42.Поняття, підстави виникнення та припинення цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини - суспільні відносини врегульовані нормами цивільного права, учасники яких пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками .

Підставами виникнення

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються лише з настанням певних життєвих обставин (фактів реальної дійсності), що враховуються законодавством. Такі обставини отримали назву юридичних фактів. Отже, серед фактів реальної дійсності юридичними фактами є лише ті, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Юридичний факт- головна умова виникнення і динаміки (зміни та припинення) цивільних правовідносин.

Залежно від правових наслідків, які виникають унаслідок настання того чи іншого юридичного факту, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Цивільне законодавство містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин (ст. 11 ЦК):

• Договори та інші правочини

• Створення літературних художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної та творчої діяльності

• Завдання майнової та моральної шкоди іншій особі

• Інші юридичні факти

43.Поняття юридичного факту. Класифікація юридичних фактів

Юридичний факт – це ті факти реальної дійсності, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків,тобто пов’язують виникнення,зміну та припинення цивільних правовідносин . Юридичні факти поділяються на дії та події. Дії – обставини які виникають за волею людини,тобто вольові акти з якими закон пов’язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин. Дії бувають позитивні(полягають в реальному здійсненні чого-небудь) та негативні(полягають в такому прояві волі щоб утриматись від певної дії). Дії також поділяються на юридичні вчинки(правомірні дії суб’єктів) і юридичні акти(дії спрямовані на досягнення певного правового результату). Події – це обставини або явище яке виникає незалежно від волі людини(стихійне лихо,смерть,тероризм і т.д.) Події можна класифікувати за такими критеріями:

• За походженням: стихійні і соціальні

• Залежно від повторюваності: унікальні і повторювані

• За тривалістю:моментальні і тривалі в часі

• За кількістю учасників:персональні,колективні,масові

• Залежно від наслідків:оборотні та необоротні

44.Поняття та ознаки правочинів. Види правочинів

Стаття 202. Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Щоб правочин мав належну юридичну силу він має задовольнити ряд умов:

• Законність змісту(зміст його не можу суперечити ЦК)

• Здатність сторін укласти його(особа повинна мати належний обсяг дієздатності)

• Відповідність волі і волевиявлення

• Дотримання форми правочину

• Має бути спрямований на реальне настання правових наслідків

• Правочин що вчиняється батьками не повинен суперечити інтересу дитини

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Види:

За ознакою платності:платні і безоплатні

За способом укладення: консенсуальні(досягнення згоди) і реальні

Залежно який вплив має мета правочину на його дійсність(каузальні а абстрактні(мета відірвана від змісту)

За вказівкою на строк виконання(строкові і безстрокові)

Фідуціарні(ґрунтуються на довірі сторін) і алеаторні(договір на ризик)

Умовні і безумовні

45. Форма правочину. Тлумачення змісту правочину

64.Поняття власності і права власності. Власність – економічна категорія, яка використ-ся в економ.обігу і є проявом сусп.відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це врегульовані законом сусп.відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядається в об’єкт. і суб’єкт. значеннях. В об’єкт. –сукупність пр.норм, що регулюють відносини власності, закріплюють володіння,корист.і розпорядж. майном, та норм, які охороняють і захищають пр.вл. від протиправних дій третіх осіб. В суб’єкт.розумінні – юр.можливість конкретного власника волод.,корист.,розпорядж. належним йому майном на його розсуд, в межах закону. Право власності має абсолютний х-р, що означає, що перед власником зобов’язаними виступають всі інші.Право власності – це вплив особи на річ, яку вона вважає своєю. Суб’єктами пр.вл. може бути фіз.та юр. особа ,народ УКраіни, держава. Об’єктами – будь-яке майно, яке має певну цінність. Склад, кількість і якість майна, яке може перебувати у власності фіз.та юр.осіб не обмежується, крім випадків, передбачених законом. ОЗНАКИ: 1) 3 повноваження власника: волод.,корист.,розпор.; 2) Коло суб’єктів є ширшим, ніж коло учасників цив.відносин; 3) Всі суб’єкти рівні перед законом; 4) Об’єкт – індивідуально визначена річ; 5) Своє право на річ власник завжди здійснює своєю владою і на свій розсуд; 6) Власник має максимально повну владу над речами, що йому належать;

Зміст права власності. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право володіння – юр.можливість фактичного впливу на річ. Право користування – юр.можливість видобувати корисні властивості речі за допомогою вчинення стосовно неї фактичних або юр.дій. Право розпорядження – юр.можливість власника визначати фактичну або юр.долю речі. Визначення фактичної долі речі означає зміну її фіз..сутності аж до знищення. Визначення юр.долі речі – право на відчуження майна будь-яким законним способом. Ці 3 правомочності складають тріаду, що х-зує пр..вл.в суб’єктивному розумінні. Субєктивне цивільне право склад-ся з власного права,чужого права та права на захист. Пр.вл.включає в себе елементи суб’єктивного цивільного права.

65 Здійснення права власності. Здійснення права власності полягає в тому, що власник волод.,корист.і розпорядж.майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,які не суперечать закону та зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення їхнії прав. Власність зобов’язує особу не використовувати пр.вл.на шкоду правам,свободам та гідності громадян,інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник може робити стосовно своєї речі все, що не заборонено законом або не суперечить соціальній природі власності.(підприємництво,ств.юр.ос.). держава не втручається у здійснення власником пр..вл.

Способи набуття права власності. Підстави набуття права власності іменуються титулами власності і являють собою юридичні факти, на підставі яких виникає право власності у конкретних осіб(н-д договір купівлі продажу, міни, дарування).

Перелік підстав виникнення права вл.є невичерпним. Має місце презумпція законності набуття пр..вл., тобто пр..вл вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття пр..вл встановлена рішенням суду. Способи набуття пр..вл.бувають: первинні та похідні. ПЕРВИННІ (це способи, за допомогою яких пр..вл.виникає вперше) : 1) Виготовлення речі (пр..вл.виникає у зв’язку з виготовленням або створенням якоїсь речі, що не існувала раніше. Особа, яка виготовила цю річ зі своїх матеріалів є власником цієї речі.); На рухому річ пр..вл виник.з моменту створення; на нерухому – з моменту її держ.реєстрації. 2) Переробка речей(специфікація) – створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою є не створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій особі. Пр..вл.у специфікатора виникає тільки за наявності 3 підстав:1.) вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів;2.) специфікатор не знав і не міг знати, що він використовує чужий матеріал; 3.) бажання специфікатора набути пр..вл.на створену ним річ.; 3) Набуття пр..вл. за договором – пр. вл. у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 4) Привласнення загальнодоступних дарів природи – особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу та ін. є їхнім власником,якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної зем.діл. 5) Отримання продукції, плодів та доходів; 6) Заволодіння рухомою річчю, від якої власник відмовився . умови: - а)власник чітко відмовився від свого майна; - б)це майно є рухомим; - в)набувач фактично заволодів такою річчю; - г)припускається, що набувач має намір стати власником речі; 7) Набуття пр..вл. за набувальною давністю; 8) Набуття пр.вл. на безхазяйну річ; 9) Знахідка; 10) Затримання бездоглядної дом.тварини; 11) Скарб; 12) Набуття пр..вл. в разі приватизації держ майна та майна, що є в комун.вл.; 13) Самочинне будівництво; 14) Набуття пр..вл. на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва. ПОХІДНІ(пр..вл. одного суб’єкта встановлюється на підставі права попереднього власника) : 1) Договір – узгоджене волевиявлення 2 осіб, що є підставою виникнення пр..вл.(купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання, рента, позика, спадковий договір); 2) Спадкування – за законом і за заповітом. Основна умова – смерть спадкодавця і прийняття спадщини спадкоємцем).

66.Припинення права власності. Підставами припинення пр..вл. – обставини , з якими закон повязує ліквідацію права, ліквідації пр..вл. взагалі або перехід його до іншої особи. 1) Відчуження власником свого майна; 2) Відмова власника від права власності; 3) Припинення пр..вл. на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) Знищення майна; 5) Викуп пам’яток історії та культури; 6) Примусове відчуження земельних ділянок прив.вл., інших об’єктів нерух.майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) Звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; 8) Реквізиція; 9) Конфіскація; 10) Припинення юр особи чи смерть власника. Цей перелік не є вичерпним.

67 Загальна характеристика права приватної власності фізичних осіб. Право власності фіз..осіб – це інститут, який закріплює індивідуальну приналежність матеріальних благ. Фіз..особи володіючи майном вступають в різні майнові,економ.відносини з приводу волод,корист,розпор.майном. Власники мають право використовувати майно для підприємницької і не підприємницької діяльності. Джерелом утворення власності є праця і підприємницька діяльність. У власності фіз..осіб може перебувати рухоме і нерухоме майно, гроші, цінні папери, об’єкти ІВ, валютні цінності. Суб’єкти ППВ: 1)Фіз..особи - це гром.Укр,особи без гром, іноземці. 2)юр.особи приватного права. Об’єкт ППВ : 1. жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. 2. твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Об’єкти можуть підпадати під загальний і спеціальний правовий режим. Загальний – не має спец.правил,яких гром.повині дотримуватися. Спеціальний – потребує спец.дозволу(зем.ділянки, автомобілі, житлові будинки, зброя). Іноземці і особи без гром. не можуть спадкувати землю і такі землі протягом одного року відчужуються.

68 Умови виникнення та припинення права приватної власності фізичних осіб. 1)Виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві.Юридичною підставою виникнення права власності на такі доходи є факт одержання працівником ма­теріальних благ (у грошовому вираженні або іншим майном у натурі) у формі заробітної плати чи іншої форми оплати праці за вико­нану роботу відповідно до умов трудового договору (контракту) або у вигляді поділеної між працівниками підприємства частини прибут­ку.Саме момент видачі-одержання заробітної плати є юридичною підставою поширення на неї режиму права приватної власності. 2)Виникнення права власності на доходи громадян від індивіду­альної праці та підприємницької діяльності. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по вироблені продукції,наданні послуг з метою отримання прибутку. Фіз.особа –підприємець може набувати у власність майно держ.та ін.підприємств, яке необхідне для підприємницької діяльності. 3)Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами. За цією похідною правовою підставою фор­мується переважна частина власності громадян. Головною умовою виник­нення у громадян права приватної власності на основі правочинів є додержання ними та їх контрагентами загальних і спеціальних пра­вил щодо здійснення правочинів, оскільки за правочинами, визна­ними недійсними, право власності на одержане за ними майно не ви­никає. 4)Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок успадкування майна. Умови переходу майна у власність за цією юридичною підставою визначаються нормами інституту спадкового права. Ними, зокрема, передбачається, що спадкування здійснюється за заповітом і за законом особами (як фізичними, а в певних випадках і юридичними), визнаними спадкоємцями. Право на успад­кування майна виникає лише у разі смерті фізичної особи-спадкодавця за умови прийняття спадщини спадкоємцем.Одержання майна громадянами може відбуватися і в результаті приватизації об’єктів держ.власності. Серед інших підстав виникнення у громадян права власності слід виокремити такі: 1) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кредитних установах; 2)отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо; 3) отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшко­дування заподіяної шкоди; 4) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями; 5) правомірне заволодіння дарами природи; 6) отримання різних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спортивних та інших змаганнях). Припинення ППВ: 1)договір купівлі-продажу; 2)споживання продуктів харчування; 3)перехід права власності у порядку правонаступництва; 4)всупереч волі власника; 5) смерть особи.

69 Здійснення фізичними особами права приватної власності. Фіз.особи здійснюють свої правочини самостійно або через представників. ППВ передбачає наділення власника юридично забезпеченою можливістю здійснювати правомочності в межах закону. Володіння кожен власник здійснює самостійно або спільно з ін..особами. власник може передавати право володіння ін..особам не втрачаючи права власності. Користування як і володіння власник здійснює самостійно або спільно з ін..особами. власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном. Іноді користування передбачає певні дозволи. Власник може бути позбавлений права користування в разі арешту. Розпорядження затверджує абсолютну волю власника над майном. Шляхом розпорядження власник може: 1) передавати майно у тимчасове володіння;2) заповідати;3) визначати фактичну долю ручі .

70.Загальна характеристика права власності юридичних осіб Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді. Суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещоіншіправомочностівстановлено для державнихюридичнихосіб, за якимимайнозакріплюється на правіповногогосподарськоговідання чи на праві оперативного управління. Особливості: 1. Юридична особа є єдинимвласникомналежногоїй майна. Засновники (учасники) юридичної особи на їїмайномаютьлишезобов'язальні права, якщойдеться про господарськітовариства, кооперативи, абовзагалі не маютьмайнових прав, якщойдеться про громадськіоб'єднання, релігійніорганізації, фондитощо. 2. У власностіюридичної особи перебуваємайно, переданеїй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а такожмайно, вироблене і набутеюридичною особою на іншихпідставах у процесідіяльності. 3. Юридичні особи, як і іншівласники, мають право здійснювативідносносвого майна будь-якідії, що не суперечать закону і не порушуютьохоронювані законом інтересиіншихосіб. Зміст права власності, межі і способиздійснення права власностіюридичнихосібзалежатьвідобсягуїхправоздатності. 4. Юридична особа набуваєцивільних прав і бере на себе цивільнізобов'язання через своїоргани, щодіютьвідповіднодозакону, іншихправовихактів та установчихдокументів. Порядок призначеннячиобранняорганівюридичної особи визначаєтьсяустановчими документами. В передбачених законом випадкахюридична особа моженабуватицивільні права та брати на себе цивільніобов'язки через своїхучасників. 5. В установчих документах визначаютьсяджерелаформування майна юридичної особи, порядок розпорядженнямайном, розподілуприбутків і збитківтощо. 6. Юридичні особи відповідають за своїмизобов'язаннямивсімналежнимїммайном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннямиюридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннямизасновника (учасника), за винятками, передбаченимизаконодавствомчиустановчими документами юридичної особи.

71.Право власності кооперативів Суб'єктами права власності кооперативів є: виробничі коопера­тиви (в тому числі сільськогосподарські); обслуговуючі кооперативи; споживчі кооперативи, коопе­ративні об'єднання.Суб'єктами права власності споживчої кооперації є: споживчі то­вариства, спілки, підпорядковані їм підприємства. Джерела­ми формування майна кооперативу є:  вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додат­кові паї;  майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гран­ти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у то­му числі іноземних;  інші надходження не заборонені законодавством. Об'єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, гро­шові та майнові внески його членів, виготовлена продукція, доходи, одержані від її реалізації та провадження іншої, передбаченої стату­том діяльності, а також інше майно, придбане на підставах, не забо­ронених законом. Кооперативи можуть бути власниками земельних ділянок, при­дбаних відповідно до ЗК України. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить їм і необхідне для здійснен­ня статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам мо­жуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засо­би, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та їх спілок, їх частина у власності визначається взаємними угодами. Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої стату­том кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.Право власності на землю може набуватися кооперативом шля­хом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновни­ками та членами, а також придбання земельних ділянок за догово­рами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правови­ми угодами відповідно до ЗК України.Об'єднання сільськогосподарських кооперативів є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не забо­ронених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди. Для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, пе­редбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, не­подільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - це майно кооперативу, що формується за раху­нок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів ко­оперативу. Неподільний фонд створюється в обов'язковому порядку і фор­мується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу ко­оперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відраху­вань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших, не заборо­нених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу.

72.Право власності господарських товариств Господарські товариства є організаційно-правовою формою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності суб'єктами ЦП для спільної діяльності з метою одержання прибутку. До ГП належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Всі вони є ЮО, одноособовими власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Об'єктом ПВ госп тов.. є: 1) грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність; 2) виготовлена продукція; 3) доходи, одержані від господарської діяльності;— 4)майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті. Акціонерне товариство - ГТ, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.Мінімальний розмір статутного капіталу АТ становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент ст-ня АТ. АТ самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники ТзОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Максимальна кількість учасників ТзОВ може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особа може бути учасником тільки одного ПТ. Передача учасником ПТ своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.З передачею частки третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з ПТ або відступив частину своєї частки. Командитне товариство – товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства. Якщо у КТ беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Вкладник може вступити до КТ шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

73.Право власності господарських об’єднань Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання. ГО являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.Будучи юридичною особою, ГО є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів.Особливості відносин власності ГО виявляються в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, вже належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Об'єктом права власності ГО є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об'єктів права власності ГО.З урахуванням цього розмежовується відповідальність ГО і його членів, як суб'єктів права: ГО не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність. Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

74.Право власності громадських об’єднань Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. ПП є неприбутковими організаціями. ПП для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. ПП можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно. Не допускається фінансування ПП: 1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом; 2) державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; 3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями; 4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями; 5) анонімними особами або під псевдонімом; 6) політ партіями, що не входять до виборчого блоку ПП. Метою благодійних організацій не може бути одержання і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, інших пов’язаних з ними осіб, а також серед працівників таких організацій. БО може бути створена як благодійне товариство, благодійна установа чи благодійний фонд з урахуванням особливостей, визначених законом. Благодійним товариством визнається БО, яка створена не менше ніж двома засновниками та діє на підставі статуту. Благодійною установою визнається БО, установчий акт якої визначає активи, які один або кілька засновників передають для досягнення цілей благодійної діяльності за рахунок таких активів та/або доходів від таких активів. Установчий акт благодійної установи може міститися в заповіті. Засновник або засновники благодійної установи не беруть участі в управлінні благодійною установою. Благодійна установа діє на підставі установчого акта. Благодійним фондом визнається БО, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов’язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть формуватися учасниками та/або іншими благодійниками. БО мають право власності та інші речові права на кошти, цінні папери, земельні ділянки, інше нерухоме та рухоме майно, а також нематеріальні активи, якщо інше не встановлено законом або установчими документами.Використання активів (доходів) та правочини БОне повинні суперечити актам законодавства та цілям благодійної діяльності.Розмір адміністративних витрат БО не може перевищувати 20 відсотків доходу цієї організації у поточному році. БО мають право здійснювати господарську діяльність без мети одержання прибутку, що сприяє досягненню їх статутних цілей. Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.У власності можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. РО мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У власності РО може бути також майно, що знаходиться за межами України.РО мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи РО , не оподатковуються.РО не мають права проводити примусове обкладання віруючих. РО мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств РО оподатковуються відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.Будівництво культових та інших будівель РО здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення.

75.Право державної власності Право державної власності - це можливість конкретних суб’єкт ПДВ володіти, користуватися та розпоряджатися конкретним майном у межах, встановлених законом.Для ПДВ характерна множинність суб’єктів, зумовлена багаторівневим характером державної власності. Суб’єктами є держава в особі ВРУ таАРК ..Об’єктом визнається сукупність речей і інших цінностей, включаючи цілісні майнові комплекси, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності підприємстві та відображаються в його балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цього підприємства, і перебувають у ДВ. До складу ДВ належать: 1. об’єкти, що становлять основу національного багатства; 2. об’єкти, необхідні для функціонування державних органів, владні управління; 3. об’єкти оборонного виробництва; 4. об’єкти галузей, що забезпечують життєдіяльність і функціонування певного господарства. Суб’єктами управління об’єктами ДВ є: 1)КМУ; 2)фонд державного майна України; 3)міністерства та інші органи виконавчої влади;органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; 4)державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; 5)юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління кор­поративними правами держави; 6) Національна академія наук України, галузеві академії наук. Об’єктами управління ДВ є: 1*майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; 2* майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; 3*майно, яке передане державним господарським об’єднанням; 4*корпоративні права, що належать державі в статутних фондах господарських організацій; 5*державне майно, що забезпечує діяльність ПУ, ВРУ та КМУ, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; 6*державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; 7*державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їхніх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; 8*державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; 9*безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Право комунальної власності Право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; Суб’єктами права КВ є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. Реалізація прав власника (суб’єкта комунальної власності) відбувається в більшості випадків опосередковано через сільські, селищні, міські Ради, які обираються членами територіальних громад . Об’єктами є: 1. рухоме і нерухоме майно; 2. доходи місцевих бюджетів, інші кошти; 3. земля, природні ресурси; 4. підприємства, установи та організації, у тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств; 5. житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освц спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування; 6. інше майно і майнові права; 7. рухомі та нерухомі об’єкти; 8. об’єкти права КВ, а також кошти, отримані від відчуження. 9. спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність терито. ріальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття ПКВ є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами ПВ і, а також майнових прав, створення, придбання майна органам місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.Органи МС від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіня, користування та розпорядження об’єктами ПКВ у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об´єкт ПКВ в постійне або тимчасове користування ФО чи ЮО , здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються в користування і оренду.Доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів ПКВ визначаються відповідною радою.