2.2. Принцип прогресування дій

Передбачає цілеспрямоване підвищення вимог до рухової активності (за параметрами об'єму і інтенсивності) в процесі пристосовування індивіда до фізичного навантаження. Реалізація даного принципу забезпечує планомірний перехід об'єкта педагогічної дії від одного якісного рівня на більш високий, що практично виражається зростанням тренованості, підвищенням функціональних можливостей організму і фізичних здібностей. Він виражає необхідність неухильного підвищення вимог до тих, хто займається фізичними вправами, суть яких полягає в постійному оновленні і ускладненні вправ, методів, умов занять, а також величини фізичного навантаження, її об'єму і інтенсивності, що використовуються. Прогресування вимог лише тоді приводитиме до позитивних результатів, коли нове завдання і пов'язані з ним навантаження виявляться посильним для тих, хто ними займається. На початкових етапах величина фізичного навантаження повинна викликати адекватні компенсаторні реакції. Для слабо підготовлених індивідів навіть малі фізичні навантаження викликатимуть стрес-реакцію при значній мобілізації вегетативних і моторних функцій організму і, як наслідок, зростання працездатності. В підготовці новачків використовуються переважно прямолінійно-висхідна і східчасто-зростаюча схеми планування навантаження. Слід зазначити, що форсування навантажень, застосування високоінтенсивних вправ без проведення попередньої тренувальної роботи значно підвищують "ціну" пристосовування, що закономірно призводить до перенапруження функціональних систем організму. При використанні великих енергоємних фізичних навантажень в організмі залишаються більш виражені структурні сліди, які визначають довготривалу форму адаптації. При її цілеспрямованому формуванні використовують хвилеподібний і ударний варіанти планування. Хвилеподібний характер регулювання фізичного навантаження є універсальною формою, яка забезпечує ритмічне варіювання тренуючої дії з метою профілактики перевтоми індивіда. Ударний характер регламентації фізичних навантажень доцільний у підготовці кваліфікованих спортсменів, добре пристосованих до об'ємних і високоінтенсивних навантажень.

2.3. Принцип циклічності

Процес фізичного виховання – це замкнутий круговорот певних занять і етапів, що створюють цикли.

Даний принцип націлює фахівців з фізичного виховання і спорту здійснювати побудову системи занять з обліком і в рамках завершених циклів, а також з урахуванням прогресування кумуляції ефекту занять, загального ходу фізичного виховання і поступального розвитку загальної і спеціальної підготовленості тих, хто ними займається.

Цей принцип визначає структурну впорядкованість навчально-виховного процесу. Його суть розкривається в композиційній повторюваності окремих занять і їх серій. На практиці прийнято розрізняти мікро-, мезо- і макроструктуру виховного процесу. Тривалість мікроциклу, як правило, не перевищує семиденний режим рухової активності індивіда. Тижневий цикл є основною структурною одиницею планування навчально-виховного процесу. Його зміст передбачає планування розвиваючих занять цільової спрямованості і відпочинку з урахуванням сукупності чинників, що відображають закономірності пристосовування організму до фізичного навантаження і забезпечують виразний кумулятивний ефект.

На думку професора Л.П. Матвєєва (1999), сучасна система побудови навчально-виховного процесу, що затвердилася у вигляді мікроциклів наростаючої інтенсивності і що циклічно повторюється, є емпірично певною формою вдосконалення функціональних систем організму, що відповідають за пристосовування до фізичних навантажень. Структура мікроциклу варіативна і піддається специфіці фізкультурно-спортивної діяльності, періоду, етапу підготовки. Доцільність використання того або іншого варіанту мікроцикла обумовлена безліччю чинників, у тому числі переважною спрямованістю тренувальної дії, оперативним і поточним станом індивіда. Мезоцикли (місячні цикли) є сукупність п'яти-шести мікроциклів, які формують відносно закінчені елементи структури етапу підготовки і забезпечують позитивний сумарний тренувальний ефект. Структура мезоциклу детермінована, головним чином, метою етапу підготовки і логікою вирішення поточних педагогічних завдань. Тому параметри структури мезоциклів, їх види досить варіативні щодо предикативних ознак переважного змісту етапу підготовки.

Зміст макроциклу (річного циклу) передбачає чергування декількох мезоциклів протягом більш тривалого (піврічного, річного і багаторічного) циклу підготовки. Методологічною основою технології управління в макроциклі є об'єктивні біологічні закономірності довготривалого пристосовування індивіда до фізичних навантажень у процесі його ендогенного розвитку.

У підготовці спортсменів структура макроциклу передбачає чергування трьох періодів: підготовчого, змагального і перехідного. Їх виділення обумовлено створенням оптимальних умов для забезпечення послідовного набуття спортивної форми (готовності до максимального результату), її реалізації в змаганнях і подальшої втрати.

Принцип циклічності на практиці реалізується повною мірою при дотриманні наступних правил:

1. Процес фізичного виховання і спортивного тренування повинен бути побудований із використанням відносно завершених і циклічно повторюваних структурних одиниць (мікро-, мезо-, макроциклів).

2. Серії занять повинні забезпечувати оптимальне співвідношення навантаження і відпочинку при досягненні кумулятивного ефекту.

3. Послідовність чергування мезо- і макроциклів у багаторічному навчально-виховному процесі повинні забезпечувати неухильне підвищення спортивно-технічної майстерності індивіда.