91.Спадкування за заповітом.

За загальним правилом право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини виникає право на спадкування за законом. При цьому спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Заповіт складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем за винятком окремих випадків, установлених законом, а також посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ЦК України.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Він може скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього із цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших суб'єктів цивільних правовідноси.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, тобто які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, що належала б кожному з них у разі спадкування за законом, якщо цей розмір не зменшений судом. Право на обов'язкову частку мають: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

92.Поняття та підстави цивільно – правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність може бути:

1) договірною, яка має місце у разі порушення контрагентом умов договору. Залежно від кількості осіб приймаючих участь у виконанні зобов'язання, ця відповідальність може бути:

- частковою - кожен із учасників зобов'язання відповідає у межах належної йому частки;

- солідарною - яка має місце у випадках визначених в законі чи в договорі, при цьому кредитор може вимагати покриття збитків як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо, як повністю так і в частині боргу (таку відповідальність несуть учасники повного товариства, а також співучасники злочину);

- субсидіарною (додатковою) - яка має місце при наявності зобов'язанні двох боржників, один із яких виступає основним боржником, а другий - додатковим. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність Таку відповідальність несуть батьки неповнолітнього, якщо останній у віці від 14 до 18 років не може сам відшкодувати збитки.

2) позадоговірною, яка має місце у випадках заподіяння майнової чи моральної шкоди при відсутності договору між особою що заподіює шкоду, і потерпілим.

Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності підстав:

- наявності прямої дійсної шкоди

- протиправної поведінки того, хто заподіяв шкоду;

- наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

- вини правопорушника.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності- в інших випадках, встановлених законом.