34. Особливості структури і властивості полімерів за типом пластмас.

Пластичні маси – високомолекулярні матеріали або композиції на їх основі з органічними або неорганічними реч-ми, здатні за певних умов (тиску і темп) переходити у пластичний стан і набувати під дією навантажень заданих форм. Склад пластмас: 1.прості пластмаси :поліетилен, полістирол, органічне скло. 2.складні пластмаси: в’яжуча реч-на+наповнювачі + пластифікатори + стабілізатори + затверджувані + інгібітори + барвники + фунгіциди + пароутворювачі + змащувачі. Прикладом є синтетичні смоли, ефіри, целюлози. Складні пластмаси поділяють на: 1.порошкові (деревна мука, целюлоза, графіт, тальк, карбоніт). 2.волокнисті (пачоси бавовни та льону, скляні та азбестові волокна). 3.шаруваті (аркуші паперу, бавовняні тканини, склотканини). 4.крихтоподібні (шматки тканини, деревного шпону). 5.газонаповнені (повітрям, нейтральними газами). Полімеризаційні полімери та пластмаси на їх основі: 1.поліетилен – нестійкий до її неполярних розчинів (бензину, мастил), схильний до старіння. 2.поліпропілен – схильний до старіння, низька морозостійкість. 3.полівінлхлорид – вінілпласт (твердий) і пластикат (мякий) – низька теплостійкість, низька морозостійкість, з часом твердішає. 4.полістирол – крихкий, схильний до старіння, низька теплостійкість. 5.поліакрилат – невисока міцність на удари, невелика поверхнева твердість.

30. Фізико-механічні властивості матеріалів. Теорія міцності. Деформаційні процеси

До фізико-мех властивостей мат-ів відносять такі вл-ті як показники маси та механічні вл-ті. Найважливіши показники маси – густина, обємна маса, насипна маса, маса 1м² , маса виробу, питома вага. Під механічними вл-ми розуміють хар-ки, які визначають поведінку матеріалу під дією зовнішнього навантаження. Сюди відноситься міцніть, твердість, жорсткість, стирання. Міцність – опір матеріалу деформації та руйнуванню, є важливою вл-тю мат-ів. Теорії: 1.критичний хар-ер розриву (теорія критичного напруження – будь-яке тіло, на відміну від ідеального, не має досконалої стр-ри і містить значну к-ть дефектів, котрі послаблюють його міцність. 2.гіпотеза про існування дефектів – напруження біля вершини поверхневої мікротріщини у багато разів перевищує напруження, котре визначається відношенням діючого навантаження до площі поперечного перерізу ослабленого зразка. Розвиток мікротріщин є наслідком дії максимального критичного напруження. 3.статична теорія міцності – ймовірність виникнення дефектів є значно меншою, ніж найменш небезпечних, а найнебезпечніший дефект, розташований на поверхні, визначає міцність матеріалу. Деформація – зміна розмірів тіла під дією прикладних сил. Види деформації: 1.пружна – деф-ія, за якої форма, структура і вл-ті тіла лишаються незмінними після припинення дії зовн сил. 2.еластична – частина повної деф-ії, що змінюється у часі. 3.пластична – створюється внаслідок необоротного змінення (порушення) зовн і внутр. зв’язків. Найпоширеніші види деформації, котрі розглядаються опором матеріалів — згин, зсув (зріз), кручення, розтяг-стиск. Згин – викривлення осі або середньої поверхні тіла під дією зовн сил або темп-ри. Зсув - вид деформації, при якому величина зміщення кожної точки тіла зростає в напрямку, перпендикулярному до напрямку зміщення. Кру́чення — вид деформації у вигляді повороту поперечних перерізів стрижня навколо його осі на деякий кут під дією у цих же перерізах крутного моменту. Ро́зтяг-стиск — вид деформування твердого тіла, при якому його розміри вздовж однієї осі збільшуються (зменшуються) під дією сил.