17.Часова географія-напрям в соціогеографії.

ЧАСОВА ГЕОГРАФІЯ - підхід в географії, який зосереджується на способах структурування соціальних подій "в часі і через географічний простір" (Хепл, 1985). Розроблені такими географами, як Хагерстренд (1975), загальні ідеї даного підходу були недавно впроваджені в соціологічну думку Гідденс.

Незважаючи на уявну очевидність поняття часу, воно належать до числа не тільки фундаментальних, але і одних з самих складних характеристик матерії. Наука ХХ ст. наповнила дане поняття таким неоднозначним змістом, що воно нерідко стає предметом філософських дискусій.

Поняття часу виникає як з порівняння різних станів одного і того ж об'єкта, який внаслідок тривалості свого існування неминуче міняє свої властивості, так і з факту послідовності різних об'єктів, що зміняюся в одному і тому ж місці. Час, таким чином, є формою буття матерії, що характеризується властивостями зміни і розвитку систем, як тривалість, послідовність зміни станів. Поняття простору і часу співвідносні: в понятті простору відбивається координація різних внеположних один одному об'єктів в один і той же момент часу, а в понятті часу відбивається координація змінюючих один одного об'єктів в одному і тому ж місці простору.

18.Географія сприйняття – напрям в соціогеографії.

Функціонування геопростору відбувається в певному інформаційному полі, яке є атрибутом матеріального світу. Нині інформація розуміється не лише як атрибут матерії, але й як пріоритет над речовиною та енергією. В попередньому розвитку інформація відігравала периферійну роль, однак сьогодні вона стає найперспективнішим ресурсом, який все більше замінює речово-енергетичні ресурси, змінює структуру соціальної діяльності.

Таким чином, постає необхідність врахування та поглибленого дослідження територіального поширення просторової інформації, чинників впливу на неї та можливості управління. “Просторова інформація” розглядається як підвид інформації середовища: це сукупність будь-яких подразників, за посередництвом яких людина навчається тому, що стосується структури й організації простору. Вона включає як територію, так і атрибутивні компоненти. До території, як правило, відносять сигнали, що дозволяють індивіду отримати інформацію про розміщення і просторову протяжність явищ, уявити їх взаємозв’язок у просторі, які характеризуються відстанями відносно різних направлень. У склад атрибутивної інформації входить те, з чого індивід черпає знання про характеристики конкретних територій і місць, що дозволяють порівнювати їх один з одним.

У географії сприйняття розробляється теза про те, що існує залежність між образами середовища і реальною поведінкою в ньому; що насправді райони представляють мисленні конструкти , а не реально існуючі даності. Поширюється думка, що якби при районуванні географи опирались на образи районів, що існують у масовій свідомості, вони мали б більше підстав для проведення об’єктивного просторового аналізу, ніж коли вони розробляють свої власні типології територіальних таксонів. Ця думка має на увазі, що поняття район володіє смисловим змістом.

Але людина існує в особливому, селективно відібраному із зовнішнього світу, індивідуальному інформаційному середовищі, не співпадаючому з загальним потоком інформації і реагує лише на ті повідомлення, що надходять з власного інформаційного середовища. Найважливішою проблемою у даному випадку постає виявлення цього середовища.

З цією метою географія сприйняття поділяється на три групи досліджень:

1. вивчення структури образів середовища та їх участі у сприйнятті місця і простору;

2. аналіз процесу сприйняття середовища;

3. семантичний (смисловий) аналіз простору і якості середовища.

У першій групі досліджень аналізуються склад образів, залежність змісту образів від особливостей індивіда, його системи цінностей і психологічної орієнтації. Тут використовуються методи виміру змісту образів. Для географів дуже важливими стали вивчення індивідуальних і групових ментальних карт і аналіз ступеню їх збігу й унікальності.

Значний інтерес являє вивчення процесу підсвідомої структуризації простору. Особливим розділом тут є аналіз:

- суб’єктивності сприйняття відстаней і топології середовища;

- впливу стереотипу сприйняття на оцінку положення у просторі.

Друга група досліджень вивчає комплекс процесів пізнання та усвідомлення середовища індивідом. Основними напрямками досліджень тут є вивчення процесу і результатів сприйняття середовища і простору різними соціальними групами (расовими, статево-віковими та ін.) і в різних культурних середовищах, аналіз факторів, що впливають на якість середовища, а отже, на особливості його сприйняття, аналіз сприйняття екстремальних ситуацій (стихійних лих, техногенних катастроф тощо).

Особливе значення має третя група досліджень – вивчення змісту та цінності місця. Кожне місце викликає у людини особливі відчуття, які мають смисл і значущість у системі її цінностей.

Всі ці три групи досліджень спираються на такі поняття, як регіональна свідомість , просторова само ідентифікація, територіальні уявлення та регіональний менталітет.