3. Розвиток художньої культури 3.1. Література

У 16 ст. продовжувався процес, важливими факторами якого були формування єдиної мови і національної художньої культури. Усна словесність, традиції і звичаї регламентували життя трудового українського населення, виражали його світогляд і етику. Виховна і морально-дидактична дія звичаїв і народнопоетичної творчості відіграло на цьому етапі важливу роль в обʼєднанні українського народу в боротьбі проти окатоличування і насильницької асиміляції, в становленні основних рис національного характеру українського народу.

Героїко-патріотичні мотиви звучали в казково-богатирському епосі, переважно в героїко-фантастичних казках, легендах про подвиги богатирів, колядках, що прославляли військову відвагу в битвах з ворогами, а особливо в думах, піснях і билинах, що виникали як наслідок мужньої боротьби народу проти іноземних загарбників. Народнопоетичні твори всіх жанрів оспівували працелюбство, волю, справедливість, чесність, хоробрість, любов до рідного краю, життєвий оптимізм; вони засуджували порушників правових, етичних та інших усталених норм життя і побуту народних мас, виражали ненависть до пригнічувачів, клеймили зрадників.

Думи не лише піднімали народні маси на рішучу боротьбу з ворогами, але одночасно виконували й морально-етичну, виховну функцію. Козак-патріот і воїн, захисник рідної землі, безстрашний в бою і перед обличчям жорстокої смерті, зображений в думах і піснях з епічним розмахом. Таким він виступає і в далеких морських і сухопутних походах, і в бою, і в турецькій неволі. Глибоким ліризмом насичені ті думи і пісні даної тематики, де намальовані картини прощання козака з рідними і його смерть у безлюдному степу.

Відома пісня про козака Байду - узагальнений образ народного героя. Головна її риса - високе патріотичне звучання, апофеоз мужності воїна-героя, який і в полоні під катуванням відмовляється служити ворогу. Навіть підвішений турками ребром на крюк, палаючий патріот Байда знаходить спосіб помститися своїм ворогам.

Вже у 16 ст. народна поезія фіксує назву «Україна» в його етнічному і територіальному значенні.

Посилення соціальних мотивів в українському фольклорі обумовило збагачення його гумористичними і сатиричними творами. Це були приспівки до танців «козачок», «голубець», веселі пісні-шумки, драматичні вистави-інтермедії тощо.

З кінця 16 ст. в Україні бурхливо розвивався такий вид літератури, як полемічна. Українські полемісти, відстоюючи чистоту православ'я, розвернули ідеологічну боротьбу проти католицизму, а також проти реформаційних течій (клютерів», «кальвинів», «аріан»). Полеміка з католицькою церквою досягла кульмінації в період підготовки і здійснення церковної Брестської унії 1596р., коли особливо посилився наступ ідеологів католицизму і унії на український народ, його культуру, мову, звичаї і віру. В цей час було створено багато літературних пам'ятників гострої антикатолицької спрямованості найрізноманітніших жанрів: відкритих листів, послань, памфлетів, богословських трактатів, зібрань документальних матеріалів.

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва, переклад Євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної. Як свідчить приписка в рукопису, переклали євангеліє 1556-1561 син протопопа М.Василевич та архімандрит Пречистенського монастиря Григорій у с.Двірці й м.Пересопниці (тепер Рівненська обл.). Замовила книгу княгиня А.Заславська. Пересопницьке Євангеліє — розкішна книга, вагою 9 кг. 300 гр., писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів. Рукопис богато орнаментований, прикрашений високохудожніми кількакольоровими заставками й мініатюрами. За красою й богатством оформлення "П.Є." не має рівних собі серед українських рукописів.

На початку 17 ст. з'явився чудовий історико-полемічний памфлет «Пересторога». Анонімний автор яскраво зображує переслідування православного населення католицьким й уніатським духовенством. Основним прийомом боротьби проти ополячування і окатоличування українського народу він бачив розповсюдження шкільної освіти, знань, книгодрукарства і схвалював культурно-просвітительську діяльність братств.

Набуває нових рис літописання. Традиційні літописні оповідання витісняються зжатими порічними записами, які, як правило, охоплюють сучасні авторові події і виражають його ставлення до них.

Відомими пам'ятниками історичної прози є Густинський, Київський, Острозький, Львівський літописи.

Затверджується полемічна поезія. Прикладом може служити «Скарга бідняків до бога» і вірші, що входять до Загоровської і Києво-Михайлівської рукописної збірки, що представляють собою частину редакції не знайденого до сих пір величезного полемічного комплексу з п'яти тисяч віршованих рядків. Твір вийшов з-під пера невідомого поета-патріота і складався з трьох самостійних частин, органічно пов'язаних між собою загальною ідеєю боротьби проти окатоличування і полонізації. Автор віршів виступає і проти послідовників радикальних реформаційних течій, і проти православної української і білоруської церковної верхівки, яка погодилася на унію.

Книгодрукарство сприяло розповсюдженню на українських землях так званої епіграматичної поезії, віршованих геральдичних епіграм, присвят, передмов, кінцівок.