25. Міжнародна фінансова корпорація: структура, функції.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена в 1956 р. з метою стимулювання приватних інвестицій в економіку країн, що розвиваються, зміцнення приватного сектора. МФК виконує функції, багато в чому відмінні від МБРР, і тим самим істотно доповнює його ініціативи.

Функції МФК:

1. фінансування проектів у приватному секторі країн, що розвиваються;

2. надання допомоги приватним компаніям країн, що розвиваються, у мобілізації фінансування на міжнародних ринках капіталів;

3. надання консультацій та технічної допомоги приватним компаніям та урядам.

На відміну від МБРР МФК не вимагає урядових гарантій і бере на себе ризики. Тому відбір проектів відрізняється особливою ретельністю. Виділені МФК кредити звичайно не перевищують 25% вартості проекту.

МФК має в своєму розпорядженні більш широкий набір інструментів, ніж МБРР. Вона не тільки надає кредити, але і придбаває акції компаній. Але при цьому Корпорація не прагне до закріплення в якості одного з власника компанії. Її задача полягає в залученні своїми діями приватних інвесторів, особливо нерезидентів. Тому МФК регулярно оновлює структуру портфеля акцій.

МФК також здійснює масштабну діяльність по наданню технічної допомоги. У 90-х роках особливу популярність отримали її зусилля в сфері приватизації. Маючи в своєму розпорядженні порівняно обмежені фінансові ресурси, МФК виконує важливу функцію як каталізатор інвестиційних процесів. Ця роль Корпорації набула особливо великих масштабів в 90-х роках в зв'язку з формуванням фондових ринків в країнах з фінансовими ринками, що розвиваються. Тим самим вона прагне залучити інвесторів-нерезидентів на ці ринки, стимулює їх розвиток.

У структурному відношенні кредити і інвестиції МФК також відрізняються від позик МБРР. Якщо Банк мало кредитує промисловість, то для МФК цей один з основних напрямів діяльності. Кредити МФК надаються в середньому на термін в 7—8 років, максимально — на 15 років. Вкладення в акції не носять довгострокового характеру.

26. Економіка України в системі світогосподарських зв'язків.

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічно¬го включення її господарства у сучасні цивілізаційні процеси є насам¬перед висока питома вага експорту у валовому національному продук¬ті. Досить вказати, що третина національного виробництва України опосередковується дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкрес¬лює важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави, її виходу з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки із світовим господарством.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньому етапі, а поступове відкриття ще двох ка¬налів взаємозв'язку із світовим господарством — рух капіталів та взаємообмін національних валют — є об'єктивно зумовленим і прак¬тично безальтернативним.

Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці, в ре¬гіональному (СНД) і глобальному масштабі.

По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундамен¬тальної економічної основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках то¬варів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.

По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліп¬шує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнарод¬ного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.

По-четверте, впровадження твердої конвертованої національної валюти.

По-п'яте, урахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і трудозабезпеченості у порів¬нянні з іншими країнами, і відповідних внутрішніх витрати, і цін на їх світові аналоги з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує її умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків у зовнішньоекономічній діяльності.

Діяльність державних органів управління у зовнішньоекономічній сфері могла б сконцентруватися на таких головних напрямах:

- відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнуч¬ким захистом вітчизняних виробників;

- забезпечення правових та економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;

- орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної полі¬тики на світові стандарти і тенденції розвитку;

- гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;

- підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках. Механізм та інститути мікрорівня повинні забезпечувати:

- вільний маневр підприємств усіх форм власності по всьому полю світового господарства;

- свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних та інозем¬них партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій;

- перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складо¬ву частину господарської діяльності підприємства.

Отже, враховуючи об'єктивно існуючі передумови, внутрішні та зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортноорієтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового фактора економічного зростання.

Паралельно із запровадженням експортноорієнтованої стратегії по¬винна здійснюватись обгрунтована імпортозаміщуюча політика та від¬повідні протекціоністські заходи щодо національних виробників шля¬хом жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту та встановлен¬ня нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), що сприятимуть зростанню власного виробництва як базової структури включення України у сучасні цивілізаційні процеси.