15Географічна школа в соціології.

Новимнапрямом натуралізму в соціології був так званий географічний, або географічна школа в соціології. Так сталося, що це історично свого роду перша школа в соціології, завдяки творчості Ж. Бодена, Ш. Монтеск'є, А. Тюрго. Основними детермінантами в "географічних" концепціях було визнання природних факторів та умов (географічне положення, кліматичні умови, рельєф) як визначальних у розвитку суспільства. Досягнення природознавства XIX ст., безумовно, вплинули на інтерес науковців до географічного фактора, і його значення в розвитку суспільства. Типовими представниками географічної школи в соціології XIX ст. були Г. Бокль, Л. Мечников, С. Соловйов, В. Ключевський.

На основі аналізу "зовнішніх" явищ було встановлено, що основними з них є клімат, ландшафт, ґрунт, їжа, особливості котрих впливають на розвиток людини, історію. Саме ці фактори зумовлюють і особливості тілесної конституції людини, особливість її мислення, духовності і т. ін. Як приклад, наводилося порівняння особливостей життєдіяльності "північних" та "південних" народів. Навіть хід історії людства пов'язувався із взаємодією та масштабністю гідрологічного освоєння (ріки, моря, океани).

Англійський вчений Генрі Томас Бокль (1821-1862), вивчаючи історію людства, простежував процеси історичної взаємодії людини та природи. Він зазначав, що географічне розміщення, клімат, ландшафт, ґрунти, їжа зумовлюють особливості як тілесної конституції людини, так і своєрідність її духовності, мислення і т. ін. За теорією Л. Мечникова (російський географ, громадський діяч), виникнення і розвиток культур мали за своє джерело рівень та масштабність освоєння водних ресурсів. Так, стародавні народи обмежувалися освоєнням річок, античність та середні віки ототожнювалися із Середземномор'ям; далі - океанічний період, пов'язаний із розвитком "сучасних" європейських цивілізацій.

16.Сучасна західна соціальна географія.

Сучасний період розвитку соціальної географії почався після Другої світової війни, тобто після 1945 р.

У книзі "Географія і географи" Р. Дж. Джонстон зазначає, що Друга світова війна стала взагалі точкою відліку, з якого "зручно починати історію соціографії", мотивуючи це тим, що цей час збігається з крупним вододілом у розвитку суспільств Західної Європи, США, а також Японії. Вперше великий міжнародний конфлікт був зв'язаний не лише зі стражданнями людей на полях битви, а й з боротьбою наукових доктрин. Зросла активність і престиж науки, особливо внаслідок розвитку галузі, яку зараз називають соціальною інженерією. Ця галузь виникла в період економічних криз. Тоді уряди багатьох країн сприяли розробленню заходів, спрямованих на послаблення бідності, розвиток ліберального мислення.

Зміни в суспільстві, розвиток соціальної інженерії сприяли поглибленому інтересу до суспільних наук, підняттю їх статусу і розширенню активності. Першою вийшла на престижну межу економіка, переважно завдяки працям Кейнса. Значного розвитку набули й інші науки. Настала черга соціології, соціального управління, а опісля — і соціальної географії. Розвитку соціальної географії сприяла низка факторів. Насамперед — це необхідність відбудови зруйнованого господарства, потреба в розробленні нових проектів розвитку, що вело до змін у використанні землі, територіальному перерозподілі економічної діяльності на локальному і регіональному рівнях. Потрібно було не лише реконструювати міста, а й побудувати нові, забезпечити рівномірніше розміщення промисловості та зайнятості між районами, здійснити охорону сільськогосподарських угідь, поліпшити навколишнє середовище. Все це не могло не підвищити потребу в учених-соціологах, інженерах-планувальниках, не могло не стимулювати розвиток соціальної географії. Збільшився прийом студентів на факультети соціально-економічних наук, зросла кількість наукових публікацій.

На сьогодні очевидно, що індустріально розвинуті країни Заходу зробили значний поступ як у сфері технології промислового виробництва, його структурі, так і в галузі соціокультурних відносин.

Ці зміни настільки радикальні, що багато хто із західних філософів говорить тепер про перехід до нового типу розвитку людської цивілізації. Цей перехід, у свою чергу, стикається з проблемою становлення нової людини, буття якої було б адекватним новим соціально-економічним умовам.

Взагалі сучасний історичний розвиток вчені характеризують як такий, в якому остаточно розпалася система взаємозв’язків між соціально-економічними, політичними і соціокультурними структурами. Попередні форми залежності особи від суспільства також втратили свою однозначність. Виникають нові можливості для взаємодії різних сфер суспільного життя. Все це актуалізує питання про подальшу спрямованість історичного розвитку, про місце і роль людини, особистості в загальному історичному процесі.