65. Перехідні економіки та їхні найхарактерніші ознаки.

Економічна політика перехідних суспільств базуєть­ся, з одного боку, на загальних принципах, а з іншого — на врахуванні цілої низки специфічних особливостей, що притаманні господарствам трансформаційного типу. Її суть полягає у визна­ченні цілей, засобів та механізмів системних перетворень у колиш­ніх соціалістичних країнах.

В заг плані цілі екон пол по­діл на 2 великі категорії: самостійні та інструментальні. Самостійні цілі являють собою інтегральні суспільні цінності, що об'єктивно існують у сусп. Це можуть бути максимізація суспільного багатства, підвищ економ ефективності виробничих ресурсів, забезп соц справед­ливості та ін.

Інструментальні цілі не мають самодостатнього характеру і підпорядковуються, як правило, досягненню самостійних цілей.

Подібний чи близький набір рекомендацій пропонувався постсоціалістичним країнам міжнародними фінансовими організація­ми під умовною назвою «вашингтонського консенсусу». (вашингтонськими установами, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Всеамериканський банк розвитку). Важливим завданням є вибір оптимальної стратегії ринкових реформ. Завдання, що постали перед постсоціалістичними краї­нами, мали багато спільного, а отже вимагали адекватних заходів економічної політики, які об'єднують у три головні блоки: інституціональні перетворення, макроекономічна стабілізація та мікроекономічна лібералізація.

Інституціональні перетворення є головним чинником систем­ної трансформації. Її базу складають формування підп-ва, конкурентного середовища, здійснення структурних реформ в економіці.

Макроекономічна (фінансова) стабілізація залишається предме­том гострих дискусій серед фахівців. Практика ринкових перетворень свідчить, що макро­економічна стабілізація становить одне з першочергових, першо­рядних завдань трансформаційного процесу

Політика макроекон стабілізації в перехідних сусп реалізується шляхом використання фіскальних та грошових інструментів, управління обмінним курсом...

Важливими завданнями макроекономічної стабілізації є вгамування інфляції, скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу національних грошей, подолання платіжної кризи.

Домінанта мікроекономічної лібералізації полягає у вивільненні всіх видів ресурсів, у ліквідації правових та бюрократичних обме­жень господарської діяльності, розширенні коридору економічної свободи. Програма лібералізації створює необхідний вододіл між командно-адміністративною і ринковою економікою. На цій ос­нові формується нова система ціноутворення, стимулюються по­зитивні структурні зміни в економіці.

66. Світова валютна система та її показники.

Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту).

При міжнародних розрахунках по світогосподарському то­варообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосе­редковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девізні відділи  великих  підприємств  та  маклери.

Валютні відносини — це невід'ємний елемент сучасних рин­кових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Конкретною формою організації валютних відносин є світо­ва валютна система (СВС). Вона становить сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійсню­ються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових  зв'язків  і  відносин.

Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний вико­нувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка  пере­ходить  з  рук  у  руки  в  формі  грошових  банкнот  і  монет.

  Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни.

Так,  валюта  України  -  це:

а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших фор­мах, що перебувають в обігу та є законним платіжним за­собом на території України; кошти на рахунках, у вне­сках банківських та інших кредитно-фінансових устано­вах на території України;

б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, кредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сер­тифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.

Іноземна валюта - це грошові знаки іноземних держав, кре­дитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових оди­ницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резерв­ний засіб. Наприклад, СПЗ (SDR Sесіаl Dгаwіпg Rіghts) спеціальні права запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжна­родних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця,

По відношенню до валютних запасів країни розрізняють ре­зервну валюту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають ре­зерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях За режимом використання розрізняють вільно конвертова­ну, частково конвертовану, неконвертовану  валюту.

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою.