32. Здатність матеріалів проводити тепло під дією теплової енергії

До теплофізичних вл-ей мат-ів належать: характер теплового руху в кристалах твердого тіла і теплопередача в полімерних мат-ах, здатність мат-ів проводити тепло під дією теплової енергії, здатність мат-ів поглинати тепло при дії теплової енергії, здатність мат-ів змінювати або зберігати свої вл-ті під час дії теплової енергії. Здатність мат-лу проводити тепло під дією теплової енергії характеризується теплопровідністю. Теплопровідність – здатність мат-ів проводити тепло за умови різниці температур з обох боків матеріалу. Тепло провідність хар-ся коеф-ом теплопровідності і показує, яка к-сть тепла проходить за годину через 1 квадратний метр матеріалу, товщиною 1 м при різниці температур 1^оС. Коеф теплопередачі хар-є теплопровідність мат-лу при його фактичній товщині. Питомий тепловий опір і тепловий опір хар-ть здатність мат-ів запобігати проходженню крізь них тепло, тобто хар-ть теплозахисні вл-ті. Чим вищі значення мають ці вел-ни, тим вищі теплозахисні вл-ті мат-ів. Питомий тепловий опір – величина, що обернена до коефіцієнта теплопровідності. Тепловий опір – величина, що обернена до коеф теплопередачі. Найчастіше для хар-ки теплозахисних властивостей текстильних мат-ів, з яких виг-ть одяг в умовах, наближених до експлуатаційних, визначають сумарний тепловий опір. Також теплопровідність хар-ся коеф чорноти, який має = від 0,7 до 1,2.

28.Теплофізичні властивості матеріалів та методи їх визначення

Теплофізичні вл-ті – визначають реакцію матеріалу на дію теплоти і вогню (теплопровідність, теплостійкість, вогнестійкість, температурні деформації, вогнетривкість, жаростійкість тощо). Теплопровідність – здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої при наявності різниці температур на цих поверхнях; характеризується коефіцієнтом теплопровідності. Теплоємність – здатність матеріалу поглинати теплоту під час нагрівання; характеризується питомою теплоємністю (коефіцієнтом теплоємності), тобто кількістю теплоти, необхідної для нагрівання одиниці маси на один градус. Теплоємність має велике значення при розрахунку огороджуючих конструкцій з метою збереження температури без різких коливань. Матеріали для огороджуючих конструкцій вибирають з невеликим коефіцієнтом теплопровідності та з вищою теплоємністю. Теплостійкість – здатність матеріалу витримувати нагрівання до певної температури, меншої за температуру плавлення, без переходу в пластичний стан. Залежить від ступеню однорідності матеріалу, від коефіцієнта температурного розширення. Термічно стійкі матеріали – шамот, базальт, клінкер, а нестійкі – кварц, скло, граніт. Температурні деформації – здатність матеріалу під дією температур у процесі експлуатації змінювати свої розміри. Характеристикою температурних деформацій є температурний коефіцієнт лінійного розширення, що характеризує видовження 1м матеріалу під час нагрівання на 10С. Вогнестійкість – здатність матеріалу витримувати дію високих температур або відкритого вогню не руйнуючись. За ступенем вогнестійкості матеріали поділяють на 3 групи: неспалимі, важко спалимі, спалимі. Неспалимі під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють, не обвуглюються (мінеральні матеріали). Важко спалимі – під дією високих температур чи вогню злегка займаються, тліють та обвуглюються (мінерало-органічні матеріали – гідроізол, фіброліт, асфальтобетон), проте ці процеси припиняються, коли усувають джерело вогню. Спалимі – під дією високих температур займаються чи тліють, при усуненні джерела високої температури ці явища не припиняються (деревина, бітуми, полімери). Вогнетривкість – здатність матеріалу витримувати тривалу дію високих температур не деформуючись і не розплавляючись. Такі матеріали застосовують для печей, труб котелень тощо. Методи визначення теплофіз вл-ей: 1.методи, що ґрунтуються на встановленому стаціонарному теплообміні, коли в різні проміжки часу матеріал або систему мат-ів проходить однакова к-сть тепла. До цієї групи належать колориметричний і порівняльний методи. 2.методи, що ґрунтуються на невстановленому, нестаціонарному теплообміні, коли через матеріал у рівні проміжки асу проходить різна к-сть тепла. У цій групі метод біколориметра.