13. Соціальний Дарвінізм.

Одним із перших західних соціологів, який звернувся до вивчення суспільних процесів і явищ у контексті ідей Г. Спенсера, є австрійський соціолог і юрист Людвиґ Ґумплович (1838-1909), засновник соціального дарвінізму. Основним положенням його праць є думка про суспільство як сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування. Людям від народження притаманна взаємна ненависть, що визначає відносини між соціальними групами й спільнотами, які постійно перебувають у стані жорстокої боротьби. Він обґрунтував положення про неминучість соціальної нерівності людей, стверджуючи, що будь-яка людина або група прагне до підкоренняслабших і що в цьому проявляється природний суспільний закон боротьби за існування (звідси й назва напряму - соціальний дарвінізм, або автоматичне перенесення положень дарвінівського вчення про еволюцію в природі на розвиток суспільства). Л. Ґумплович один з перших уводить в соціологію поняття "соціальний конфлікт", який, на його думку, є органічною формою взаємин між людьми і соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і в стосунках між різними суспільствами.

14.Психоаналіз — спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв'язків та процесів. Більш конкретно — група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань.

Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у XX ст.^[1]

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20 століття Зиґмунд Фройд (Фройдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна. Психоаналітична теорія обрала важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні всієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз опирається на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо — тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.

В часи Фройда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, яка усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фройда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела належать до сфери неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він вважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкурентних психічних сил.