3.2. Розвиток музики і театру

Велику роль в процесі становлення української музики відіграла музична освіта, спочатку розповсюджена серед міського населення через братства і братські школи, в яких учні паралельно з загальноосвітніми дисциплінами і церковним співом за нотами знайомилися з елементами теорії музики, а іноді й композиції. Для цього використовувалися західноєвропейські посібники, але головним посібником під час навчання співу були рукописні ірмологіони, що містили співи православної церкви. Співу за нотами навчали досвідчені регенти хорів, музиканти. В цей період формується і розвивається партесний спів - багатоголосий гармонійний слів за партіями.

У др. пол. 16 ст. багатоголосий спів за нотами без супроводу досяг такої довершеності, що православна перква вирішила використати його на противагу католицькій церковній службі, де спів супроводжувався грою на органі.

В цей період в Україні були наявні народні ігри з характерними їм театральними елементами. Разом з появою нових шкіл виникає і шкільний театр.

Одночасно зі шкільним театром розвивався народно-плацевий театр, репертуар якого складали містерії і фарси.

До перших десятирічь 17 ст. належить також початок української побутової драми. До цього ж часу належать й інші зразки української побутової драми - інтермедії. Це комедійні сценки, що побудовані на анекдотичних сюжетах.

3.3. Архітектура й образотворче мистецтво

З середини 17 ст. в українській архітектурі все більш виразно проявлялися основні тенденції загальноєвропейського архітектурного процесу. В Україні отримали розповсюдження архітектурні прийоми, характерні для епохи Відродження. Елементи стилю бароко, поєднуючись з традиціями місцевого народного будівництва, послужили основою для розквіту своєрідного стилю, відомого як українське бароко.

В цей період виникло немало нових міст, зокрема в Слобідській Україні. Тут виросли Чугуїв, Суми, Лебедин та інші міста, що будувалися за короткі терміни і з самого початку отримали більш-менш чітке планування.

Кожне місто мало укріплення, що складалося зазвичай з земляних валів і дерев' яних стін, оточених ровами. Навколо міст все частіше зводилися кам'яні стіни.

В більшості міст, як і раніше, існували замки - резиденції феодалів або представників державної влади.

У великих містах на середньовічній основі склався новий тип жилого будинку - камениці. В підвалах і на першому поверсі таких будівель розміщувалися склади, торгові й ремісницькі приміщення, контори, другий і третій поверхи відводилися під житло.

В 30-х роках 17 ст. в архітектурі кам'яних споруд з'являються риси бароко. Барочне розуміння пластики і силуету проникає також в архітектуру дерев'яних храмів. Зруби все частіше набували форм восьмериків. Стрункіше ставали їх силуети, шатрові верхи поступалися місцем грушоподібним.

 Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з'явилися будови, позначені рисами стилю бароко, але їхня мальовничість, інтимна теплота докорінно відрізняє їх від бароко західноєвропейського. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев'яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Архітектура українського бароко - це концентрований матеріальний вияв "психічного стану", того гармонійного світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а той злет невід'ємний від усвідомлення особистої і національної свободи.

Хрещаті дерев'яні храми - типове явище в народному будівництві. Цей тип споруд був настільки вдосконалений, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної й логічної композиції, так і окремих форм та деталей. До трибанних церков із тридільним заложениям належать Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах.

Досконаліших мистецьких форм досягли п'ятибанні храми. До перших таких будов належать церква Адама Кисіля в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів П. Могили (1638-1643). Розвинені барокові форми втілились у спорудах Києво-Печерської лаври -церквах Усіх Святих (1696-1698) та Хрестовоздвиженської, соборі Св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенської церкви в Прилуках (1716), соборі в Ніжині тощо.

У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. Їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слобожанщини. Тут виникли храми, муровані світські житлові та адміністративні будинки, навчальні заклади, трапезні. До таких будов належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) та Братська церква Києво-Могилянскої академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові.

Особливістю козацьких соборів була відсутність чітко виражених фасадів: вони однакові з чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, до всіх присутніх на площі. Демократичність козацького п'ятиверхого собору не заважає йому бути й виразником суто барокового світовідчуття, зокрема складного відчуття неподільної єдності конечного і безконечного. У козацьких соборах втілено ірраціональний образ світу. За своєю внутрішньою сутністю український козацький собор органічно вписується в картину духовних шукань європейського бароко. Зеленого та блакитного кольору бані соборів прикрашені золотом або обліплені, як небо, золотими зірками. Із середини підкупольний простір також світиться й сяє, як небо вдень, а вночі наповнюється глибокою темрявою. Козацькі собори стали втіленням народної мрії про небо на землі.

В Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві й регіональні школи дерев'яного та мурованого зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянська, слобожанська, чернігівська, полтавська тощо. З дерев'яної архітектури найвідоміші Миколаївський собор Медведівського монастиря, що мав 40-метрову висоту

Значного розвитку набув і скульптурний портрет, особливо у вигляді надгробки з характерним зображенням померлого, що лежав на ложі або саркофазі.

Цей час був часом глибоких творчих пошуків в живописі, результатом яких стали важливі зміни в ній, що виразилися спочатку у відходженні від релігійної тематики і появі сюжетів, взятих з реального життя. Більш реалістичною стала і манера письма. Виникли такі нові жанри, як батальний портрет і пейзаж. Поруч з мистецтвом мініатюри затвердилося мистецтво гравюри і художнього оформлення друкованої книги.

У другій половині XVII ст. на території України закінчуються воєнні дії. Настає мир. Починається активний період зведення цивільних і культових споруд, другу половину сторіччя можна вважати золотим віком українського мистецтва.

Якщо в першій половині XVII ст. як культові, так і цивільні споруди мали вигляд оборонних, то після закінчення війни ситуація різко змінюється. Зводяться просторі високі храми з багатьма вікнами, які дають можливість відчути урочистість служби. Збільшення висоти храму повело за собою і зміну композиції, особливо це помітно у спорудах Придніпров'я і Слобожанщини.

Бароко — стиль, який дав можливість пишно й урочисто віддзеркалити соціально-економічну ситуацію суспільства, в Україні його було названо козацьким. Це найменування покликане підкреслити, що в Україні архітектура бароко набуває своєрідних мистецьких форм і національного колориту. Найбільш яскравим шанувальником цього напрямку був І. Мазепа, який високо поціновував архітектуру.

Він доглядав за зведенням Братського та Микільського монастирів, давав кошти на церкву Всіх святих у Лаврі, реставрацію собору Святої Софії, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору в Лаврі, Троїцької церкви; вкладав кошти в побудову церков у Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір'ї та інших містах. Дослідник мистецтва О. Січинський нарахував близько 40 храмів, на які дав гроші Мазепа. Звичайно, він міг дозволити собі такі трати, маючи за собою 19654 села в Україні та понад десяток - у Росії.

У другій половині 17 ст. при Києво-Печерській Лаврі сформувалася школа іконописців і граверів. Виконані її майстрами розписи Успенського собору та Троїцької церкви Лаври характерні пастельною формою письма, округлою плавністю ліній, трохи меланхолійним настроєм. Частиною церковного живопису є т. зв. ктиторський портрет. Ктиторами називали засновників церков, церковних старост, а також впливових парафіян, які матеріально підтримували церкву. У вівтарній частині Успенського собору Лаври було 85 ктиторських портретів. Правда, в розряд ктиторів були зараховано найбільш відомі історичні діячі від Київської Русі до імператора Петра І. Ктиторскі портрети були ростові, індивідуальні риси натури на них приглушені церковним каноном.

Видатні українські гравери брати Тарасевичі, І. Щирський, О. Козачковський, працювали з міддю і деревом. Мистецтво гравюри розвивалося в тісному зв'язку з друкарством. Серед робіт братів Тарасевичей алегоричні композиції релігійного і світського характеру, реалістичні замальовки пейзажів і сільськогосподарських робіт.

В іконописі того часу вже можна побачити прагнення художників до більш невимушеної передачі оточуючого світу. Все частіше святі на іконах нагадують простих людей - селян, яким притаманні індивідуальиі риси, а не страждальці- аскети.