11. Наукові школи та концепції менеджменту.

Основними факторами розвитку менеджменту вважаються, перш за все, такі:

1. Поява великої кількості різноманітних підприємств, організацій зумовили необхідність підтримувати між ними зв’язки, узгоджувати діяльність.

2. Нестабільність та конкуренція зумовили професійний підхід до управ­лінської діяльності.

3. Укрупнення підприємств зумовило збільшення та складність управлінських завдань.

4. Постійно зростаючі вимоги до управління підприємством зумовили власників шукати високопрофесійні менеджерські кадри, які б управляли ефективно, послуговуючись науковими засадами, кращим наявним досвідом, проявляючи творчість та майстерність у повсякденній діяльності.

1. Школа наукового управління (1900–1930 рр.) Термін «наукове управління» увів Ф. У. Тейлор. Саме Тейлор вва-жається батьком наукового менеджменту. Його дослідження проблем наукової організації виробництва стали по суті першою спробою створити окрему науку управління.

Система наукової організації праці Тейлора побудована на п’яти основних принципах:

1. Науковий вибір працівників (працівників): розробив тести для перевірки здатності працівників виконувати ті чи інші види робіт; розробив тести для інспектування якості роботи та продукції; розробив тести на вивчення особистих здібностей працівників.

2. Наукове вивчення працівників та їх навчання для досягнення максимальної ефективності праці.

3. Спеціалізація роботи.

4. Важливість мотиву заробітної платні, преміювання.

5. Справедливий розподіл відповідальності між працівниками і керівниками.

Тейлор вважав, що працівник не повинен думати, як йому робити, не повинен вільно використовувати методи роботи та інструменти. Все це повинно чітко визначатись адміністрацією. Сутність тейлоризму як теорії наукового управління полягає у жорсткій регламентації трудових процесів, у компетентному керівництві та дієвій системі матеріального стимулювання. Систему Тейлора іноді називали науковою основою вичавлювання поту з огляду на такі суттєві недоліки: механіцизм у трактуванні процесів управління (людина як до- даток до машини); встановлення норм з надмірною інтенсивністю праці; теорія орієнтована на функціонування, а не на розвиток органі- зації; численні закони, принципи, правила, формули заміняли особисту думку людини; вчення базувалось на примітивній поведінці людини. Надбання Тейлора і його теорії полягає в тому що: він довів, що управління на наукових засадах дозволяє отримувати кращі результати, ніж управління «здорового глузду»; вчення породило широкий «рух за наукове управління»; вперше було доведено, що основні інтереси керівників і праців- ників збігаються; заклав основу раціонального управління.

2. Класична школа (школа адміністративно-бюрократичного підходу) (1910–1940 рр.)

У 20‑ті роки виникла так звана класична школа (адміністративна, адміністративно-бюрократичного підходу). Свою теорію управління запропонував французький інженер та науковець Анрі Файоль (1841–1925), який був керівником великої вугільної компанії. Його робота «Загальне і промислове управління» (1916) вважається першою цілісною теорією управління. А. Файоль дослідив власне управлінську діяльність і способи раціональної організації систем управління.

Головний внесок Файоля в теорію управління полягав у тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох функцій. Він показав значення формальної структури організації, фактично заклав основи лінійно-штабної організаційної структури управління. Він розглядав організацію за аналогією з живим організмом, у якого є мозок і виконавчі органи. Показав важливість способів групування робіт, розподілу повноважень та відповідальності, запропонував принципи побудови та функціонування організації:

1. Поділ праці. 2. Авторитет. Відповідальність. 3. Дисципліна.

4. Єдність розпорядництва. 5. Єдність керівництва.

6. Підпорядкування особистого інтересу загальному. 7. Винагородження праці.

8. Централізація. 9. Ієрархія. 10. Порядок. 11. Справедливість.

12. Сталість персоналу. 13. Ініціатива. 14. Єдність персоналу.

Серед інших теоретичних напрацювань А. Файоля заслуговує на ува-гу концепція оптимізації комунікаційних зв’язків, відома зараз в науці як «міст Файоля». Згідно з концепцією оптимізація — це організація інформаційних зв’язків між працівниками різних управлінських підроз- ділів, під час якої виключається необхідність руху всіх документів вверх і вниз по всіх ієрархічних рівнях апарату управління. Недоліками теорії управління А. Файоля є те, що: він теж (як і Тейлор) не розглядав питання управління розвитком організації, а зупинився на рівні функціонування; що в основі його теорії лежить занадто спрощена модель лю-дини; не ставив питання про соціальні аспекти управління.

Великі перспективи відкрив Файоль перед численними менеджера- ми, стверджуючи, що управління не є природженим талантом, а являє собою мистецтво, якому можна навчитись. Він вірив, що менеджери можуть розвиватись засобом тренувань. Анрі Файоль був одним із перших теоретиків менеджменту, який висунув основні правила для великих організацій.

Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації управління людьми. Німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920 рр.) розвинув серію раціональних ідей про структуру організації, яка відома як бюрократія. Згідно з цією теорією бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб’єктів управління, обов’язків, ком-петенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій.