2.4. Принцип вікової адекватності педагогічної дії

Цей принцип зобов'язує послідовно змінювати спрямованість фізичного виховання відповідно до вікових етапів і стадій людини, тобто з урахуванням періодів онтогенезу і особливо періодів вікового фізичного розвитку організму (дошкільний, молодший, середній, старший вік).

Він реалізується в процесі цілеспрямованого регулювання міри виховного впливу на різних етапах онтогенезу. Оскільки вікова динаміка розвитку фізичних здібностей, вдосконалення вегетативних і моторних функцій організму багато в чому визначає зміст навчально-виховного процесу, реалізація принципу, що розглядається, передбачає постановку довгострокової мети, підбір оптимальних засобів і методів фізичного виховання і спортивного тренування в різні вікові періоди. Предикати (властивості, функції) принципу вікової адекватності передбачають вирішення складних методологічних і технологічних проблем.

Аж до вікового дозрівання спрямованість фізичного виховання повинна передбачати загальні широкі фізичні впливи на організм тих, хто ними займається. Це виражається у формуванні рухових умінь і навиків і в різнобічному фізичному розвитку. В шкільний період цей принцип зобов'яже також ураховувати при вихованні фізичних якостей чутливі зони, в яких створюються найсприятливіші можливості для розвитку тих або інших фізичних якостей людини.

Юнацтво і перший зрілий вік (приблизно до 35 років) розкриває сприятливі можливості для повної реалізації функціональних можливостей організму. Для багатьох спрямованість фізичного виховання виступає у формі пролонгованої загальної фізичної підготовки. Для юнацтва характерне активне заняття спортом і досягнення на цій основі високих результатів.

Найактуальнішими є визначення вікових періодів, сприятливих для початку спортивної діяльності і для спортивної спеціалізації, уточнення змісту і переважної спрямованості базової підготовки. До них доцільно віднести маловивчені питання оптимального співвідношення різних сторін підготовки в процесі багаторічного тренування. Технологічні труднощі реалізації даного принципу обумовлені складністю алгоритмізації багаторічного навчально-виховного процесу, що забезпечує спадкоємність цілей, поточних педагогічних завдань, засобів і методів фізичного виховання, які застосовуються на кожному віковому етапі. Ігнорування цих питань при розробці багаторічних програм фізичного виховання неминуче призводить до відхилень фізичного розвитку індивіда. Ефективність фізичного виховання дітей багато в чому обумовлена правильним підбором фізичних навантажень переважної спрямованості в період сенситивного розвитку організму, що поза сумнівом забезпечує сприятливі передумови для ефективного зростання їх спортивно-технічної майстерності.

У другому зрілому віці, в період стабілізації функціональних можливостей, спрямованість фізичного виховання виступає як підтримка досягнутої хорошої загальної працездатності, досягнутого рівня фізичної підготовленості.

У більш пізні періоди (жінки – з 55 років, чоловіки – з 60 років) фізичне виховання допомагає протидіяти впливу різних негативних чинників на здоров'я людини. Заняття фізичними вправами набувають фізкультурно-оздоровчого характеру.

Характер занять фізичними вправами осіб середнього і немолодого віку набуває рис фізичної рекреації оздоровчої спрямованості. Таким чином, ефективна реалізація принципу вікової адекватності передбачає вирішення таких питань:

1. Визначення стратегії і технології переважної спрямованості підготовки на окремих етапах багаторічних занять;

2. Забезпечення гармонійного розвитку фізичних здібностей, вдосконалення вегетативних і моторних функцій організму в процесі онтогенезу;

3. Забезпечення поступового збільшення фізичних навантажень відповідно до індивідуальних можливостей на кожному віковому етапі.

Кожний з принципів був розглянутий окремо тільки для зручності викладу. Насправді ж всі вони синтезовані в систему єдиного педагогічного процесу і лише відображають його окремі сторони. Так, свідомість і активність обов'язково наявні при навчанні і розвитку фізичних здібностей. Доступність і індивідуалізація забезпечуються наочністю і систематичністю. Принцип систематичності, у свою чергу, сприяє поступовому підвищенню тренуючої дії. Враховуючи складність структури уніфікованої системи принципів, можна стверджувати, що жоден з них не може бути реалізований повною мірою у відриві від сукупності принципів. Успіх навчально-виховного процесу буде забезпечений лише в тому випадку, якщо при ухваленні управлінських рішень викладач (тренер) ураховуватиме вимоги всіх принципів.