7. Валютні обмеження в регулюванні мев

Валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Уперше валютні обмеження у формі зосередження обороту іноземної валюти в руках держави були впроваджені в 1931 р. в Німеччині.

Цілі валютних обмежень:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримання валютного курсу;

3) концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Види валютних обмежень:

1.заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти,

2.обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом,

3.регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів ,

4.ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

Принципи валютних обмежень:

1)централізація валютних операцій в Центральному і уповноважених (девізних) банках;

2)ліцензування валютних операцій – вимагання попереднього дозволу органів валютного контролю для придбання імпортерами чи боржниками іноземної валюти;

3)повне або часткове блокування валютних рахунків;

4)обмеження оборотності валют.

Форми валютних обмежень:

1.валютна блокада — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до заморожування в банках валютних цінностей держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного і політичного тиску.

А)одностороння - коли одна країна блокує іншу

Б)багатостороння - коли вона здійснюється рядом держав

В) повна — при використанні всіх методів валютно-фінансового впливу аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді

Г) часткова – коли використовуються лише окремі методи валютної блокади

2. Валютний кліринг – це угода між урядами двох або кількох країн про обов’язків залік взаємних вимог і зобов’язань.

Перший двосторонній кліринг був підписаний 14 листопада 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією.

3. Офіційне встановлення країною кількох валютних курсів. Встановлюючи множинність валютних курсів, держави диференціюють їх за групами товарів, послуг та цільовим використанням валюти.

Вперше така форма валютних обмежень почала використовуватися під час Великої депресії після світової економічної кризи 1929—1933 р.

8. Валютно-фінансові методи торговельної політики

До фінансових методів торгової політики належать:

1.демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

А) Спорадичний - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Б) Постійний - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

В) Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

2.субсидії - фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, в результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

А)Прямі - це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Вони суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Б)Непрямі - це приховане дотування експортерів через надання пільг щодо сплати податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит.

В) Перехресні— це дотування однієї галузі або сектору економіки за рахунок іншої галузі або сектору за допомогою заходів державного регулювання.

В) Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними.

Г) Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

3.експортне кредитування - фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.

А)субсидовані кредити вітчизняним експортерам, які видаються державними банками під відсоткову ставку, нижчу від ринкової;

Б)державні кредити іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.