відданий наказ про негайне відведення військ на західний берег Суецького каналу. 10 червня ізраїльські війська завдають удару по Сирії і займають Голландські висоти. У цей же день Ізраїль припиняє воєнні дії, захопивши велику територію. 10 червня СРСР розриває дипломатичні відносини з Ізраїлем.

Війна 1967 закінчилася серйозною поразкою арабів. Вона коштувала арабам Старого міста Єрусалиму (арабської його частини), Синая, Сектора Газа, Західного берега річки Йордан (територія Йорданії) і Голландських висот (на сирійсько-ізраїльському кордоні). Кількість палестинських біженців зросла ще на 400 000 чоловік. 22 листопада 1967 Рада Безпеки ООН приймає резолюцію 242 засуджує ізраїльську агресію і тебующую виведення ізраїльських військ з окупованих ними територій. Ізраїль виконувати резолюцію відмовився.