Зміст лекційного матеріалу по ап для маг 6 курсу механиків :

Тема 1. Вступ до сфери ПРАВА інтелектуальної власності

1.1. Етапи становлення права інтелектуальної власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність, у явному вигляді, може не приносити прибутку, але при цьому створює додаткові труднощі для конкурентів, полегшуючи тим самим просування власних товарів і послуг виробника на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

Однак, для того, щоб одержати ту чи іншу користь від права на об’єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому, якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент, незаконно отримавши цю технологію, почав виготовляти такі ж вироби, то його вироби будуть дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. У цьому випадку, творець об’єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Вже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Ці права закріплювалися документом, який називався патентною грамотою, що означало “відкритий лист”, оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З’явилися протести, і питання, пов’язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала “Справа виробників сукна з Іпсвіча” (1615 p.), при слуханні якої було заявлено: “Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування її витрат може подарувати їй привілей користатися цим ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому що на початку люди королівства перебувають у невіданні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але, коли термін патенту минає, король може знову подарувати його”.

Для того, щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком “будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися”.

Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти, як вид документів, які засвідчують права на інтелектуальну власність, використовують і дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

Іншим об’єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображували ремісники на товарах, що самі виготовляли, чи ставили скотарі як “тавра” на тваринах в давні часи. Тобто, вони реалізовували важливий елемент законодавства про торговельні марки, що діє донині, а саме: фіксували зв’язок між товаром і виробником.

Термін “товарні знаки” (торговельні марки) почали використовувати тільки з XIX століття. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розвитку торгівлі. Однак чим ширше застосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім’ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

У 30-40-х роках XX століття було, в основному, завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і сьогодні.

Щодо авторського права, то ключовим моментом у його розвитку послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписування її від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. Тому умовах необхідний був захист від конкуренції з боку виробників і продавців незаконних копій. Королі Англії і Франції і курфюрсти Німеччини почали надавати підприємцям привілеї у вигляді виключних прав на виготовлення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого часу. У випадку порушення цих прав здійснювали примусові заходи захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни – перший закон про авторське право (копірайт – від англ. “copyright” – право копіювати): “Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останні на час, що встановлюється відтепер”. Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

У 1791 і 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії, і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто, як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше – як частину його особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об’єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що “немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці”.

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року і передбачає захист творів протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Варто зазначити, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором, і, будучи коли вона створена, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності, й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак, у цьому випадку, авторське право втілює ще й ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

1.2. Система інтелектуальної власності. Основні поняття та визначення

Поява терміну “інтелектуальна власність” відноситься до кінця XVIII ст. Він уперше з’явився у Французькому законодавстві.

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій галузях.

14.07.1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що походить від англійської Worldwide Intellect Private Organization (WIPO), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи ООН. Проте, фактично зародження цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20.03.1883 р. була заснована Паризька конвенція з охорони промислової власності.

Конвенція, яка засновує ВОІВ, у ст. 2 зазначає, що інтелектуальна власність містить права, які відносяться до: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, радіо і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень; захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Отже, інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності, об’єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування, образи, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях (“інтелект” в перекладі з латинської – пізнання, розуміння, розум).

Згідно з Законом України “Про власність” від 7.02. 1991 p., розділ VI “Право інтелектуальної власності”, ст. 41: “Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці”.

Більш повний перелік зазначених об’єктів наведено в ст. 420 Цивільного кодексу України, яка називається “Об’єкти права інтелектуальної власності”, але цей перелік не є вичерпним і може доповнюватись новими результатами безмежної інтелектуальної діяльності людини. Наприклад, до інтелектуальної діяльності відносяться результати, які становлять значну комерційну цінність – секрети виробництва (“ноу-хау” від англ. “know how” – “знаю як”).

У правовій системі інтелектуальної власності, зазвичай, виділяють три самостійні підсистеми об’єктів (рис. 1.1):

– авторського права і суміжних прав;

– промислової власності;

– нетрадиційних.

Загалом, правова система інтелектуальної власності включає такі складові:

– право інтелектуальної та промислової власності;

– авторське та суміжне право;

– суб’єкти та об’єкти інтелектуальної та промислової власності;

– суб’єкти та об’єкти авторських та суміжних прав власності;

– джерела інтелектуальної власності;

– джерела права (система джерел законодавства) інтелектуальної власності.

Розглянемо зазначені вище визначення.

Саме поняття “інтелектуальна власність” виникло в процесі тривалої (починаючи з XVII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами їх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. До наукового обігу цей термін увійшов у середині 50-х років XIX століття.

Право інтелектуальної власності – це система правових норм, які регулюють відносини в суспільстві у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів інтелектуальної власності.

Авторське право — частина цивільного права, яка визначає правовідносини (права і обов’язки), що виникають у зв’язку зі створенням і використанням (виданням, виконанням, показом і т. ін.) творів літератури, науки і мистецтва (© — знак охорони авторських прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має авторське право, і року першої публікації твору).

Рис. 1.1. Правова система інтелектуальної власності

Вираз “авторське право” вживається у двох значеннях. Перше ­ вищеназване. В таких відносинах беруть участь автор (творець твору) та юридична або фізична особа – користувач (авторське право в об’єктивному розумінні). Друге – вираз “авторське право” часто вживається для позначення прав, належних автору якого-небудь твору. До них відносяться особисті немайнові і майнові права (авторське право в суб’єктивному розумінні або суб’єктивне авторське право).

Отже, авторське право дається на такі об’єкти інтелектуальної власності, як твори науки, літератури та мистецтва

Автор отримує свідоцтво про державну реєстрацію своїх прав на твір.

Суміжні права – права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, на що авторські права належать іншим особам ( — знак наявності суміжних прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має суміжні права, і вказівки року першої публікації фонограми).

Таким чином, істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Лише в тих випадках, коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір або по кабелю твір, що не охороняється законом, або об’єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер. Охорона об’єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. Суб’єкти суміжних прав мають самостійний характер. Суб’єкти суміжних прав мають, як і автори, виключні права на використання своїх об’єктів у будь-якій формі.

Об’єктами суміжних прав є:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

б) записи виконання (фонограми, відеограми) та інші записи за допомогою технічних засобів;

в) трансляція в ефір або по кабелю.

Більш вузьким по відношенню до “інтелектуальної власності” є поняття “промислова власність” як результат науково-технічної творчості.

Промислова власність – це вид інтелектуальної власності, який охоплює права на об’єкти винахідницького і патентного права, охоплених Паризькою конвенцією з охорони промислової власності.

Промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і поширюється на промисловість, торгівлю, сільське господарство, добувну промисловість, медицину, на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худобу, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

В об’єктивному значенні право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

У суб’єктивному значенні правом промислової власності є право, яке має автор будь-якого результату науково-технічної діяльності відповідно до законодавства.

Існує окрема група об’єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної власності: наукові відкриття, топографії (компонування) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві (сорти рослин, породи тварин), комерційні таємниці тощо.

Серед об’єктів промислової власності виділяють:

– винаходи (корисні моделі);

– промислові зразки;

– знаки для товарів і послуг (торговельні марки);

– фірмові найменування;

– географічні зазначення походження товарів;

– зони появи та припинення недобросовісної конкуренції;

– топографії інтегральних мікросхем;

– раціоналізаторські пропозиції;

– “ноу-хау” (секрети виробництва);

– “шоу-хау”(секрети показу та демонстрації) тощо.

1.3. Характеристика об’єктів права інтелектуальної власності

Наведемо основні поняття і визначення об’єктів права інтелектуальної власності.

Твори науки – письмові твори наукового, технічного, прикладного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми); твори в галузі географії, геології, топографії, архітектури; усні твори (виступи, лекції і доповіді); переклади; бази даних.

Твори літератури – письмові твори белетристичного характеру; збірки обробленого фольклору; усні твори.

Твори мистецтва – музичні твори з текстом і без; драматичні, хореографічні, аудіовізуальні твори, твори образотворчого і прикладного мистецтва, архітектури, фотографії; сценічні обробки, аранжировки, обробка і переклади творів.

Винахід – це рішення утилітарного завдання (продукт творчої діяльності) в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільнокорисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Корисна модель – результат творчої діяльності людини в галузі технології, яка пов’язана з конструктивним виконанням пристрою.

Винаходи (корисні моделі) поділяються в залежності:

– від виконання (особистий, службовий);

– від оформлення (основний, додатковий);

– від підпорядкування (установчий, відомчий)

– від секретності (загальнодоступний, секретний)

Службовий винахід (корисна модель) – винахід (корисна модель) створений працівником:

– у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше,

– з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

Основний винахід (корисна модель) – юридично не зв’язаний з якимись іншими винаходами (корисними моделями) і може бути застосований сам по собі.

Додатковий винахід (корисна модель) являє собою вдосконалення іншого (основного) винаходу (корисної моделі) в цілому або частково і не може бути без його застосування використаний.

Секретний винахід (секретна корисна модель) – винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування та їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб.

Промислові зразки потрібно відрізняти від інших об’єктів промислової власності: винаходів, корисних моделей, об’ємних товарних знаків. Так, винаходи та корисні моделі, на відміну від промислового зразка, захищають технічну сутність об’єкта, яка може полягати в особливій формі об’єкта, своєрідному розміщенні та з’єднанні його окремих частин, матеріалі об’єкта, наприклад складі скла, структурі пакувального матеріалу тощо.

Чітких критеріїв розмежування творів декоративно-прикладного мистецтва, що охороняються авторським правом, і промислових зразків немає. Багато творів декоративно-прикладного мистецтва за відповідності їх умовам патентоспроможності можна також визнати промисловими зразками.

Деякі вироби можна визнати як промисловими зразками, так і об’ємними товарними знаками. У цьому разі можлива одночасна охорона об’єкта і як промислового зразка, і як товарного знака, варто лише врахувати, що такі об’єкти виконують різні функції і їх оформлюють по-різному.

Товарний знак (знак для товарів і послуг, торговельна марка) – це один із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи.

Товарний знак дозволяє не лише розрізняти товари та послуги різних осіб, а й часто замінює собою довге й складне найменування певної юридичної або фізичної особи. Крім того, він виконує функції індивідуалізації товарів і послуг через їх виділення з маси однорідних і подібних товарів і послуг, вказівки на певну якість товарів і послуг, на джерело їх походження, а також виконує функції реклами. Саме тому наявність товарного знака спрощує для споживача вибір товарів і послуг потрібної якості.

Зазвичай товарним знаком є позначення, розміщене на продукції, її упаковці або супровідній документації. Таке позначення розглядають як товарний знак лише тоді, коли його зареєстровано встановленим законом порядком. Об’єктом товарного знака можуть бути словесні, образотворчі, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Словесні знаки для товарів і послуг – це слова або сполучення букв, що мають словесний характер.

Словесні знаки мають перед іншими видами знаків для товарів і послуг таку перевагу, як наявність фонетичного аспекту. Вони мають більшу розрізнювальну здатність та краще запам’ятовуються й відтворюються, на відміну від образотворчих. Словесний знак простіше пов’язувати з фірмовим найменуванням, створюючи серії товарних знаків для однієї юридичної особи (підприємства, організації тощо). Найкраще переваги словесних знаків для товарів і послуг простежуються у рекламі (приблизно 80% усіх знаків для товарів і послуг у світі – словесні).

Словесні знаки ділять на дві основні групи: знаки у вигляді слів природної мови та знаки у вигляді слів, утворених штучно. Природні слова зазвичай запам’ятовують краще, ніж штучні.

Образотворчі знаки для товарів і послуг являють собою різні конкретні й абстрактні зображення предметів, тварин, птахів, людей, складних ліній і фігур, орнаменти, художньо виконані шрифтові елементи, а також різні композиції цих елементів.

Розроблюючи образотворчі знаки, найчастіше беруть до уваги характеристику товару, підприємства або послуг, для яких створюють знак, і виражають її, якщо це можливо, зображенням чого-небудь типового або конкретного.

Об’ємними знаками для товарів і послуг називають тривимірні зображення товару чи його упаковки. На відміну від промислового зразка, об’ємний знак для товарів і послуг не визначається винятково його функціональним призначенням, але дозволяє виділити виріб конкретного виробника серед однорідних товарів.

Комбіновані знаки для товарів і послуг – це комбінації елементів різного характеру: словесно-образотворчих, об’ємних та ін. Найчастіше це словесно-образотворчі композиції.

Поєднання конкретного словесного позначення з наочним образотворчим чи об’ємним позначенням слова, яке добре запам’ятовується й легко вимовляється, з виразним рисунком утворює комбінований знак для товарів і послуг. Причому словесна та графічна частини комбінованого знака мають бути взаємопов’язані композиційно та сюжетно й утворювати єдине ціле.

Більшість юридичних і фізичних осіб надзвичайно серйозно ставляться до розроблення товарних знаків для своєї продукції. Вартість товарного знака іноді перевищує вартість усього майна фірми (наприклад, вартість товарного знака «Coca-Cola», який належить компанії «The Coca-Cola Company» (США), 2000 p. становила 72,5 млрд дол. США, вартість товарного знака Microsoft (США) – 70,2 млрд дол., IBM (США) – 53,2 млрд дол., Mercedes (Німеччина) – 21,1 млрд дол., Sony (Японія) – 16,4 млрд дол., Xerox (США) – 9,7 млрд дол. тощо).

Товарний знак ретельно охороняється його власником. Часто для запобігання його присвоєння третіми особами поряд із товарним знаком використовують попереджувальне маркування: латинську літеру R (від англ. “registered”) у колі ( ® ) – для зареєстрованих товарних знаків і літер ТМ (від англ. “trade mark”) у вигляді верхнього індексу ( ™ ) – для знаків, що очікують реєстрації. Іноді власник зареєстрованого знака може повідомляти про це словами «Зареєстровано в Патентному відомстві (назва держави)», наприклад, «Registered in US Patent Office», або у скороченому варіанті – «Reg. US Pat. Off.», чи, як варіант, повідомленням типу «Registered Trede Mark» – «Зареєстрований товарний знак». Використовують також маркування «Reg ТМ», «М» (Mark), «MR» (Mark Registered), «SM» (Service Mark – знак обслуговування), «Trademark» (англомовні країни), «Marque deposee» (франкомовні країни), «Marks registrada» (іспаномовні країни), «L» (від «logo» – логотип). При цьому повідомлення про реєстрацію зазвичай немає поряд із загальновідомими товарними знаками, наприклад зі знаками фірм IBM, Mc Donald’s, Mercedes.

Саме попереджувальне маркування у світовій практиці – один із основних доказів того, що знак для товарів і послуг був відомий і той, хто без відповідного дозволу його використовує, незважаючи на попереджувальне маркування, – свідомий порушник.

У деяких державах, наприклад у США, Великій Британії, Канаді, Нідерландах, Швейцарії, Сирії, Індії, Пакистані та деяких інших, попереджувальне маркування застосовують у вигляді літер ТМ. Але таке позначення говорить про те, що знак охороняється не згідно з реєстрацію, а відповідно до «принципу пріоритету» в його використанні, тобто введення в господарський обіг у вигляді, що дає йому можливість стати досить відомим (наприклад, використання в рекламі).

Права на знак для товарів і послуг отримують відповідно до чинного законодавства. Однак термін розгляду заявок на видачу свідоцтва на відповідний знак часто становить кілька років, що іноді навіть перевищує термін існування самого суб’єкта господарювання (фізичної чи юридичної особи). Беручи до уваги таку ситуацію, доцільно після подання заявки на реєстрацію знака й отримання рішення про встановлення дати подання заявки використовувати знак із попереджувальним маркуванням ТМ, а після опублікування в офіційному бюлетені (в Україні – це «Промислова власність») відомостей про видачу свідоцтва на знак змінити попереджувальне маркування ТМ на ®.

Отже, попереджувальне маркування ТМ має на меті попередити потенційних порушників про те, що після державної реєстрації (її здійснюють одночасно з опублікуванням відомостей про видачу свідоцтва на знак) власник знака набуде прав, передбачених законодавством, і він зможе притягти до відповідальності всіх, хто порушував його права, починаючи від дати подання заявки на отримання свідоцтва.

Як товарний знак не розглядають позначення, що не мають розрізняльної здатності; є загальновживані як позначення товарів і послуг певного виду, які вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливі або такі, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послугу; є загальновживані символи та терміни. Ці позначення можна застосувати в знаку як елементи, що не охороняються, якщо вони не мають домінуючого значення в зображенні знака.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують: державні герби, прапори й емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. Такі позначення можна використовувати в зображенні знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Не реєструються як товарні знаки також позначення, що відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури та мистецтва або цитати та персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети й факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Позначення також мають бути нетотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг або зі знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна. При цьому охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі.

Товарні знаки слід відрізняти від маркування товару та схожих об’єктів промислової власності фірмових найменувань і промислових зразків. Так, маркування продукції надає споживачеві всі потрібні відомості про товар і його виробника, а товарний знак сповіщає споживача про товаровиробника лише за умовним позначенням. Відмінність промислового зразка від товарного знака полягає в тому, що промисловий зразок є складовою самого промислового виробу (форма колір, малюнок виробу), а товарний знак (слово, малюнок) на виробі лише проставляють (об’ємний товарний знак може одночасно охоронятися і як промисловий зразок).

Наукове відкриття – встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Право на наукове відкриття засвідчується, зазвичай, дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. На географічні, археологічні і палеонтологічні відкриття, також на відкриття корисних копалин і в галузі суспільних наук дипломи не видаються.

Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Раціоналізаторська пропозиція – визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності (наприклад, вона передбачає зміну або удосконалення конструкції виробу, технології виробництва, складу матеріалу).

Селекційним досягненням у рослинництві є новий сорт рослин – окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умов і надання правової охорони за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності» група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім’я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

“Ноу-хау” – це конфіденційна інформація наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру, що практично застосовується у діяльності, яка ще не стала загальним надбанням.

Фірмове (комерційне) найменування – це позначення, що відноситься до розрізняльних знаків і включає в себе назву, терміни або найменування, що служать для того, щоб розпізнати фірму та її ділову діяльність і відрізнити її від інших виробників.

У той час, як товарні знаки (або торговельні марки) відрізняють товари і послуги одного виробника від іншого, найменування фірми ідентифікує все підприємство безвідносно до товарів або послуг, що реалізовуються нею на ринку, і є символом репутації і реноме відповідної фірми. Таким чином, фірмове найменування є її цінним активом, а також джерелом корисної інформації для споживачів. Тобто, охорона найменувань відповідає інтересам як виробників, так і споживачів, у рівній мірі зацікавлених у тому, щоб були передбачені правові інструменти, що запобігають використанню фірмового найменування способами, що призводять до помилки або до зловживання. Фірмові найменування є об’єктом охорони законодавства більшості країн, однак правові режими, що регулюють їх використання, змінюються в широких межах від країни до країни. Як правило, вони визначаються комбінацією положень цивільного, торгового законодавства, а також законів, що регулюють діяльність компаній, використання товарних знаків і/або законів в області несумлінної конкуренції і/або спеціальних законів з фірмових найменувань. У багатьох країнах передбачена система реєстрації фірмових найменувань, хоча між ними є значні відмінності за територіальним обхватом (місцеве і/або національне), а також з точки зору правових наслідків реєстрації.

Назва місця (географічне зазначення) походження товару – назва географічного місця (країни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить з вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов’язані з природними і людськими факторами, притаманними даному місцю.

В Україні правова охорона надається на підставі реєстрації згідно із Законом України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”. “Champagne”, “Cognac”, “Chianti”, “Pilsen”, “Havana”, “Tequila” – ось деякі добре відомі приклади назв, що асоціюються у всьому світі з виробами певного характеру і якості. Однією загальною відмітною ознакою всіх цих назв є їх функція позначення існуючих місцевостей, міст, районів або країн. Однак коли сьогодні ми чуємо “Champagne”, ми швидше думаємо про ігристе вино, ніж про район Франції, “Cognac” ми асоціюємо з алкогольним напоєм, витриманим у дубових бочках, а не з маленьким французьким містом, “Chianti” примушує нас думати про червоне італійське вино, а не про район на півдні Флоренції, “Pilsen” нагадує нам про пиво, але не про місто в Чеській Республіці і “Tequila” про спиртний напій, перегнаний з кактуса, а не про місто в штаті Джаліско, Мексіка. Ці приклади показують, що географічні вказівки можуть набувати високої репутації і тому бути цінними комерційними активами. Саме з цієї причини вони часто зазнають незаконного привласнення, контрафакції або фальсифікації, і їх охорона національна, а також міжнародна надзвичайно бажана.

Зазвичай серед зазначень походжень товарів розрізняють вказівку про походження товару та найменування місця походження товару. Вказівка про походження товару дає лише уявлення про справжнє місце походження товару (наприклад, «Зроблено в Україні», зображення пам’ятника Богданові Хмельницькому для Києва, Ейфелевої вежі для Парижа), а найменування місця походження товару застосовується для виділення в масі товарів таких, які мають особливі (специфічні) властивості, зумовлені винятково або переважно географічним середовищем певної місцевості, її природними і (або) людськими чинниками (наприклад, «Золота балка»).

Розрізняють просте та кваліфіковане зазначення походження товару.

Правову охорону простого зазначення походження товару надають на підставі його використання і не реєструють. Порядком, установленим згаданим законом, реєструють лише кваліфіковане зазначення походження товару. Право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару засвідчує свідоцтво.

Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовують обведену овалом абревіатуру НМП. Замість цього маркування або разом із ним можна навести текст: «Зареєстрована в Україні назва місця походження товару».

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовують обведену овалом абревіатуру ГЗП, замість якого або разом із ним можна навести текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії господарюючих cуб’єктів, які суперечать правилам та чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Відповідно до міжнародних правових норм, зокрема Паризької конвенції з охорони промислової власності, актами недобросовісної конкуренції вважаються всі дії, що можуть будь-яким чином викликати сплутування стосовно підприємства, продукції або промислової чи торговельної діяльності конкурента; неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, що дискредитують підприємство, продукцію або промислову чи торговельну діяльність конкурента; інформація, використання якої при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману стосовно характеру, способу виготовлення, якості та кількості товарів.

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

– неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, в тому числі фірмових найменувань, знаків для товарів і послуг;

– неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу;

– дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);

– купівля-продаж товарів, виконання робіт;

– надання послуг із примусовим асортиментом;

– схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

– досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

– розголошення комерційної таємниці;

– схилення до розголошення комерційної таємниці;

– неправомірне використання комерційної таємниці тощо.

У системі охорони інтелектуальної власності з’явилися такі поняття, як гудвіл і франчайзинг.

Гудвіл (ділова репутація) – комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращого управлінського хисту, що мають домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій.

Гудвіл – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як. різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Франчайзинг – це особливе право спеціальних привілегій, пільга (у широкому розумінні слова). За договором франчайзигу одна сторона (правовласник) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, які належать правовласнику, в тому числі на фірмове найменування і/або комерційне позначення правовласника, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об’єкти виключних прав – знак для товарів і послуг тощо.

1.4. Суб’єкти права інтелектуальної власності

Згідно із статтею 421 Цивільного кодексу України суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Термін “творець” за своїм змістом можна вважати аналогічним терміну “автор об’єкта права інтелектуальної власності”. Творець (автор) – це фізична особа, творчою працею якої створений об’єкт права інтелектуальної власності.

Якщо об’єкт, створений спільною творчою працею декількох фізичних осіб, всі вони визнаються співтворцями (співавторами) і всі мають рівні права на одержання охоронного документу, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Юридичні особи не можуть створювати об’єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити лише працюючі у них фізичні особи. Проте, юридичній особі може належати комплекс майнових прав інтелектуальної власності, і в цьому випадку юридична особа може бути, як і творець (автор), суб’єктом права інтелектуальної власності за договором або законом.

З практичної точки зору всіх суб’єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи. До першої групи належать первинні суб’єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення об’єкта інтелектуальної власності або державної реєстрації прав на цей об’єкт. До цієї групи слід, в першу чергу, віднести автора (творця), оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об’єкт права інтелектуальної власності. Тому, саме за автором (творцем) законодавець закріплює і визнає, за загальним правилом, весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, що складають зміст права інтелектуальної власності.

Друга група суб’єктів права інтелектуальної власності – це вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності і відповідно визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є лише фізичні особи – автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове відкриття.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є винахідники (автори) винаходів, корисних моделей та промислових зразків. Інші особи, які набули право на-зазначені об’єкти права інтелектуальної власності за договором чи законом, відносяться до категорії вторинних суб’єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до статті 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” та статті 1 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” автором винаходу, корисної моделі і промислового зразка є фізична особа, результат інтелектуальної, творчої діяльності якої визнано винаходом (корисною моделлю) або промисловим зразком.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування (топографію) інтегральних мікросхем є її автор та інші особи, які набули права інтелектуальної власності на компонування інтегральних мікросхем на підставі договору або закону.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорти рослин та породи тварин є автори та інші особи, що набули майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин чи породи тварин за договором чи законом.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають юридичний статус підприємців.

Суб’єктом права інтелектуальної власності може бути інша (не автор/творець) фізична особа (здебільше, яка зареєстрована як підприємець) та юридична особа, до яких на підставі договору (ліцензії) або закону переходять повністю або частково майнові права інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності. Суб’єктами права інтелектуальної власності, за певних умов, можуть бути, також спадкоємці (щодо фізичних осіб) та правонаступники – щодо юридичних осіб (у разі ліквідації, реорганізації тощо). Спадкоємці – це особи (фізичні або юридичні), до яких в разі смерті автора (творця) або фізичної особи-підприємця переходять майнові права інтелектуальної власності. Правонаступниками, зазвичай, є юридичні особи. В разі припинення діяльності юридичної особи – суб’єкта права інтелектуальної власності – до правонаступника переходять майнові права інтелектуальної власності. Одним з видів правонаступництва є перехід майнових прав інтелектуальної власності до роботодавця або замовника.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення є особи, яким належать майнові права інтелектуальної власності на ці комерційні позначення.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування можуть бути громадянин-підприємець та юридична особа, зокрема товариство (підприємницьке або непідприємницьке), установа та юридична особа інших організаційно-правових форм, встановлених законом, а також правонаступники цих осіб. Вони є носіями виключно майнових прав інтелектуальної власності, а особисті немайнові права їм не належать, оскільки закон не визнає права авторства на комерційні (фірмові) найменування.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку згідно з частиною п’ятою статті 5 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” та статті 494 Цивільного кодексу України можуть бути юридичні або фізичні особи, включаючи об’єднання осіб, які зареєстрували на своє ім’я право інтелектуальної власності на торговельну марку, та правонаступники зазначених осіб.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення згідно статті 9 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” та статті 502 Цивільного кодексу України можуть бути особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць та правонаступники зазначених осіб.

Суб’єктами суміжних прав є: виконавці, яким належить перше виконання на певній територіальній одиниці, що зафіксувалося на фонограмі або включене в передачу організації мовлення; виробники фонограми з місцем знаходження виробника і першої публікації фонограми на певній територіальній одиниці або протягом 30 діб з дня першої публікації в іншій країні; організації мовлення з місцем знаходження і здійснення з передавача, що знаходиться на певній територіальній одиниці.

1.5. Види охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності

В Україні об’єкти інтелектуальної власності заявляються і одержують правову охорону (з видаванням охоронного документа) у формі:

– патентів – винаходи (корисні моделі) і промислові зразки;

– свідоцтва – на знаки для товарів і послуг, на твори науки, літератури і мистецтва,

– посвідчення або свідоцтва – на раціоналізаторські пропозиції.

У колишньому СРСР і державах РЕВ на винаходи видавалися авторські свідоцтва, а в правонаступника СРСР – Росії, так само як і в Україні, замість авторських свідоцтв видаються патенти на корисні моделі.

Патент – це юридично-технічний документ, що видається компетентним державним органом, яким держава засвідчує виключне право власника на створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки закріплює за власником патенту визначені законом права. Водночас це технічний документ, оскільки він дає технічний опис об’єкта. Патент засвідчує від імені держави:

– що заявлена пропозиція є охороноспроможним об’єктом;

– встановлення права авторства на об’єкт;

– визнання права власності на об’єкт;

– визнання пріоритету на об’єкт.

Пріоритет винаходу (першість подання заявки) встановлюється за датою надходження в Укрпатент матеріалів, що містить всі документи, оформлені у відповідності з встановленими вимогами, а за відсутності будь-якого – за датою надходження останнього.

Дата пріоритету – дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет.

Патенти, видані на один об’єкт у різних країнах, є незалежними. Патент завжди має територіальний характер, тобто видається і діє відповідно до вимог національного (регіонального) законодавства. Патент надає його власнику виключне право на використання об’єкта на власний розсуд.

1.5.1. Різновиди патентів

Патенти поділяють:

– за місцем оформлення та набуття чинності:

– національний (має силу в межах лише якоїсь однієї країни, наприклад, України);

– міждержавний (оформлений в співавторстві з представниками інших країн, наприклад, країн СНД, але опублікований і, відповідно, має правову охорону лише в одній країні);

– регіональний (оформлений в співавторстві з представниками декількох територіальних одиниць – держав, автономій, округів, штатів тощо, і має правову охорону лише в їх межах);

– міжнародний (передбачають визнання авторських і патентних прав на міжнародній арені).

– за рівнем значущості та ваги їх патентних прав щодо розробленого об’єкту промислової власності на:

– патент на винахід;

– деклараційний патент на винахід;

– патент на корисну модель;

– патент на промисловий зразок.

– за рівнем проведеної експертизи:

– звичайний (патент);

– деклараційний патент.

Регіональні патенти поділяють:

– європейський патент (оформлений в будь-якій з країн Європи та опублікований в бюлетні Європейського Патентного Відомства);

– євроазійський патент (оформлені в будь-якій з країн ЄврАзії та опублікований в бюлетні ЄвроАзійського Патентного Відомства);

– африканський регіональний патент (оформлений в будь-якій англомовній державі Африки та опублікований в бюлетні Африканської регіональної організації промислової власності);

– африканський патент (оформлений в будь-якій франкомовній державі Центральної та Західної Африки та опублікований в бюлетні Африканської організації інтелектуальної власності створена 1977 р. для франкомовних держав).

Патент на корисну модель – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.

Деклараційний патент на винахід (корисну модель) – різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід (корисну модель).

Патент на винахід – різновид патенту, що видається за результатами формальної та кваліфікаційної експертизи заявки на винахід.

Патент (деклараційний патент) на секретний винахід (секретну корисну модель) – різновид патенту, що видається на винахід (корисну модель), віднесений до державної таємниці.

Таким чином, патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) – це охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності.

1.5.2. Заявка на патент

Заявка – сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель.

Заявки поділяються (можуть бути):

– національними (передбачають отримання національного патенту);

– регіональними (оформлені в співавторстві з представниками інших країн, наприклад, країн СНД);

– міждержавними (передбачають отримання національного патенту, опублікованого лише в одній державі)

– європейськими (для отримання європатенту);

– міжнародними (для отримання міжнародного патенту).

Міжнародна заявка – заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію (РСТ – від лат. «Patent Cooperation Treaty»).

1.4.3. Різновиди експертиз

Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) – експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності);

Експертиза на локальну новизну – складова частина кваліфікаційної експертизи, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи (корисні моделі) і поданими до Установи заявками на видачу патентів (корисних моделей);

Формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) – експертиза, у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкта до переліку об’єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями) і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам.

В Україні права, що засвідчуються патентом, діють від дати публікації відомостей про його видачу і не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника (автора).

Термін дії патенту:

1) на винахід – 20 років з дати подання заявки (патент без проведення експертизи по суті називається деклараційним і діє 6 років);

2) на корисну модель – 10 років з дати подання заявки;

3) на промисловий зразок – 10 років з дати подання заявки;

4) на сорти рослин – 20 років з дати подання заявки (для винограду і плодових культур – 30 років) і може бути продовжений, але не більше ніж на 10 років.

(У США Томас Джефферсон, один із президентів країни, керував розробкою державного Патентного акта (1789 p.), a 31.07.1790 р. був виданий перший патент на винахід Самюелю Хопкінсу на “Засіб отримання поташу з золи рослин” (поташ, або вуглекислий калій, — миючий засіб, що є основним компонетом мила).

Право на об’єкти промислової власності охороняється державою. Це право охороняється в Україні і державах, які підписали тимчасову угоду про створення Міжнародної організації з охорони промислової власності. Таке саме право мають іноземні фізичні і юридичні особи.

1.6. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку України

Без перебільшення можна констатувати той факт, що добробут суспільства і велич країни значною мірою залежать від ефективності і рівня творчої діяльності людей, яка є найпотужнішою рушійною силою розвитку цивілізації.

Останнім часом інтелектуальна власність набуває дедалі більшого значення для культурного і науково-технічного розвитку будь-якої країни.

У країнах з високорозвинутою ринковою економікою першочергову увагу приділяють трьом основним напрямкам інтелектуальної діяльності – освіті, науці і культурі. Країна, де занепадає хоча б один із напрямків інтелектуальної діяльності, переходить до групи “слаборозвинутих” і навпаки, країна, де глибоко усівдомлюють значення і роль цих трьох чинників і приділяють їм належну увагу, стає державою із високорозвинутою економікою. Прикладом можуть бути Південна Корея, Тайвань та інші країни Східної і Південної Азії, які, не маючи ні своєї сировини, ні власних енергоносіїв, спрямували всі свої зусилля і кошти саме на розвиток освіти, науки і культури, що сприяло швидкому розвитку економіки, створенню і раціональному використанню досягнень науки і техніки, підйому мистецтва і виробництва, матеріально-технічного забезпечення побуту людей і розвитку виробничої інфраструктури.

Країни з високим рівнем виробництва і добробуту людей (США, Канада, Японія, Швеція, Великобританія, Франція, Німеччина та інші країни Західної Європи) приділяють багато уваги формуванню інтелектуальної еліти.

Провідна країна світу – США, створивши могутній потенціал, протягом XX століття зберігає лідерство в галузі науки, техніки і виробництва завдяки виділенню великих коштів на потреби освіти (6,5-7% сум валового національного продукту). Зокрема відомо, що за весь час існування Нобелівських премій, більше половини з них у галузі науки і техніки отримали американські вчені. За період з початку XIX століття й донині в СІІІА було видано більше 5 млн патентів, приблизно стільки, скільки у Великобританії, Франції і Німеччині разом взятих.

Патентні служби США в середньому видають більше 80 тис. патентів на рік.

Творча діяльність людини і суспільства (духовна, науково-технічна, соціально-економічна), яка пов’язана зі створенням і повсякденним використанням найрізноманітніших об’єктів інтелектуальної власності, привела до виникнення нового поняття – інтелектуальний капітал.

Сучасний ринок стимулює розвиток творчої інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо. Сьогодні, наприклад, світова промислова економіка поступається місцем інтелектуальній економіці, де найбільш міцною рухомою силою стає сила ідей. Світовий досвід показує, що в економіці, яка найбільш спирається на ідеї, а менше – на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Так, наприклад, у США частка капіталовкладень в інформаційні технології зросла в три рази порівняно з 1960 роком.

Сьогодні інтенсивно розвиваються наукомісткі галузі, такі як біотехнологія, генна інженерія, комп’ютерне програмування тощо.

Об’єкти інтелектуальної власності як товар дають значний прибуток, тому в динамічному ринковому середовищі стосовно результатів інтелектуальної праці використовують терміни “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізіція інтелектуальної власності” тощо.

Інтелектуальний капітал – це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний потенціал організації та один із критеріїв визначення конкурентоспроможності організації.

Він є сумою трьох складових:

1. Людський капітал – сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати вимогам і завданням компанії.

2. Структурний капітал – програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі організаційні механізми, які забезпечують продуктивність та функціонування компанії.

3. Споживчий капітал – майбутні споживачі продукції, компанії та їх спроможність задовольнити запити споживачів.

Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та багатовекторність прояву, що визначається механізмом його функціонування (рис. 1.2) і потребує різних методів його вартісної оцінки.

Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну власність і вміло використовують її як інтелектуальний капітал.

Україна має досить потужний інтелектуальний потенціал (багато досягнень світового рівня), але ці досягнення поки що раціонально не спрямовані на підвищення добробуту свого народу.

1.7. Структура державного управління системою інтелектуальної власності

До незалежності України, яка була у складі Радянського Союзу до 1991 p., для державного управління системою інтелектуальної власності в 1955 р. (вперше в 1920 р.) був створений Державний комітет у справах винаходів і відкриттів (Держкомітет) при Раді Міністрів СРСР. Ще в 1941 р. для проведення експертизи новизни винаходів було створено Бюро експертизи і реєстрації винаходів Держплану при Раднаркомі СРСР.

У затверджених у 1959 р. “Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції” та “Інструкції щодо винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції” з наступними змінами і доповненнями вперше були дані визначення винаходу і раціоналізаторської пропозиції, регламентації порядку подавання і розглядання заявок на відкриття. Цим Положенням введені нові заохочування і пільги, а указами Президій Верховних Рад союзних республік встановлені почесні звання “Заслужений винахідник” і “Заслужений раціоналізатор” з нагородними знаками.

При Держкомітеті були створені: Всесоюзний науково-дослідний інститут державної патентної експертизи (ВНДІДПЕ), який приймав і розглядав заявки на винаходи, організовував їх експертизу; Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації і техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ) – підприємство “Патент”; Обчислювальний центр Держкомітету; Всесоюзна патентно-технічна бібліотека (ВПТБ) з патентним фондом; Всесоюзний центр патентних послуг (ВЦПП).

Рис. 1.2. Класифікація видів інтелектуального капіталу

Підготовка патентознавців та спеціалістів для органів з винахідництва і раціоналізації, а також керівних працівників і спеціалістів народного господарства у сфері винахідництва і патентної роботи в основному здійснювалася двома навчальними закладами при Держкомітеті: Центральним інститутом підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів народного господарства в ділянці патентної роботи (ЦІПК), Вищими державними курсами підвищення кваліфікації керівних, інженерно-технічних і наукових працівників з питань патентознавства та винахідництва (ВДКПІ).

На підприємсмтвах і організаціях були створені відділи винахідництва і раціоналізації (ВВІР) і патентні відділи.

В 1958 р. була створена Всесоюзна спілка винахідників і раціоналізаторів (ВСВР) на громадських засадах, як юридична особа з затвердженим статутом, з багатьма філіями республіканського, регіонального і обласного рівнів на всій території СРСР чисельністю більше 7 млн осіб.

Після здобуття незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, що вимагало докорінної перебудови системи з врахуванням принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного і соціально-культурного простору.

Перший етап становлення системи охорони інтелектуальної власності в Україні (1991 – 1994 pp.) став періодом закладання найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур.

Другий етап становлення (1995 – 1999 pp.) був обумовлений запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ у країні (жовтень 1994 р.) і прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань. Останні безпесередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів, охорони інтелектуальної власності, – укладанням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком переговорного процесу (з 1995 р.) про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі.

Третій етап становлення (розпочався у 2000 р.) у зв’язку із завершенням кризового періоду економіки України та проголошеними в посланні Президента України до Верховної Ради і Законі України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” на період до 2006 р. охоплював:

1) фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

2) проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

3) збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

4) новітні біотехнології, діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

5) нові комп’ютерні засоби та інформатизацію суспільства;

6) новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та аграрнопромисловому комплексі;

7) нові речовини і матеріали.

У процесі становлення і розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні відбувався прогресуючий процес її внутрішньої диверсифікації та якісного вдосконалення – відповідно до швидких змін в об’єктах регулювання авторського права та промислової власності.

Система охорони інтелектуальної власності в Україні (за станом 2002 р.) завдяки 37 законам і 100 підзаконним актом регулювала:

– 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури та мистецтва;

– 3 види суміжних прав;

– 9 видів промислової власності;

– захист від недобросовісної конкуренції.

Протягом останніх років в Україні сформулювалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності (рис. 1.3).

Держдепартамент інтелектуальної власності (ДДІВ) створений у квітні 2000 р. (вул. Урицького, 45, м. Київ, 03035, WEB-сторінка http: // www/spou/kiev/ua) в складі Міністерства освіти і науки України (рис.1.4, 1.5). Його основними завданнями є такі: участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і напрямків розвитку в сфері інтелектуальної власності; розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Важливу роль у структурі органів регулювання охорони інтелектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:

– Український інститут промислової власності (Укрпатент, вул. Глазунова, 1, м. Київ, 01601, тел/факс 494-05-68, E-mail: POST@ukrpatent. org) – державне підприємство, основа інфраструктури охорони промислової власності в Україні;

– Українське агентство з авторських та суміжних прав (вул. Б. Хмельницького, 34, м. Київ, 01300, тел. 244-22-38, E-mail: scau@scau. kiev. ua: — державне підприємство, основна ланка охорони авторських прав;

– Інститут інтелектуальної власності і права (вул. Глазунова, 1, м. Київ, 01601, тел/факс 494-05-13, 494-05-14 E-mail: iivp@i. com. ua) – ЗАТ, перший спеціалізований навчальний заклад, створений на початку листопада 1999 р.;

– Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг (філія Укрпатенту, вул. Лесі Українки, 26, 01133, м. Київ, тел. 295-33-44, E-mail: n. polbnska@lu. spou. kiev. ua) – створений у 2001 p. з метою сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери промислової власності.

Український інститут промислової власності (Укрпатент) здійснює такі функції:

– приймання заявок на видачу охоронних документів на об’єкти промислової власності;

Рис. 1.3. Організаційна структура органів в Україні у сфері інтелектуальної власності

– проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умовам надання правової охорони;

– забезпечення державної реєстрації об’єктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

– здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об’єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання; інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності;

– забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією на об’єкти промислової власності;

– формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

Українське агентство з авторських та суміжних прав виконує такі функції:

– забезпечення охорони авторських та суміжних прав правовласників України та інших країн і їх правонаступників на території України та за її межами;

– державна реєстрація прав авторів на твори науки, літератури і мистецтва;

– забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об’єкти авторських і суміжних прав;

– управління майновими правами авторів або їх правонаступників на колективній основі;

– надання допомоги авторам та іншим правовласникам авторських і суміжних прав в управлінні їх майновими правами та ін.

Інститут інтелектуальної власності і права надає можливість отримати другу вищу освіту за спеціальністю “Інтелектуальна власність” та підвищити кваліфікацію інженерів з винахідницької і раціоналізаторської роботи, кандидатів у патентні повірені, юристів, економістів, викладачів.

В Центрі (Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг) на комерційній основі за плату згідно з тарифами виконуються роботи за замовленнями, надаються консультації та інші види послуг, включаючи:

– складання комплекту документів для подання заявки на одержання правової охорони об’єкта промислової власності в Україні та за її межами;

– даються відповіді на запити експертизи за поданими заявками;

– надається допомога в дотриманні інтересів правовласників при складанні договорів про передачу прав на об’єкти промислової власності, ліцензійних договорів на їх використання тощо.

З квітня 2001 p. до складу Центру (з тією самою адресою) увійшов Фонд патентної документації громадського користування (тел. 295-82-77), який постійно поповнюється і налічує понад 14 млн, примірників документів із 54 країн світу, а також колекцію повних описів до патентів на CD-ROM та DVD-ROM.

1.8. Законотворча діяльність у системі інтелектуальної власності

Законодавство України, яке містить норми щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:

Загальне законодавство:

– Конституція України;

– Цивільний кодекс України;

– Цивільний процесуальний кодекс України;

– Кримінальний кодекс України;

– Кримінально-процесуальний кодекс України;

– Арбітражний процесуальний кодекс України;

– Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Соціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності:

– Закон України “Про охорону прав на винаходи”;

– Закон України “Про корисні моделі, промислові зразки”;

– Закон України “Про знаки для товарів та послуг”;

– Закон України “Про топографії інтегральних мікросхем”;

– Закон України “Про сорти рослин”;

– Закон України “Про охорону авторського права і суміжних прав”;

– Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” тощо.

Митне законодавство:

– Митний кодекс України та інші нормативно-правові акти з цих питань. Крім того, діють різні підзаконні акти. Особливою сферою турботи ДДІВ є удосконалення національного законодавства України, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності.

У структурі законодавчої гілки влади (Верховної Ради України), у складі Комітету з питань науки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захисту інтелектуальної власності.

Серед нормативно-правових актів з охорони інтелектуальної власності є:

– постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та укази Президента України;

– підзаконні акти: правила, інструкції, положення, тощо.

Усі нормативні акти (закони України і підзаконні акти) можна поділити на три основних блоки:

1. Закони, які декларують, охороняють і регламентують права на інтелектуальну власність.

2. Закони, які захищають права на інтелектуальну власність.

3. Закони, які стимулюють отримання прав на інтелектуальну власність.

Найбільший розвиток і вдосконалення чинного законодавства має місце для декларуючого блоку законів, де залишилось розробити нормативні акти на охорону:

– порід тварин;

– фірмових найменувань;

– комерційних таємниць;

– “ноу-хау” тощо.

Потребують подальшої розробки і вдосконалення закони захисного блоку, тобто реальні і діючі організаційні механізми захисту прав на інтелектуальну власність (патентні суди та ін.). Особливо це стосується винаходів, про застосування (впровадження), яких на різних підприємствах і установах повинні знати державні органи і заявник.

У цьому напрямку Верховною Радою України прийняті Кримінальний кодекс України, Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності” та “Про внесення змін до Закону “Про авторське право та суміжні права””, а також прийняті відповідні постанови виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.

Доцільно відновити акти застосування (впровадження) подібно формі 4НТ, за якою підприємства звітують у централізованому порядку перед державними (виконавчими) органами з обов’язковим дозволом заявника (авторів) винаходу і попереднім ознайомленням його до початку застосування.

Інформацію про застосування винаходів та інших об’єктів промислової власності доцільно надавати в офіційних бюлетенях – розділ у бюлетенях “Промислова власність” або в спеціальних бюлетенях “Впроваджені винаходи, корисні моделі, промислові зразки”.

Щодо стимулюючого блоку законів, то така робота розпочалася. ДДІВ, і зокрема, Укрпатент, на його філії зосередили увагу на питаннях економічного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності (крім видачі охоронних документів, розповсюдження патентної інформації, удосконалення патентного права і надання платних послуг і консультацій при оформленні документів на об’єкти промислової власності) із залученням громадських організацій винахідників і раціоналізаторів.

Відсутність у патентному законодавстві України блоку законів або розділів в інших законах про державне стимулювання винахідництва і раціоналізації стримує підвищення винахідницької активності, особливо серед молоді, при створенні нової техніки і новітніх технологій, що негативно відображається на вітчизняному виробництві товарів промисловості, сільському господарстві та інших сферах народного господарства.

Стимулювання та державна підтримка створення та використання об’єктів інтелектуальної, власності, комерціалізація результатів інтелектуальної власності та створення цивілізованого ринку інтелектуальної власності визначені в Програмі розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 pp., де сформульовані основні напрямки, зокрема:

– законодавче регулювання питань щодо розподілу майнових прав, включаючи права на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету та коштів інших загальнодержавних центролізованих фондів, службових винаходів;

– запровадження заходів щодо морального та матеріального стимулювання винахідників та раціоналізаторів;

– матеріальне заохочення переможців виставок і конкурсів “Кращий винахід року”, “Кращий винахідник року” тощо;

– нормативне забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів та оціночної діяльності;

– запровадження обов’язкової оцінки вартості прав інтелектуальної власності при приватизації підприємств та розробка відповідних методик оцінки;

– розробка механізму пільгового оподаткування та кредитування підприємств, які створюють та використовують об’єкти інтелектуальної власності;

– забезпечення розвитку нових форм використання об’єктів інтелектуальної власності (зокрема передача у заставу прав на об’єкти інтелектуальної власності);

– створення “біржі об’єктів інтелектуальної власності”;

– стимулювання експортної діяльності власників прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Поки що немає закону про оцінку об’єктів прав інтелектуальної власності, хоча роботи в цьому напрямку вже почалися, і проект цього закону попередньо розглядався в комісії Верховної Ради України.

Верховною Радою України прийнято в першому читанні Закон “Про охорону прав на географічні зазначення походження товарів”.

Передбачаються закони на комерційні таємниці (торговельні таємниці, “ноу-хау”), фірмові найменування тощо.

При розробці стимулюючого блоку законів доцільно передбачити такі питання:

– наявність пільгового оподаткування підприємств, які впроваджують (застосовують) нові винаходи вітчизняних заявників;

– державне стимулювання підприємств, організацій і вітчизняних винахідників;

– розширення пільг (що вже було раніше) заслуженим винахідникам України в наданні щорічних безкоштовних путівок на оздоровлення, на проїзд у міжміському транспорті, позачергове придбання квартир і диференційованих надбавок до заробітної плати та пенсії;

– відновлення матеріального стимулювання винахідників за винаходи, зроблені у зв’язку з виконанням службового завдання, у вигляді заохочувальної винагороди, як це було раніше, розмір якої повинен бути, наприклад, не менше місячного прожиткового мінімуму, або не менше 20 неоподаткованих мінімумів.

Одним із джерел фінансування (стаття в бюджеті) можуть бути кошти від надходження зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Для цього доцільно в тексті загальної частини “Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності”, затвердженого Постановою Кабміну від 22.05.2001 p., № 543, і з урахуванням Постанови Кабміну від 16.06.2003 p., № 901 “Про внесення зміни до Положення...” передбачити використання коштів не тільки для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони, а й економічного стимулювання інноваційної діяльності, перш за все в галузі промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки).

2. Характеристика об’єктів права

інтелектуальної власності

2.1. Класифікація об’єктів права ІВ

Об’єкти винаходів у патентних законах різних держав різняться між собою. Проте всі закони включають такі об’єкти, як:

– пристрій;

– спосіб;

– речовина,

– об’єкти, які характеризують людську діяльність взагалі, що містить такі елементи:

– визначену потребу, на задоволення якої направлена діяльність;

– предмет діяльності;

– дія з кредитом;

– засоби діяльності;

– результат діяльності.

Крім цього, в багатьох державах світу видаються патенти на винаходи, що належать до живої природи: штам мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин. У деяких державах патентуються винаходи «на застосування», в яких пропонується застосовувати відомий об’єкт за новим призначенням. Так, згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, а сам винахід розглядається як технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності), про що і було згадано вище.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

2.1.1. Пристрій, як об’єкт винаходу

Пристрій – агрегат, машина, механізм, засоби праці, інструменти та інші продукти матеріалізованої праці, призначені для виконання виробничих і технологічних процесів, дії на природу або задоволення будь-якої потреби суспільства.

У Німеччині пристрій включає: апарати, механізми схеми, вироби, а у США – машини та вироби. Під машиною розуміють з’єднання взаємопов’язаних і взаємодіючих частин, які, працюючи, дають загальний результат. До виробів відносять різні пристрої, які не включають поняття «машина», наприклад будівельні конструкції та споруди.

Пристрій – найбільш розповсюджений об’єкт винаходу. Це обумовлено тим, що, на відміну від інших об’єктів, найімовірнішою є гарантія охорони запатентованого винаходу оскільки є чітка можливість встановити факт порушення патенту через його недобросовісне використання. Ознаки винаходу «пристрій» наведені на рис. 1.

Рис. 1. Ознаки об’єкта винаходу «пристрій»

Пристрій (конструкція, виріб) характеризується такими ознаками:

– наявність конструктивного (-их) елементу (-ів);

– наявність зв'язків між елементами;

– взаємне розташування елементів;

– форма виконання елементу (-ів) або приладу в цілому, в тому числі, геометрична форма;

– форма виконання зв'язку між елементами;

– параметри і інші характеристики елементу (-ів) і їхній взаємозв'язок;

– матеріал, з якого виконаний елемент (-и) або прилад в цілому, середовище, що виконує функцію елемента.

2.1.2. Спосіб, як об’єкт права ІВ

Спосіб – процес виконання, дій над матеріальним об’єктом (об’єктами). Найчастіше спосіб є певною послідовністю операцій, прийомів, необхідних для досягнення визначеного результату чи для створення певного продукту.

У США це поняття охоплює будь-які способи практичної діяльності людини. Для характеристики способу як об’єкта винаходу використовують терміни «спосіб», «метод», «прийом обробки». На відміну від статичної характеристики пристрою (що і як зроблено), характеристиці способу притаманна динамічність (що і як роблять). У формі винаходу «спосіб» характеризується діями (технологічними прийомами, операціями), що виконуються у певному порядку. При цьому досить чітко визначається матеріальний об’єкт, над яким виконуються дії. Спосіб характеризує визначені ознаки (рис. .2).

Як процеси виконання дії над матеріальними об’єктами, способи зазвичай бувають такими:

– спрямовані на виготовлення продуктів (виробів, речовин тощо);

– спрямовані на зміну стану предметів матеріального світу без отримання конкретного продукту (транспортування, обробка, регулювання тощо);

– спрямовані на визначення стану предметів матеріального світу (контроль, вимірювання, діагностика тощо).

Рис. 2. Ознаки об’єкта винаходу «спосіб»

Спосіб (процеси виконання дій над матеріальним об'єктом) характеризується такими ознаками:

– наявність дії або сукупності дій;

– порядок виконання таких дій в часі (послідовно, водночас, в різноманіт них комбінаціях і т. п.);

– умови здійснення дій, режим, використання речовин (вхідної сировини реагентів, каталізаторів і т.д.), приладів (пристроїв, інструментів, обладнання тощо), штамів мікроорганізмів, культур клітин рослин і тварин.

У законах патентного права більшості країн передбачається, що дія патенту, виданого на спосіб виготовлення продукту, поширюється і на продукт, виготовлений безпосередньо цим способом.

У деяких країнах світу патентоспроможні способи профілактики, діагностування та лікування захворювання людини і тварин, наприклад, методи лікування (в Білорусі, Грузії, Росії, Румунії, Україні й Узбекистані), методи діагностування людей і тварин (у Білорусі, Грузії, Латвії, Румунії, Словенії, Україні, Узбекистані та Хорватії), способи діагностування та лікування людини і тварин (США).

2.1.3. Речовина, як об’єкт винаходу

Речовина – індивідуальні хімічні сполуки, до яких умовно віднесені високомолекулярні сполуки та об’єкти генної інженерії, композиції та продукти ядерного перетворення (рис. 3).

Рис. 3. Основні характерні представники об’єкта винахід

«речовина»

2.3.1. Індивідуальні хімічні сполуки, як різновид об’єкту винаходу “речовина”

Для характеристики індивідуальних хімічних сполук як об’єкта винаходу користуються такими ознаками:

– для низькомолекулярних сполук: якісний склад (атоми певних елементів), кількісний склад (кількістю атомів кожного елемента), зв’язок між атомами, взаємним розміщенням їх у молекулі, вираженим хімічною структурною формулою, чи в кристалічній решітці;

– для високомолекулярних сполук: хімічний склад і структура одного ланцюга макромолекули, структура макромолекули загалом (лінійна, розгалужена), періодичність ланцюгів, молекулярна маса, молекулярно-масовий поділ, геометрія та стереометрія макромолекули, її кінцеві та бокові групи;

– для індивідуальних сполук із невстановленою структурою: фізико-хімічні та інші характеристики (в тому числі ознаки способу отримання), що дають можливість відрізняти одну від іншої.

2.1.3.2. Об’єкти генної інженері, як різновид об’єкту винаходу “речовина”

До сполук із невстановленою структурою умовно відносять об’єкти генної інженерії. Ця умовність пов’язана з тим, що, маючи хімічну природу, ці сполуки мають ще й біологічні властивості, які так або інакше впливають на перебіг фізико-хімічних процесів у живому організмі.

До патентоспроможних об’єктів генної інженерії належать:

– плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот, фрагменти нуклеїнових кислот;

– способи конструювання плазмід, векторів тощо;

– штами мікроорганізмів, отримані методами генної інженерії.

2.1.3.3. Композиції, як різновид об’єкту винаходу “речовина”

Композиції – речовини, отримані не хімічним способом, а механічним переміщенням компонентів або фізико-хімічним перетворенням, коли одночасно з механічним переміщуванням здійснюються певні хімічні процеси, які вкрай важко виявити.

Композиції поділяються:

– композиції перетворення (звичайні);

– композиції невизначеного складу

Композиції перетворення можуть бути представлені у вигляді:

– суміші інгредієнтів;

– хімічної сполуки;

– розчину;

– емульсії;

– суспензії;

– сплаву;

– сила;

– вогнетривкого матеріалу;

– інших речовин, що складаються з механічно пов’язаних компонентів.

Такі речовини складаються з великої кількості різних молекул, які в цілому неможливо передати хімічною формулою.

Для характеристики композицій перетворення використовують такі ознаки:

– якісний склад (інгредієнти);

– кількісний склад (вміст інгредієнтів);

– структура композиції;

– структура інгредієнтів.

Для характеристики композиції невизначеного складу можуть використовуватися її фізико-хімічні, фізичні й утилітарні показники, а також ознаки способів отримання.

2.1.3.4. Продукти ядерного перетворення, як різновид об’єкту винаходу “речовина”

Продукти ядерного перетворення – речовини, отримані внаслідок розщеплення атомного ядра (ізотопи елементів) і ядерним синтезом (нові елементи).

Для характеристики речовин, отриманих за допомогою ядерного перетворення, використовують такі ознаки:

– якісний (ізотропний) склад елементів;

– кількісний склад (кількість протонів і нейтронів);

– основні ядерні характеристики: період напіврозпаду, тип та енергію випромінення (для радіоактивних ізотопів).

2.1.4. Штам мікроорганізмів, культури клітин рослини і тварини, як об’єкт винаходу

Штам мікроорганізмів (від нім. «Stamm» – покоління, потомство) – сукупність клітин, що мають загальне походження та характеризуються однаковими стійкими ознаками.

Штами культур – спадково однорідні культури профілактичних бактерій, вірусів, водоростей та ін., які продукують корисні речовини або використовуються безпосередньо.

Штами застосовуються з лікувальною профілактичною метою, в якості стимуляторів розвитку рослин, тварин тощо. Створення штамів передбачає відшукання потрібного середовища для мікроорганізмів, оптимального температурного режиму, виявлення засобів, сприятливих їхньому зростанню і збереженню.

Основним об’єктом цього виду винаходу є колонія живих мікроорганізмів з різноманітними ознаками для їх характеристик.

В цілому, Штами включають:

– індивідуальні штами мікроорганізмів;

– культивовані клітини рослини і тварини;

– консорціуми (суміші та асоціації мікроорганізмів).

Загалом, об’єкт винаходу «штам мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин» (рис. 4) характеризується такими ознаками:

– походження (джерело виділення, родовід);

– аксонометрична характеристика;

– маркерні характеристики;

– стандартні умови вирощування;

– назва та властивості корисної речовини, продукованого штамом;

– рівень активності (продуктивності);

– вірулентність, антигенна структура (для штамів мікроорганізмів медичного та ветеринарного призначення);

– принцип гібридизації (для штамів гібридних мікроорганізмів).

Рис. 4 Об’єкт винаходу «Штам мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин»

Для характеристики індивідуальних штамів культури клітин рослин і тварин додатково використовують такі ознаки:

– характеристики (кінетичні) росту;

– характеристика культивування в організмі тварин (для гібридів);

– здатність до морфогенезу (для клітин рослин).

Відповідно до Міжнародного кодексу номенклатури бактерій, консорціум – це сукупність або асоціація двох або більше організмів.

У патентній процедурі термін «консорціум» дозволяє уніфікувати позначення й опис двох основних типів спільних мікроорганізмів: штучно складені змішані культури (суміші) та виділені з природних джерел як функціонально неподільне ціле (асоціації).

Під час патентування винаходів, які стосуються штамів мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин та консорціуму мікроорганізмів або способів їх використання для повного розкриття сутності винаходу, необхідно забезпечити доступ суспільства до вказаних штамів. Це можна зробити двома способами:

1) описом можливості отримання штаму так, щоб спеціаліст відповідної галузі міг реалізувати його;

2) за допомогою їх депонування (реєстрації та зберігання) в колекції культур мікроорганізмів у сховищі, яке має статус міжнародного органу відповідно до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів, з метою проведення патентної процедури.

2.1.5. Об’єкт «на застосування», як різновид винаходу

Об’єкт «на застосування» – це винахід, який передбачає застосування вже відомих пристроїв, способів, речовин, штамів за новим їх призначенням, тобто з іншою метою (в іншому застосуванні) для задоволення суспільної потреби або вирішення завдання, що не передбачалося ні авторами, ні іншими спеціалістами, які вперше стали застосовувати цей пристрій, спосіб, речовину, штам.

Так, сутність винаходу «на застосування» полягає в установленні нових властивостей уже відомих об’єктів і визначенні нових областей їх застосування.

Винахід «на застосування» є в патентних законах Російської Федерації, США, Франції та деяких інших держав.

Винахід «на застосування», зазвичай, характерний для речовин, оскільки вони найменше пов’язані з призначенням. Є багато природних речовин, отриманих експериментальним шляхом із відходів виробництва тощо, для яких не знайдено практичного застосування. Встановлення такого призначення може бути кваліфіковане як винахід «на застосування», іншими словами, як речовина, що застосовується вперше.

Проте, винаходи «на застосування» широко використовуються в машинобудуванні: наприклад, цанги, знайшли застосування: в підшипниках; карданних та інших валах; спінінгах; цангових олівцях; в системах управління як штекери та розетки і т.д.

Існує певний перелік об’єктів, що не призначаються як винаходи і не підлягають патентній охороні, що розглянуто далі.

2.2. Вимога патентоспроможності винаходу

У законодавчих актах більшості держав, а також у міжнародних угодах немає формально-логічного визначення поняття «винахід», а наводяться лише критерії (умови) його патентоспроможності (охороноспроможності). Такими критеріями є:

– новизна;

– винахідницький рівень (винахідницька діяльність, винахідницький крок, неочевидність);

– промислова придатність.

Європейські патенти видаються на винаходи, які є новими мають промислову придатність і ґрунтуються на винахідницькій діяльності. Інколи виділяється ще один критерій об’єкта винаходу. Вважається, що ніякі інші критерії (технічний процес, користь тощо) не повинні враховуватися при кваліфікації заявленого рішення як винаходу. Вказані критерії патентоспроможності оцінюють окремо, проте для визнання заявленого рішення винаходом необхідна наявність усіх вищезгаданих критеріїв.

2.2.1. Новизна винаходів

Новизну, як першу та безперечну умову патентоспроможності, винаходу патентні закони розкривають через рівень техніки. Так, у Типовому законі Всесвітньої організації інтелектуальної власності щодо винаходів зазначено таке: винахід є новим, якщо він прямо не виходить із сучасного рівня техніки.

У патентних законах окремих держав наводиться загальне визначення рівня техніки. Так, відповідно до закону України винахід є новим, якщо його сутність невідома з існуючого рівня техніки, який щодо заявленої пропозиції визначається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Подібне формулювання містить і Патентний закон Російської Федерації. Відповідно до французького закону рівень техніки включає все, що є загальнодоступним для письмового або усного опису, використання або будь-якого іншого способу до дати подання заявки на винахід. І все ж у більшості патентних законів не наводиться загальне визначення поняття рівня техніки. Новизна встановлюється перерахуванням обставин, які дають можливість вважати розв’язання завдання, що розглядається, відомим із погляду права певної держави.

Загалом слід зазначити, що рівень техніки залежить від того, на який момент часу він визначається, які джерела інформації беруться до уваги та на якій території (в конкретній державі чи за кордоном) розкриття винаходу заперечує новизну. Закони різних країн вирішують це завдання по-різному, тому й існують певні розбіжності у визначенні складу поняття «рівень техніки», а, отже, і поняття «новизна».

Зазвичай до винаходів ставляться вимоги, які складаються з абсолютної або відносної світової новизни, або локальної (місцевої) новизни.

Абсолютна світова новизна передбачає найсуворіші вимоги: сутність винаходу до дати подання заявки або дати їх пріоритету не повинна бути розкритою ні в країні патентування, ні за її межами. При цьому спосіб розкриття суті винаходу не має значення: будь-яка публікація або використання в країні чи за кордоном є перешкодою для видачі патенту. Вимоги абсолютної світової новизни ставляться в більшості країн світу.

Відносна світова новизна, на відміну від абсолютної світової новизни, в частині заперечення стосується лише публікації. Щодо використання, то заперечення стосується лише країни, де здійснюється патентування; факт використання винаходу за кордоном не впливає на оцінку його новизни. Вимоги відносної світової новизни пред’являються в США, Японії та інших країнах.

Локальна (місцева) новизна передбачає її визнання за умов невідомого винаходу лише в межах країни. Це означає, що новизна може бути невизнаною публікацією, використанням та іншими способами розкриття суті винаходу, які відбулися на території цієї країни.

Джерело інформації, де наводяться відомості щодо новизни, має бути загальнодоступним. Якщо відомості про сутність винаходу опубліковані в матеріалах, доступних обмеженому колу громадян, наприклад, у закритих виданнях, ділових переписках тощо, то таке розголошення не заперечує новизни заявленого вирішення. У законодавчих актах більшості країн передбачено, що, встановлюючи рівень новизни техніки, беруться до уваги попередні заявки (або пріоритети), а також винаходи (і корисні моделі), визнані патентоспроможними, незалежно від дати публікації відомостей про них. Відповідно до Європейської патентної конвенції, визначаючи рівень техніки, беруть до уваги також склад заявок на європейський патент у поданій редакції, дата подання яких передує даті подання заявки, що розглядається. Ця система передбачає штучне включення до рівня техніки всього змісту ще неопублікованої патентної заявки (опис, формули, креслення, реферат). Іншими словами, раніше неопублікована заявка як частина рівня техніки враховується повністю під час розгляду пізнішої заявки. Такий підхід є запобіжним щодо видачі другого патенту на тотожне технічне рішення, оскільки права попереднього заявника були б обмежені, якби наступний заявник також зміг би отримати патент.

До рівня техніки включаються будь-які відомості, що розкривають сутність винаходу, незалежно від того, як саме вони стали загальнодоступними. Розкриття сутності технічного вирішення таким чином стає частиною інформації про відомий рівень техніки та може здійснюватися трьома способами:

– описанням технічного вирішення у вигляді документа, який має бути опублікований (публікацією);

– описанням технічного вирішення в словесній формі, виконаним публічно (усним розкриттям сутності);

– публічним використанням технічного вирішення (розкриття сутності через використання).

Щодо часу, на який визначається новизна винаходу, то ним є дата подачі заявки в патентне відомості або, якщо заявлений пріоритет, то дата її пріоритету.

Оцінювання новизни полягає в тому, що заявлене технічне рішення порівнюється з попередньою інформацією з метою встановлення чи включене воно в рівень техніки. За такого технічного рішення протиставляється інформація лише з одного джерела, тобто не дозволяється складати збірний прототип із різних джерел інформації.

Винахід не відповідає умовам новизни, якщо в рівні техніки виявлено засіб із ознаками, ідентичними всім ознакам, котрі знаходяться в запропонованому заявником винаходу.

Якщо заявлений винахід стосується використання пристрою, способу, речовини або штаму за новим призначенням, то він не визнається відповідним умові новизни за наявності джерела інформації, де вже засвідчено застосування того ж пристрою, способу, речовини, штаму за вказаним заявником призначенням. Якщо встановлено, що винахід, охарактеризований у незалежному пункті формули, котра включає залежні пункти, відповідає умові новизни, то рівень техніки щодо залежних пунктів не аналізується.

2.2.2. Оцінювання винахідницького рівня

Винахідницький рівень – це той критерій, за допомогою якого патентоспроможний винахід виокремлюють із звичайних інженерних розробок або об’єктів, до яких не пред’являються подібні вимоги. Відповідність заявленого технічного рішення «винахідницький рівень» означає, що дане рішення є творчим упровадженням ідеї і становить перехід на новий технологічний рівень. Винахідницький рівень ще називають винахідницькою діяльністю, винахідницьким кроком, неочевидністю. Так, у патентних законах Великобританії, Канади, США та інших країн, а також у міжнародних угодах критерій «винахідницький рівень» безпосередньо визначається через поняття «неочевидність» або «очевидність» залежно від формулювання статті. Наприклад, у Патентному законі США вимоги творчого характеру виражаються через вимогу неочевидності і зазначається, що патент не може бути отриманим, якщо відмінності між заявленим рішенням і відомим рівнем техніки такі, що вони були очевидними звичайному спеціалістові на момент створення винаходу. Відповідно до вимог Європейської патентної конвенції винахід вважається заснованим на винахідницькій діяльності, якщо він не випливає звичайним способом для спеціаліста із рівня техніки, а в Договорі про патентну кооперацію з цього приводу зазначається, що заявлений винахід відповідає винахідницькому рівню, якщо він не є очевидним для спеціаліста даної галузі з урахуванням рівня техніки на відповідну встановлену дату.

Отже, для виявлення винахідницького рівня головне значення має зміст понять «очевидність» і «спеціаліст».

Розглянемо детальніше ці поняття.

Поняття «очевидність» відповідно до Директиви про проведення експертизи в Європейській патентній конвенції означає те, що не виходить за межі нормального прогресу в технології, як очевидне або як логічний висновок, що витікає із рівня техніки та не передбачає використання майстерності або винахідницького таланту, який виходив би за межі передбачуваного рівня спеціаліста у визначеній галузі техніки.

Очевидність винаходу, що патентується, визначається спеціалістом даної галузі техніки. Ним зазвичай виступає спеціаліст-практик середньої кваліфікації, що володіє загальними знаннями в галузі техніки і має доступ до рівня техніки загалом. Інколи під поняттям «спеціаліст» для певних областей галузі техніки вважається група спеціалістів.

Оцінювання винахідницького рівня може бути виконане за допомогою низки допоміжних критеріїв. Так, винахід розглядається як відповідний винахідницькому рівню, коли:

– не зважаючи на необхідність, протягом тривалого часу спеціалісти не змогли знайти необхідного рішення, хоча й неодноразово робили невдалі спроби вирішити проблему;

– існуючі винаходи не можуть задовольнити потребу, що виникла;

– мали місце значні технічні складові, котрі необхідно було подолати під час створення винаходу.

Вихідною базою для визначення як новизни, так і винахідницького рівня технічного рішення є рівень техніки на дату подання заявки на патент або дату пріоритету.

Однак, до визначення обох критеріїв підходять по-різному.

Так, новизна оцінюється порівнянням заявленого технічного рішення з конкретним протиставним джерелом (прототип винаходу), а для оцінювання винахідницького рівня використовується весь обсяг теоретичних і практичних знань, накопичених у будь-якій галузі техніки (так званий збірний прототип). Крім цього, критерій «винахідницький рівень» за обсягом менший критерію новизни, оскільки, досліджуючи винахідницький рівень, до рівня техніки не включають подані раніше та не відізвані заявки на винахід і корисні моделі, а також патенти на винахід і корисні моделі, якщо відомості про них не опубліковані. Таке обмеження зумовлене вимогами загальнодоступності на вказану дату відомостей, якими керується спеціаліст під час оцінювання відповідності технічного рішення критерію «винахідницький рівень», що заявляється.

2.2.3. Промислова придатність винаходів

Загальноприйнятою вимогою до винаходів є їх промислова придатність, що законодавчо закріплена в більшості країн. В одній зі статей Європейської патентної конвенції наводиться таке визначення цього критерію: винахід вважається промислово придатним, якщо його предмет може бути виготовленим або використаним у будь-якій галузі господарства, в тому числі в сільському господарстві. Термін «промисловість» має саме тут широке тлумачення як будь-яке зусилля людини за її дією на природу та речовину.

Головна роль вимог промислової придатності полягає в перевірці можливості реалізації заявленого рішення у вигляді конкретного матеріального засобу, а також у з’ясуванні того, чи справді за допомогою цього винаходу досягається вказаний заявником результат. Якщо з погляду новизни та винахідницького рівня заявлений винахід не повинен повторювати те, що входить до існуючого рівня техніки, або виходити із нього (тобто обов’язково має здійснюватися вихід за межі цього рівня), то під час перевірки на промислову придатність для оцінювання достатності відомостей, що входять у заявку, може бути застосовано лише те, що вже є складовою рівня техніки.

Оцінювання відповідності заявленого винаходу вимогам промислової придатності включає перевірку виконання таких умов:

– засіб, що впроваджує заявлений винахід під час його здійснення, призначено для використання в промисловості, сільському господарстві, медицині та інших сферах діяльності;

– для заявленого винаходу в тому вигляді, у якому його охарактеризовано в незалежному пункті прийнятої до розгляду формули винаходу, засвідчена можливість його здійснення за допомогою описаних у заявці або відомих до дати пріоритету засобів і методів;

– засіб, що втілює заявлений винахід під час його здійснення, може забезпечити досягнення передбачене заявником технічного результату.

У США та Канаді критерієм патентоспроможності винаходу, встановленого в законодавчому порядку, може бути вимога його корисності. Проте закони цих держав не пояснюють, як треба розуміти «корисність винаходу», а його склад встановлюється судовою й адміністративною практикою. Вимога корисності означає, що винахід, який практично використовується, має давати певний позитивний ефект. Критерій корисності відрізняється від критерію промислової придатності тим, що предмет винаходу може бути виготовленим або використаним в одній зі сфер діяльності людини без урахування його якості.

Отже, промислова придатність винаходу є одним із головних чинників визнання його новизни та цінності.

Таким чином, винаходу надається правова охорона, якщо він :

– новий (не є частиною рівня техніки);

– має винахідницький рівень (для фахівця явно не слідує з рівня техніки);

– є промислово придатним (може бути використаний у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров’я, ін. галузях народного господарства).

Рівень техніки визначається за всіма видами відомостей, загальнодоступних в Україні або іноземних державах до дати пріоритету винаходу.

2.3. Вимога єдності винаходу

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону заявка на винахід повинна стосуватися одного винаходу або групи винаходів, пов’язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдності винаходу). Група винаходів визнається пов’язаною єдиним винахідницьким задумом, якщо має місце технічний взаємозв’язок між цими винаходами, що виражається однією або сукупністю однакових чи відповідних суттєвих ознак, які визначають внесок у рівень техніки кожного із заявлених винаходів, які розглядаються в сукупності.

Вимога єдності винаходу визнається дотриманою, якщо:

1.1) заявка стосується одного винаходу, тобто одного продукту, пособу чи застосування раніше відомого продукту або способу за новим призначенням;

1.2) заявка стосується одного винаходу, який охарактеризований з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів його здійснення, що не супроводжується заміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули винаходу;

2.1) заявка стосується групи винаходів, які пов’язані єдиним винахідницьким задумом, а саме:

а) винаходів, один з яких призначений для одержання (виготовлення) іншого, наприклад, пристрій, речовина або штам та спосіб його одержання, виготовлення;

б) винаходів, один з яких призначений для здійснення іншого, наприклад, спосіб і пристрій для здійснення способу;

в) винаходів, один з яких призначений для використання в іншому ( в іншому), наприклад спосіб і речовина, яка призначена для використання в способі;

г) винаходів однакового призначення, які забезпечують одержання одного і того ж технічного результату принципово одним і тим же шляхом (варіанти).

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі.

Вимога єдності корисної моделі визнається дотриманою, якщо;

1.1) заявка стосується однієї корисної моделі, тобто одного пристрою;

1.2) заявка стосується однієї корисної моделі, яка охарактеризована з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів її здійснення, що не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули.

Вимога єдності не визнається дотриманою, якщо заявка стосується винаходу (корисної моделі), який охарактеризований набором ознак, що не утворюють єдину сукупність і спрямовані на досягнення різних, самостійних технічних результатів.

2.4. Технічні рішення,які не підпадають під охорону патентного права

Пропозиції, що не визнаються винаходами:

– відкриття;

– наукові теорії та математичні методи (математичні моделі);

– алгоритми і програми для обчислювальних машин;

– засоби виконання розумових операцій (калькулятор, комп’ютер);

– методи організації та управління господарством;

– плани, умовні позначення, розклади, правила;

– проекти і схеми планування споруд, будинків, територій;

– пропозиції, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів, призначені для задоволення естетичних потреб (промислові зразки).

Не надається правова охорона винаходам, що суперечать:

– суспільним інтересам;

– принципам гуманності і моралі (наприклад, зброя масового знищення).