Українська культура 16-17 століть

1. Умови формування української культури у 16-17 ст.

Культура українського народу продовжувала розвиватися на засадах багатих духовних традицій. Під впливом гуманістичних і реформаційних ідей в культурному процесі посилюється тенденція до становлення нової світської культури. Це явище свідчить про кризу середньовічного погляду, початок звільнення духовного життя суспільства з-під влади церкви. На подальший розвиток культури все більше впливає міське населення.

Тенденції становлення світської культури, що проявилися найбільш істотно з кінця 16 ст., проявилися у виникненні нових жанрів у літературі та живописі, де особистість людини, її духовний світ поступово займають панівне місце. На перший план висуваються такі людські риси, як відданість батьківщині, вірність звичаям і культурі свого народу, здатність відстоювати загальнонаціональні інтереси, освіта. Таким чином, культура, як основний компонент національної самосвідомості, активно сприяла на підйом її, сприяла активізації боротьби за створення національної держави.

У середині 17 ст. майже вся Україна була під владою Польщі. Південні землі піддавалися постійним набігам татарських орд. Кріпосницький гніт і обмеження народних інтересів спричинили за собою збройні повстання проти польської влади. У 1648 р. Національно-визвольна боротьба набула характеру загальнонародної війни. Національно-визвольна війна 1648 - 1676 рр. завершилася ліквідацією польської влади в трьох з семи воєводств та українсько - російським військово - політичним союзом. Союз з Росією мав суперечливі наслідки для української культури. З одного боку, Лівобережна Україна позбулася польського феодального і національно-релігійного гніту. Але з іншого боку, царизм прагнув поширити на Україні свої порядки, церковні правила, мову. Негативно позначилася на українській культурі і Руїна Правобережжя (1660 - 1680-ті роки). В цілому ж національно-визвольна війна сприяла зростанню української національної самосвідомості, розвитку науки та філософської думки, виданню високохудожніх творів мистецтва.

Важливим елементом народної культури були обряди та традиції. Родина в Україні зберігала патріархальний характер, її головою був батько чи дід. Поряд з малою родиною була велика родина, яка об'єднує три - чотири покоління. Часто батьки вирішували питання шлюбу своїх дітей, визначали їхній рід занять. Разом з тим, особливості побуту і постійна військова загроза розвивали самостійність і чоловіків, і жінок. Родинні відносини шляхти регулювалися законом.

Частина народних традицій походить з язичництва. Живучість цих традицій пов'язана з тим, що вони регламентували повсякденний побут. Звичай різдвяних колядок і літніх «зелених свят» український народ зберіг до наших днів.

2. Стан освіти I розвитку науки 2.1. Просвітництво

У 16-17 ст.ст. продовжують дiяти елементарні школи, що iснували при церквах i монастирях. В них дяки навчали дiтей читанню, письму, елементам лічби. Поступово на розвиток шкільної освіти все бiльше впливали світські кола. Виникає новий тип школи - греко-слов'яно-латинська, в якiй давньоруськi традиції навчання сполучалися з досягненнями західноєвропейської школи i науки того часу. Першим навчальним закладом такого типу стала школа в Острозi.

Органiзацiя Острозької школи належить до 70-х років 16 ст. Навколо школи і типографій створилося коло вчених, письменникiв, куди входили Іван Федоров, Герасим Смотрицький, Василь Суражський, Тимофiй Михайлович, Клiрик Острозький, Дем'ян Наливайко.

На пiдставi висловлювань сучасників можна зробити висновок, що в Острозi читався курс семи вiльних наук - граматики, риторики, дiалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики. Тут були оратори, рівні Демосфену i Софоклу, вчені в областi грецької, слов' янської i латинської мови.

Острозька школа мала переважно гуманітарне спрямування. На високому рівні було поставлене викладання риторики. З Острогом, його школою і дiячами навколо неї, пов'язане становлення української книжної віршової поезії.

Пiсля смерті її мецената К. Острозького (1608) i посилення національно- релігійного тиску пiсля проголошення Брестської церковної унії Острозька школа поступово занепадає. У 1624 році в Острозi обосновалися єзуїти, що відкрили свiй колегіум. Тодi ж припинилася дiяльнiсть Острозької школи.

Велику роль в розвитку просвітництва в Україні вiдiграли братства - суспільно-політичні організації, створені для сприяння розповсюдженню просвiтництва серед українського народу. Братства ставили собi за мету зробити школи доступними для всіх бажаючих, в тому числi i для дітей простих прошаркiв. За навчання у школi батьки вносили плату з урахуванням їх статкiв. Дiти бiдних батькiв навчалися безкоштовно.

Важливу роль у розповсюдженні освіти, розвитку наукових знань вiдiграла Київська братська школа. На початок 17 ст. Київ стає провідним культурним центром України. Але братським школам доводилося несолодко, бо католицька i уніатська церкви створювали перепони для нормальної дiяльностi шкiл.

Наприкiнцi 16- поч. 17 ст. в Україні з 'явилися єзуїтські школи.

Перша езуїтська школа з'явилася у Вiльно в 1579р., через 9 років вона отримала статус академії - вищого навчального закладу. Єзуїтські школи дiяли переважно у великих містах i були розрахованi на молодь, як католиків, так i православних - вихідців з середовища вищих станів.

Як правило, ці школи складалися з п'ятьох класів, викладання велося на латинській мові. Система виховання була спрямована на формування з молодих людей ревносних католиків, вiдданих Ватикану. Православнi, що навчалися у таких

школах, як правило, приймали католицизм, зі зневагою ставилися до рідної мови, культури, звичаїв. Просвітницька діяльність ордену єзуїтів переслідувала далекі політичні цілі. Єзуїти розраховували, що діти представників вищих станів, прийнявши католицизм, зможуть потім силою нав'язати його своїм підлеглим. Однак їх розрахунки не виправдалися.

На українських землях діяли також протестантські школи (Волинь і Поділля).

В них навчалася молодь різної віри. Викладалися грецька, латинська, польська, церковнослов'янська мова, велика увага приділялася діалектиці, риториці, вивченню основ християнської етики.

Протестантські школи переслідувалися католицькою церквою і владою Речі Посполитої, що ускладнювало їх діяльність. Не дивлячись на це, протестантські школи, завдяки доступності, відіграли помітну культурно-просвітницьку роль і вплинули на організацію і розвиток шкільної освіти в Україні.

Особливо треба сказати про діяльність відомого просвітителя й архімандрита Києво-Печерської Лаври Петра Могилу. Він був ревнителем православ'я, саме він з допомогою козаків відстояв у греко-католиків київські святині - Софійський собор, Києво-Печерську Лавру тощо. Він був пропагандистом нових віянь в українській культурі, завдяки йому в православній українській культурі з'являється новий стиль - бароко.

У 1631 році Петро Могила заснував при Києво-Печерській Лаврі школу, яка через рік була об'єднана з Київською братською школою і названа Києво- Могилянською колегією. Ця вища школа, зберігаючи національні традиції шкіл Украіни, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося на латинській мові. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія і музика; курс навчання в академії продовжувався 12 років.

У другій половині XVII ст. центром освіти в України стає Наддніпрянщина. На території гетьманату була знищена уніатська церква, єзуїтські та інші католицькі та уніатські навчальні заклади. На чолі української національної школи залишається Києво-Могилянський колегіум, що користується підтримкою влади і в 1702 р. отримав статус академії. 

Просвітництво того часу носило переважно гуманітарний характер, що позитивно відобразилося на рівні філологічної науки, літератури, філософських й історичних знань. Головним центром розвитку наукових знань став Київський колегіум, навколо якого зосередилися кращі наукові й літературні сили. Викладачі колегіуму зробили значний внесок в розвиток філософської й історичної думки.

В історичній літературі багато місця приділялося козацтву. На той час воно перетворилося на важливу суспільно-політичну силу, активно виступаючу за боротьбу за соціальне і національне визволення українського народу.

Козацтво грало важливу роль у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Це відмічали у своїх творах українські й білоруські письменники-полемісти.

Найбільш розповсюдженим жанром історичного оповідання стають хронографи. Вони були своєрідними енциклопедіями, що знайомили читача з всесвітньою історією, античною філософією, літературою, історією церкви.

Менше уваги в школах того часу приділялося математиці, медицині, хімії. Помітних успіхів досягло природознавче пізнання світу. В шкільні програми входило викладання географії і математики, оскільки знання з цих галузей були необхідні в повсякденному житті.

Розвиток медицини базувався на багатовіковому досвіді народу. Для лікування захворювань широко застосовувалися лікарські рослини. Розповсюджувалися також медичні трактати, що містили наукові відомості про будову і фізіологію людського організму.

Медичну допомогу надавали зазвичай цирульники. Вони вміли лікувати рани і переломи, вправляти кістки при вивихах. Цирульники об' єднувалися в цехи, що існували у всіх великих містах. Медичні кадри на рівні знань свого часу готувалися у Краківському університеті й Замостській академії. Серед студентів кількість українців було незначним, тому дипломовані лікарі в Україні зустрічалися рідко.