19. Мпп: поняття, типи,форми.

Міжнародний поділ праці являє собою зосередження в даній країні певних видів виробництв, послуг або інших видів економічної діяльності, у розвитку яких вона має відносні переваги й може обмінювати їх із партнерами на менш ефективні продукти зазначеної діяльності власного походження. Він є формою прояву територіального суспільного поділу праці, тобто диференціації трудової діяльності в напрямі відокремлення та взаємодії різних її видів.

Міжнародний поділ праці - об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їх економічної розвиненості та характеру суспільного ладу. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної

економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП – цементуюча основа світового господарства, що дає йому змогу прогресувати у своєму розвитку, створюючи передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.

Існує дві взаємопов´язані сторони (форми) міжнародного поділу праці - міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація — це зосередження в країні (групі країн, регіоні) певних видів виробництва або послуг для задоволення потреб зарубіжних партнерів. Міжнародна кооперація являє собою взаємодію країн (груп країн, регіонів) по обміну наслідками діяльності спеціалізованих виробництв або по обміну спеціалізованими послугами. Необхідність обов´язкового доповнення міжнародної спеціалізації такою ж кооперацією пов´язана з тим, що лише кооперуючись із партнерами, дана країна може раціонально задовольнити свої потреби у товарах та послугах, виробництво яких було б у даній країні малоефективним.

Є різниця між поняттями «міжнародна кооперація» та «міжнародне кооперування виробництва». Останнє являє собою взаємопов´язаний процес прямого співробітництва між спеціалізованими підприємствами різних країн у межах спільного випуску продукції (наприклад, між автомобільними підприємствами, що знаходяться в різних державах, але належить до одного концерну BMW або Ford). В даному випадку це явище суто виробничої сфери, тоді як «міжнародна кооперація» належить до числа більш широких економічних категорій.

Існують різні підходи до визначення видів та форм міжнародного поділу праці. Найбільш часто до видів цього поділу відносять міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію та кооперацію. Міжгалузева спеціалізація являє собою відносини двох та більше країн, які обмінюються між собою продукцією різних галузей виробництва або сфер діяльності. Наприклад, Велика Британія постачає до Єгипту продукцію машинобудування, а отримує сільськогосподарські товари (бавовну тощо). Україна надає Росії транспортні послуги через систему трубопроводів та залізниць, за що остання частково розраховується поставками продукції видобувної промисловості, а саме газу для української економіки.

Внутрішньогалузева спеціалізація виступає як виробництво та обмін продукцією всередині певної галузі (підгалузі, товарної групи) або сфери діяльності. Наприклад, країни ЄС обмінюються між собою різними типами верстатів, сільськогосподарської техніки, надають послуги по транспортуванню вантажів партнерів по своїй території. Приклад такої спеціалізації у галузі агропромислового комплексу — Фінляндія постачає до України деякі молочні вироби, отримуючи взамін олійне насіння, олію тощо.

До середини минулого століття в міжнародному поділі праці переважала спеціалізація, яка втілювалася в обміні виробів видобувної промисловості та аграрного сектору менш економічно розвинутих країн на готові вироби (зокрема, продукцію машинобудування) держав з більш високим рівнем розвитку. Такий вид поділу праці базувався на екстенсивній експлуатації покладів корисних копалин, великих земельних площ чи сприятливих кліматичних умов для вивозу сільськогосподарської продукції, сприяв закріпленню відсталості багатьох країн світу, знижував стимули до використання результатів науково-технічного прогресу. В останні півстоліття, особливо під впливом НТР, посилюється роль внутрішньогалузевої спеціалізації — вона дозволяє зосередити в країні великомасштабне, але обмежене за асортиментом, виробництво готової продукції або її компонентів з наступним їх обміном на товари, випуск яких є менш ефективним для даної країни. Така спеціалізація менш залежить від обмеженості використання природних ресурсів, вона посилює вплив конкуренції на світовому ринку на якісні показники національної економіки, стимулює тим самим застосування прогресивних технологій, хоча й не вирішує проблему загального зближення рівнів економічного розвитку окремих груп держав.

Класифікація форм міжнародного поділу праці базується на виділенні предметної, подетальної та технологічної спеціалізації. Предметна спеціалізація — це спеціалізація національних суб´єктів господарювання на виробництві та експорті готової продукції.

Так, наприклад, українські підприємства спеціалізуються на поставках доРосії, Китаю та інших держав деяких машин, труб великого діаметра, товстої (котлової) жерсті; київське об´єднання КАТЕК зосередило в себе виробництво екскаваторів на експорт; українські фірми Торчин, Олейна, Оболонь постачають до сусідніх країн кетчупи, соняшникову олію, пиво та іншу харчову продукцію. Тодетальна (повузлова) спеціалізація має місце тоді, коли національний виробник одержує або поставляє комплектуючі вузли, сталі тощо зарубіжному партнеру.

Наступною формою виступає технологічна (постадійна) спеціалізація, тобто спеціалізація підприємств різних країн на постадійному виробництві продукції все більш високого рівня готовності з її поступовим просуванням до нових зарубіжних партнерів згідно з технологічним процесом. Як приклад можна навести технологічний ланцюжок в алюмінієвій індустрії: боксити з Гвінеї надходять до Миколаївського глиноземного комбінату в Україні, звідкіля глинозем (збагачений напівфабрикат) надсилається до Таджикистану, де зосереджено найбільш енергомістка стадія виробництва на базі нішевих гідроенергоресурсів. Технологічний ланцюжок завершуйся на Красноярському алюмінієвому комбінаті, який використовує електроенергію двох найбільших у світі Красноярської та Шушенської ГЕС для переробки отриманого концентрату в готовий продукт - алюміній. Технологічні ланцюжки по виробництву пропілену встановлені між українськими та угорськими, між чеськими та німецькими хімічними підприємствами, що взаємно доповнюють одне одного за своєю виробничою програмою. Крім випуску спеціалізованого продукту, кожне з них виробляє й кінцеву готову продукцію, отримуючи інші необхідні для цього напівфабрикати від зарубіжного партнера по кооперуванню.

Переважання окремих видів товарів та послуг у відносинах із зарубіжними партнерами визначає місце даної країни у міжнародній спеціалізації, а також профіль її міжнародної кооперації з цими партнерами стосовно надання ним (або отримання від них) спеціалізованих результатів економічної діяльності. Наприклад, спеціалізація Японії - експорт продукції високих технологій, автомобілебудування, суднобудування та інших готових виробів. Разом із тим, кооперація з іншими учасниками міжнародного поділу праці дозволяє забезпечити японську економіку сировинними та енергетичними товарами, які є дефіцитними в країні. Спеціалізація Нігерії - видобуток та експорт нафти, Гани - виробництво какао-бобів тощо. Сінгапур порівняно з іншими країнами світу у своїх зовнішньоекономічних зв´язках має більш високу частку банківських та туристичних послуг, Панама - транспортних послуг.

Виділяють також територіальну спеціалізацію груп країн та окремих регіонів світу.

Щодо спеціалізації груп країн можна зазначити:

1. Спеціалізація груп країн за географічною ознакою:

• група країн Південного Середземномор´я (Португалія, Іспанія, Франція, Італія, Греція) - експорт продукції переробних галузей, олійництва та риболовства, послуги (туризм), група країн Індостану (Індія, Шрі Ланка) - експорт чаю, джуту, натуральних ліків.

• група країн Північної Америки (США, Канада) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, збіжжя, м´ясних продуктів тощо.

2. Спеціалізація груп країн за інтеграційною ознакою:

• група країн Європейського Союзу (ЄС) - експорт продукції високих технологій, автомобіле- та літакобудування, військової техніки, деяких продуктів АПК;

• група країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) - експорт енергоносіїв, продукції видобувної промисловості, напівфабрикатів.

• Територіальна спеціалізація регіонів світу може бути представлені таким чином:

• регіон Перської затоки (Ірак, Іран, Кувейт тощо) - експорт нафти та нафтопродуктів;

• регіон Центральної Америки (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка та інші «бананові» республіки) - експорт тропічних фруктів; регіон Центральної Азії (Туркменістан, Узбекистан, частково Казахстан) - експорт газу, додатково - нафти, продукції видобувної промисловості, бавовни та шовку; регіон Західної Європи (сукупність країн ЄС та держав поза межами цього об´єднання) в основному співпадає зі спеціалізацією групи країн Європейського Союзу.

Розвиток міжнародного поділу праці визначається дією сукупні об´єктивних факторів, які впливають на формування спеці-зації країн, їх груп та регіонів. Історично й логічно вихідним фактором розвитку цього поділу праці є природно-географічні умови - різниця між країнами у кліматичних умовах, покладах жених копалин, родючості ґрунтів, обсягах сільськогосподарських площ тощо. Природно-географічний фактор визначав й визначає, наприклад, спеціалізацію країн Африки на виробництві тропічних культур та зимових поставках овочів і фруктів до Європи. Цей же фактор обумовив спеціалізацію Чилі та Науру на експорті фосфорних добрив, Аргентини - м´ясних продуктів тощо. В сучасних умовах роль цього фактора зменшується. Наприклад, завдяки новітнім технологіям країни Західної Європи забезпечили себе продукцією сільського господарства, незважаючи на обмежені земельні площі та низьку природну родючість ґрунтів.

Фактором міжнародної спеціалізації може виступати також і низька вартість робочої сили (спеціалізація країн Південно-Східної Азії на виробництві комп´ютерів, іграшок та іншої трудомісткої продукції) та рівень її кваліфікації (продукція високих технологій США, Великої Британії, Японії, Німеччини тощо).

Певне значення для міжнародної спеціалізації відіграє також фактор історичних традицій, наприклад, спеціалізація Великої Британії на суднобудуванні, Франції - на виготовленні косметики та фірмових сортів алкогольних напоїв, Чехії - пива та взуття, Швейцарії - годинників, Нідерландів та Колумбії - квітів тощо.

Ще один фактор - географічне розташування. Гонконг та Сінгапур спеціалізуються на транспортних послугах завдяки розташуванню на маршрутах морських перевезень. Транзитне становище України на магістралях Захід - Схід та Південь - Північ сприяє її спеціалізації на міжнародних транспортних послугах.

В сучасних умовах домінуючим фактором формування та розвитку поділу праці між країнами виступає науково-технічна революція. Вона веде до:

- диверсифікації (урізноманітнення) виробничого процесу, внаслідок чого він розпадається на все більшу кількість окремих стадій, а останні можуть відокремлюватися як спеціалізований профіль роботи зкооперованих підприємств (у тому числі й різних країн);

- уніфікації та стандартизації виробництва у світовому масштабі, що дозволяє використовувати продукцію іноземних виробників при випуску кінцевої продукції;

- швидкого оновлення виробництва товарів та технологічних процесів, які в багатьох випадках найбільш ефективно застосовувати на знов збудованих підприємствах поза межами країн з їх сталою спеціалізацією на випуску традиційної продукції;

- більш надійних та швидких систем інформаційного, розрахункового, транспортного обслуговування міждержавного обміну спеціалізованими товарами та послугами, що дозволяє використовувати ефект їх високої концентрації в окремих країнах із відносно меншими, ніж це було в попередні періоди, втратами при експорті до всього світу.

Варто розрізняти три основні логічно й історично послідовні типи МПП: загальний, частковий і одиничний.

Під загальним (це відноситься і до суспільного поділу праці в національній економіці) розуміється поділ праці за сферами виробництва (видобувна й обробна промисловість, сільське господарство). У цьому випадку територіальна міжнародна спеціалізація окремих країн значною мірою визначається наявністю сприятливих природно - кліматичних умов; МПП має прояв у розподілі країн-експортерів на індустріальні, сировинні, аграрні. Це пояснює і структуру міжнародного обміну у відповідних умовах.

Частковий МПП припускає спеціалізацію на певних окремих галузях виробництва, видах готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Для цього типу МПП характерний більш високий рівень диверсифікованості виробництва й експорту.

Одиничний МПП - спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції, на технологічних стадіях промислового виробництва - вищий його тип який відповідає високо розвинутим продуктивним силам.

Тепер основними типами МПП є частковий (між галузями та підгалузями) й одиничний (усередині галузей і підгалузей), або товарний, по детальний і технологічний.

20.Валютний курс і платіжний баланс: механізм взаємозв’язку.

Будь-яка зовнішньоекономічна угода пов’язана з обміном однієї валюти на іншу. Оскільки кожен товар має ціну, має її й іноземна валюта. Ціна валюти носить назву валютний курс, тобто валютний курс — це ціна іноземної валюти, виражена в одиницях вітчизняної валюти, наприклад

Довгий період у країнах з розвиненою ринковою економікою діяла система золотого стандарту, при якій кожна валюта мала золотий вміст, і держава гарантувала вільний обмін національної валюти на золото. Для визначення валютного курсу необхідно було лише зіставити між собою золотий вміст двох різних валют.

У цих умовах валютний курс, по суті, був фіксованим. Навіть якщо за якихось причин курс валют відхилявся від співвідношення золотих паритетів, то відхилення швидко поверталося до вихідної позиції.

У сучасних умовах золотий вміст у валют усіх країн з розвиненою ринковою економікою скасовано, і курси встановлюються на підставі співвідношення попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту. Ця система одержала назву плаваючих курсів. При такій системі та чи інша величина курсу встановлюється як наслідок перетину кривих попиту та пропозиції на дану валюту. Крива попиту на валюту, наприклад, на долари, показує кількість доларів, яку власники гривень згідні придбати при тій чи іншій величині курсу. Крива пропозиції доларів показує кількість доларів, яку їхні власники згодні обмінювати надривні при тій чи іншій величині курсу (рис. 31.3).

Попит на долари пред'являють, наприклад, імпортери американських товарів, туристи, що їдуть у США і бажають обміняти гривні на долари. Пропозиція доларів виходить від американських експортерів, що продають свої товари на українському внутрішньому ринку і бажають придбати українські товари на гривні, американських туристів, їдучих в Україну, і всіх тих, кому потрібні гривні. Якщо українцям потрібно більше американських товарів, попит на долар підвищується, і його ціна в гривнях зростає. І навпаки, якщо американцям потрібно більше українських товарів, то їхній попит на гривни зростає і курс долара падає. Відповідним чином зсуваються криві попиту та пропозиції: зростання попиту України на американські товари зсуває криву попиту вправо і нагору, а зростання американського попиту на українські товари зсуває криву пропозиції вправо і вниз.

Якщо курс долара до гривні зростає, то долар дорожчає, а гривня знецінюється. В умовах золотого стандарту уряди періодично змінювали золотий вміст своїх валют: зменшення золотого вмісту має назву девальвація (тобто валюта тим самим знецінювалася стосовно всіх інших валют), а збільшення золотого вмісту — ревальвація (подорожчання).

Курс валют визначається співвідношенням попиту та пропозиції на дану валюту. Чим у свою чергу визначається положення самих кривих попиту та пропозиції? Положення кривих попиту та пропозиції визначається дією трьох головних факторів:

• порівняльною динамікою цін у двох країнах,

• співвідношенням темпів економічного зростання;

• співвідношенням рівнів відсоткових ставок.

У довгостроковій перспективі співвідношення валют двох країн визначається змінами рівнів цін у цих країнах. Якщо, наприклад, у США автомобіль коштує 5000 дол., а в Німеччині — 10000 марок, то за припущення, що країни між собою більше нічим не торгують, курс повинен складати 1 дол. = 2 маркам. Якщо він буде більше, наприклад, 1 дол. = 2,5 маркам, то американським експортерам невигідно буде продавати свої автомобілі в Німеччину, тому що вони будуть неконкурентоспроможні (продаватися за ціною 12500 марок, тобто набагато дорожче німецьких автомобілей того ж класу). Припустимо тепер, що ціни в США подвоїлись, і автомобіль коштує тут 10000 дол. У Німеччині ж ціни збільшилися тільки на 25 %, і там автомобіль коштує 12500 марок. У таких умовах курс повинний установитися на рівні 1 дол. = 1,25 марки (10000:12500), тобто внаслідок більш сильної інфляції в США в порівнянні з Німеччиною долар знецінився стосовно марки.

У короткостроковому періоді більш істотний вплив на валютний курс справляє співвідношення темпів економічного зростання двох країн. Якщо яка-небудь країна розвивається швидше, ніж інша, її валюта знецінюється. Це відбувається тому, що прискорення темпів економічного зростання супроводжується поширенням імпорту і зростанням попиту на іноземну валюту в порівняні* із зростанням надходження іноземної валюти.

Якщо ставка відсотка в Німеччині вище, ніж у США, то американські власники валюти будуть прагнути продавати долари і купувати марки, щоб на них купувати німецькі цінні папери, що приносять більш високий відсоток, а німецькі власники американських цінних паперів, навпаки, будуть прагнути продавати американські державні облігації. Попит на марки виросте, а на долари впаде, і в результаті курс марки по відношенню до долара підвищиться. У короткостроковому періоді саме розходження в рівнях відсоткових ставок у різних країнах найбільш істотно впливають на динаміку валютних курсів і приводять до переміщень значних валютних потоків у країни з більш високим рівнем відсоткових ставок.

Як відбувається регулювання торговельного балансу при плаваючих курсах? На відміну від системи золотого стандарту, коли балансування здійснювалося шляхом переміщення золота між країнами, при системі плаваючих курсів регулювання зовнішньої торгівлі відбувається за допомогою коливань самих валютних курсів. Припустимо, за якихось причин в Англії в торгівлі зі США утворився дефіцит. Це супроводжується зростанням попиту на долари зі сторони англійців і, тим самим, їх згодою пропонувати фунти по більш низькій ціні. Крива пропозиції фунтів зрушується вправо і вниз уздовж кривої попиту з точки D у точку Е. При зростанні курсу долара відбувається подорожчання імпорту американських товарів, що спонукує англійців стримувати зростання імпорту, а американців, навпаки, здешевлення англійських товарів спонукує розширювати їхній ввіз у США. Зрештою торговий баланс відновлюється в точці F (рис. 31.4).

В економіці України протягом періоду її незалежного розвитку застосовувалося кілька систем регулювання валютного курсу. З лютого 1992 року було введено порядок обов'язкового продажу валюти експортерами в розмірі 100% валютного виторгу. Національний банк України встановлював офіційний курс карбованця до рубля і долара США для здійснення обов'язкового продажу валюти. Для банківської системи обмінні курси встановлювались окремо на міжбанківському валютному ринку. Це привело до існування декількох паралельних курсів.

Платіжний баланс. Що таке платіжний баланс? У самому загальному виді це — співвідношення між платежами, що країна здійснює за кордон, і надходженнями валюти в країну із-за кордону. Якщо сума платежів, що надходять у дану країну, перевищує суму платежів, що здійснює країна за кордон, то платіжний баланс називається активним, якщо навпаки, тобто виплати перебільшують надходження, то платіжний баланс називається пасивним. При системі фіксованих курсів дефіцит платіжного балансу покривається за рахунок витрати центральним банком країни її золотовалютних резервів, а активний баланс супроводжується зростанням золотовалютних резервів у результаті продажу центральним банком національної валюти. В умовах же плаваючих курсів при активному платіжному балансі курс національної валюти підвищується, оскільки попит на неї зростає при відносному падінні попиту на іноземну валюту. При пасивному платіжному балансі курс валюти, навпаки, знижується, оскільки країна винна своїм партнерам більше, ніж вони їй, і, отже, її попит на іноземну валюту зростає. Через механізм коливань валютних курсів забезпечується рівновага платіжного балансу країни. Однак при цьому можливість уряду за допомогою валютних інтервенцій впливати на динаміку курсу своєї валюти не виключається.

За своєю структурою платіжний баланс включає дебетові і кредитові статті. У дебетових статтях відбиваються виплати, котрі країна повинна здійснити за кордон, а в кредитових — надходження грошей з-за кордону. Якщо, наприклад, німецький покупець придбав у Німеччині американський автомобіль, то вартість автомобіля відбивається в американському платіжному балансі як кредитова стаття. Будь-які ж покупки американськими покупцями імпортних товарів відбиваються в дебетовому розділі платіжного балансу. Платіжний баланс містить у собі баланс по поточним операціях і баланс руху капіталу. Загальна схема платіжного балансу наведена в табл. 31.1.

Зі схеми видно, що торговельний баланс — лише частина платіжного балансу. У принципі, дефіцит торговельного балансу може поєднуватися з активним сальдо руху капіталу. Сам по собі активний торговельний баланс не обов'язково є благо, тому що експорт означає відплив товарів із країни, а імпорт — навпаки, приплив їх у країну. Тому зростання імпорту сприятливо впливає на рівень добробуту.

Отже, стан платіжного балансу впливає на валютний курс.