Основні орфоепічні правила української мови

1. В українській мові відсутнє акання. Отже, й під наголосом, і без нього голосний [о] в усіх позиціях не наближається до [а]: сосна, нога, голова, сторона, молоко.

2. Голосні е, и в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [е'и], [и] до [и'е].

3. Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]: дуб, дід, сад, степ, сім, верф. Напівпом’якшено вони вимовляються перед [і]: бігти, пісок, мішок, віник, вісті. Пом’якшено вимовляються губні звуки в окремих іншомовних словах: бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж.

4. У запозичених словах вимовляється звук [ф]: фізика, фактор, фігура, рима, фокус, фабрика, факт, фея. У власне українських словах вживається звукосполучення хв: хвиля, хвіртка, хвастун, хвала, хвіст, хвоя, хвилюватися.

5. Зімкнені (африкати) звуки вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джгут, дзвінок, джміль, джерело, бджола, дзьоб, дзенькати, дзиґа, кукурудза, сиджу, ходжу, нагороджений, відряджений, попередження тощо.

6. Роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під живлення, під-звітний, перед-з’їздівський, над-зелень, над-звичайний.

7. Твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, шч, ріж, плащ, доі^, жито, чоботи, чорт, чудо, шити, курча, лоша, чого, жовтий, жорстокий, жолудь. Пом’якшено шиплячі можуть вимовляться у словах клоччя, збіжжя, піччю, піддашшя, подорожжю та перед і: шість, жінка, чітко.

8. М’яко вимовляються приголосні з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-: ризький, запорізький, український, сільський, товариський, чумацький, козацький.

9. У закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення -ться, -шся вимовляються як [-ц': а], [-с': а].

Вимова приголосних звуків української мови характеризується в цілому чіткістю і виразністю як у позиції перед голосним, так і в кінці слова. Однак вимова окремих груп приголосних має певні особливості.

1. Дзвінкі приголосні не втрачають дзвінкості в кінці слова та в позиції перед глухими приголосними (крім [г], [з]): [горб], [пох'ід], [наказ], [дубки], [н'іжка], але [н'іхтЧ], [леихкий], [ш:умом] (з шумом); у префіксі без [з] не оглушується.

2. Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок асиміляції за дзвінкістю: [бород'ба], [проз'ба], [вогзал], [фудбол].

3. Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [с'ім], [др'іб], [верф], а перед [і] - напівпом'якшено: [б'іл'], [в'ік], [м'іж], [п'ід], [ф'ігура], у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також перед голосними заднього ряду ([у], [о], [а]): [б'уро], [ф'узеял'аж].

4. Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди вимовляються твердо: [п'іч], [курча], [чес'т*], [чаша]. Лише у позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом'якшено: [нож'і], [груш'і), [оч'і].

5. У кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'інец'], [хлопеиц'], [сиениц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків: [палац], [бац].

6. Буквосполучення дж, дз передають один звук у межах морфеми: [джеирсл°о], [дзеркал°о]; або два звуки на межі морфем: [від-жеини], [над-зв°ук°овий].

7. Щілинний [г] в українських і в багатьох запозичених словах вимовляється як гортанний: [гай], [гор'іх], [гора], [гуси], [сн'іг], [агр0он°ом], а проривний [г] звучить у небагатьох словах: [аґрус], [ґазда], [ґанок], [гедз'], [гисрлига] та ін.

5

Для забезпечення милозвучності мовлення відбувається чергування прийменників у – в та сполучників і – й.

Прийменник і префікс в та сполучник йуживаються для того, щоб уникнути збігу голосних:

1) між голосними звуками: Катря причинила двері, й Орисі вже трудно було почути, про що вони сперечаються.

2) після голосного перед приголосним (крім в, ф, хв, льв, тв, св): Вони зустрілися в Києві.

3) на початку речення перед голосним: В оселі затишно й урочисто.

Прийменник і префікс у та сполучник і уживаються для уникнення збігу приголосних:

1) між приголосними звуками: Я згадую вогник у тихій тривозі і рідну хатину свою.

2) після голосного перед приголосним: Марево веснування тремтить над деревами і завжди тримає у собі бентежну природу.

3) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, хв, льв, тв, св:Підійшов і, хвилюючись, обійняв її. Поїхав у Фастів.

4) на початку речення перед приголосним: Усе неможливе було для Пророка можливим. Усе нездійсненне — здійсненним.

5) після паузи (на письмі — коми, крапки з комою, тире, двокрапки тощо): Настає урочий час — і стирає з очей полуду ляку, пробуджує пам’ять.

У – в не чергуються:

1) у словах, що вживаються тільки з у або в: взуття, влада, уособиця, уява, установа, а також у словах, де зміна у та в пов’язана зі зміною значення: вклад – уклад, вправа – управа, вступ – уступ, вдача – удача;

2) у власних назвах та словах іншомовного походження: Владивосток, Врубель, Уельс, уїк-енд.

І – Й не чергуються:

1) при зіставленні понять: сучасне і минуле, добро і зло, батьки і діти;

2) перед словом, що починається звуком й із будь-яким наступним голосним: пшениця і ячмінь, Марія і Йосип, каша і юшка.

6