3. Спритність і методика її розвитку
Необхідно більш детально розглянути одну з найскладніших проблем в теорії навчання рухам – проблему визначення поняття "спритність" і його співвідношення з поняттям "координаційні здібності". Як раніше наголошувалося, існують різні погляди на це співвідношення. Більшість фахівців Німеччини з проблем дослідження координаційних здібностей визначає спритність як частину, підсистему всього комплексу координаційних здібностей, у свою чергу об'єднуючу в собі кілька координаційних здібностей (П. Хиртц, Г.Шнабепь, Х. Гундлах і ін.). Серед колишніх радянських учених також немає єдиної точки зору з даного питання. Відомий фізіолог Н.А. Бернштейн відносив спритність до однієї з провідних психофізичних якостей людини і вказував на те, що координація і спритність – не одне і те ж. За його визначенням "спритність є здатність рухово вийти з будь-якого положення, тобто здатність справитися з будь-яким руховим завданням, що виникає:
1) правильно, тобто адекватно і точно;
2) швидко, тобто скоро і споро;
3) раціонально, тобто доцільно і економічно;
4) дотепно, тобто вивертливо і ініціативно".
Приблизно так само розуміє спритність і Е.П. Ільїн (1982), який визначає спритність як можливість людини швидко (але своєчасно!) виконувати точні рухи і рухові дії. Як він відзначає далі, "...спритність... набагато більш складна за структурою якість, ніж просте поєднання швидкості і точності. По-перше, точність рухів – поняття досить невизначене, яке може включати мінімум 12 показників. Спритність полягає, перш за все, в узгодженні рухів у просторовому і тимчасовому параметрах, а також за зусиллями, що розвиваються. По-друге, спритність відображає можливість людини маніпулювати або власним тілом, або предметами в просторі, у взаємодії із зовнішніми об'єктами, не залишатися на місці".
Вважається, що визначення поняття спритності, дане Е.П. Ільїним (1982), є правильним і коректним. Таким чином, спритність – це вияв координаційних здібностей людини в швидких, точних і відносно складних рухах.
Вияви спритності – це своєрідні форми управління рухами, але це вищі форми. Не випадково Н.А. Берштейн (1991) влучно визначив спритність як "царицю управління рухами". В системі управління рухами одним з основних понять, на розумінні якого будуються інші, є поняття "координація рухів". Відповідно до уявлень Н.А. Берштейна і його послідовника Л. Чхаідзе (1970) він взяв як відправне для визначення понять "КЗ" і "спритність". У цьому зв'язку під "КЗ" ми розуміємо властивості індивіда, які визначають його готовність до оптимального управління і регулювання. Таких властивостей 4:
швидкість (своєчасність);
- правильність (адекватність, точність);
- раціональність (доцільність, економічність);
- винахідливість (стабільність, ініціативність)
Отже, спритність – (як більш загальне поняття, ніж КЗ) – це якість управління рухами, яка забезпечує правильне, швидке, раціональне і винахідливе вирішення рухового завдання. КЗ виявляються в управлінні і регулюванні рухових дій через будь-яке з названих властивостей, а спритність – тільки через властивість винахідливості в сукупності з іншими властивостями.
Дане визначення спритності показує, що її не можна, мабуть, розглядати як фізичну якість. У той же час про неї правомірно говорити як про комплексну психомоторну (рухову) якість, сукупність КЗ. Таке розуміння спритності і КЗ має місце в літературі.
Уявлення про спритність пропонується висловлювати не в традиційній системі "фізичних якостей", що вже зроблено окремими ученими. Ці уявлення необхідно пов'язати в тісний зв'язок з навчанням (навиками), вдосконаленням фізичних здібностей і психофізіологічних функцій.
У вченні про спортивне тренування, де виділяють як самостійні такі основні розділи підготовки, як "фізична", "психічна", "теоретична, "інтелектуальна", "технічна", "тактична", правомірно говорити про вивчення в самостійний розділ координаційної підготовки (загальної і спеціальної), розуміючи під цим педагогічний процес, направлений на формування КЗ – важливих передумов досягнень спортсменів у різних видах спорту.