Загальнометодичні принципи

Загальнометодичні принципи — це основні положення, які визначають загальну методику процесу фізичного виховання. Систематичий вплив фізичних вправ на організм і психіку людини може бути успішним у тому випадку, коли методика застосування фізичних вправ узгоджується із закономірностями цих дій. Вони відображають основні і загальні положення, а також рекомендації, зроблені із зіставлення даних ряду наук, які вивчають різні сторони процесу фізичного виховання.

1.1. Принцип свідомості і активності

Призначення принципу свідомості і активності у фізичному вихованні полягає в тому, щоб сформувати у тих, хто займається вправами, глибокоосмислене ставлення, стійкі потреби та інтерес до фізкультурно-спортивної діяльності, а також спонукати їх до оптимальної активності.

Реалізація принципу, що розглядається, повинна приводити до збагачення тих, хто займєються вправами, знаннями, глибокого розуміння техніки різних вправ, виховання свідомого і активного ставлення до процесу фізичного виховання.

Ці принципи передбачають визначення шляхів творчої співпраці викладача і того, хто займається вправами, досягши мети в навчально-виховній діяльності. Його суть полягає у формуванні у індивіда стійкої потреби в освоєнні цінностей фізичної культури, в стимулюванні його прагнення до самопізнання і самоудосконалення. У зв'язку з цією найважливішою вимогою даного принципу є визначення адекватної мети і поточних педагогічних завдань, а також роз'яснення їх суті тим, що займаються.

З практики фізичного виховання і спорту відомо; якщо ті, хто займаються фізичними вправами, володіють високим рівнем мотивації, яка визначає їх потреби і інтереси в навчально-виховному процесі, то його ефективність буде високою. Тому вивчення мотиваційної сфери індивіда, його інтересів у сфері фізичної культури є важливим аспектом формування свідомості і активності. Сучасні дослідження показують, що в процесі формування потреб індивіда у високій руховій активності істотну роль відіграють три основні чинники.

У першому, найсильнішому за своїм впливом чиннику, відображено вплив спортивних традицій у сім'ї (активні заняття фізичними вправами членів сім'ї, особистий приклад батьків, а також вплив особи викладача, його авторитет і рівень професійної компетенції).

Другий чинник відображає взаємозв'язок мотиваційної сфери і очікуваних результатів від занять фізичними вправами (зниження жирової маси і підвищення м'язового компоненту складу тіла, гармонійна статура, яка відповідає сучасним естетичним вимогам). Вплив другого чинника на мотиваційну сферу, крім біологічних потреб в руховій активності індивіда, обумовлений динамікою результатів, які визначають довгострокову мету занять.

Третій чинник відображає загальні закономірності розвитку і самоорганізації живих систем, які визначають синергизм культурних, соціальних чинників і біологічних потреб індивіда в процесі формування свідомості і активності.

Перед колективом і конкретною особою можуть ставитися перспективна і поточна мета. Перспективною метою для контингенту, що вчиться, можуть бути виконання норм спортивного розряду, включення до складу збірних команд. Поточною метою може бути оволодіння технікою вправи, досягнення певного рівня розвитку фізичних здібностей.

Свідомість — це здатність людини правильно розбиратися в об'єктивних закономірностях, розуміти їх і відповідно до них здійснювати свою діяльність. Основою свідомості є передбачення результатів своєї діяльності і постановка реальних задач. Свідомість додає навчанню виховуючий характер і значною мірою сприяє формуванню високих морально-психологічних і професійних якостей особи.

В процесі фізичного виховання перш за все повинно бути забезпечене свідоме ставлення до занять фізичними вправами в цілому. Тоді у тих, хто ними займається, будуть створені достатньо сильні і стійкі стимули, спонукаючі їх роками приділяти час для занять і мобілізувати для них свою енергію. Від викладача фізичного виховання і тренера по виду спорту багато в чому залежить створення вагомих мотивів і високих цілей, стимулюючих стійкий і здоровий інтерес його вихованців до вибраного ними напряму або виду фізичного виховання в цілому.

Для успіху фізичного виховання важлива також свідома діяльність тих, хто займається вправами, в процесі вирішення кожного завдання, поставленого викладачем. При постановці кожної конкретної вимоги треба по можливості доводити до свідомості тих, хто займається вправами, її значення. Одна з істотних сторін педагогічної майстерності викладача фізичного виховання полягає в умінні збуджувати живий, здоровий інтерес до виконання кожного завдання. Ефективність процесу фізичного виховання значною мірою залежить від того, наскільки ті, хто займаються, привчені аналізувати свої дії і творчо шукати шлях їх поліпшення. Це досягається застосуванням таких методів, як словесний розбір, аналіз і самоаналіз виконуваних дій. Дуже істотна роль свідомості тих, хто займається вправами, при оволодінні ними технікою рухів, що вивчаються. Спонукаючи до мислення в процесі оволодіння і управління рухами, викладач тим самим створює реальні передумови для поліпшення рухових функцій. Це доведено численними дослідженнями реакцій організму на уявну роботу, коли попереднє продумування завдання істотно підвищувало ефективність навчання. В психології це одержало найменування «ідеомоторне тренування».

З метою формування свідомого ставлення індивіда до заняття необхідно стимулювати його потребу в самооцінці, самоаналізі і самоконтролі рухової діяльності.

Активність — це міра або величина діяльності, що проявляється людиною, ступінь її включення до роботи. Активність у дидактичному плані виступає як передумова, умова і результат свідомого засвоєння знань, умінь і навиків.

Згідно з теорією діяльності (С.Л.Рубінштейн, 1940; Л.С.Виготський, 1960;А.М. Леонтьєв, 1977) активність людини є чинником, залежним від свідомості. При цьому свідомість направляє і регулює діяльність за допомогою таких категорій, як знання, мотивація, потреби, інтереси і мета.

За даним принципом витікають наступні вимоги:

1. Постановка мети і завдань заняття і усвідомлення тих, хто ними займається.

2. Свідоме вивчення і освоєння рухових дій у педагогічному процесі.

3. Усвідомлення способів і можливостей застосування придбаних знань, умінь, навиків у практиці життя.

4. Виховання ініціативи, самостійності і творчого активного ставлення до процесу фізичного вдосконалення.

Підвищенню свідомості і активності сприяє застосування викладачем таких спеціальних методичних прийомів, як: контроль і оцінка дій тих, хто займається, напрям їх уваги на аналіз виконання рухів, навчання їх самоконтролю за своїми діями за допомогою м'язових відчуттів, ілюстрація завдань за допомогою наочних посібників, використання зорових і слухових орієнтирів у навчанні вправам, уявного відтворення розучуваних рухів (ідеомоторне тренування), бесіда по розбору техніки.

Активізація діяльності індивіда допускає цілеспрямоване формування його індивідуальної позиції в процесі освоєння цінностей фізичної культури. Найважливішими ознаками активності є ініціатива, самостійність і творчість. Істотну роль у розвитку тих, хто займається вправами, відіграє пробудження у них інтересу до занять, систематична оцінка і заохочення досягнутих результатів, організація індивідуальних самостійних занять. У цьому процесі важливо визначити оптимальну міру балансу взаємодії викладача і тих, хто займається вправами, оскільки два крайні вияви управлінської ролі викладача – надмірне домінування і недостатня вимогливість пов'язані з виявом активності індивіда. Важливу роль тут відіграє авторитет викладача, рівень його професійної компетенції. Досвід показує, що високий авторитет викладача забезпечує харизматичну віру у тих, хто займається певним видом спорту, в його професійні знання і сприяє підвищенню темпів освоєння завдань. І, нарешті, стимулююче впливає на активність тих, хто займається вправами, виконання завдань творчого характеру, пов'язаних з елементами пошуку нових форм техніки рухів і тактики, нових засобів і методичних прийомів. У різних сучасних формах активного дозвілля (шейпінгу, степ-аеробіці, ритмічній гімнастиці) з метою підвищення емоційності, а також регулювання вегетативних функцій організму широко використовуються методичні прийоми, що допускають підбір музичного супроводу різної цільової спрямованості. Композиція, темп, потужність звуку фонограми в сукупності визначають ступінь психофізіологічної дії на тих, хто займається. Темпова, ритмічна музика сучасних танцювальних напрямів значно підвищує активність тих, хто займається спортом, мобілізує їх моторну і вегетативну функції до інтенсивної діяльності, а також визначає ритм рухових дій.