40.Політико – правове закріплення суверенітету України

Наприкінці 80-х років XX ст. в Радянському Союзі, до складу якого в той час входила Україна, розпочався період революційних змін у політичному й економічному житті. Важливі події відбулися і в Україні. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація проголосила народ єдиним джерелом влади, закріпила виключне право Верховної Ради України, обраної народом, виступати від імені всього народу України.

У Декларації проголошено принцип поділу державної влади. Для реалізації державного суве­ренітету визначено верховенство влади й законів України на всій території республіки. Це означає, що саме владні органи України мають усю повноту влади на її території, саме Конституція України та закони України мають на території України найвищу юридичну силу.

24 серпня 1991 р. - Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Саме тому 24 серпня щороку в Украї­ні відзначається як державне свято - Ден», незалежності України. У цьому Акті було проголошено створення нової незалежної держа­ви, що отримала назву Україна, підтверджено єдність і недоторкан­ність її території. Визначено, що на території нової країни діють лише конституція та закони України

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому було порушено питання про підтвердження Акта. Майже 90% громадян, які взяли участь у референдумі, його підтримали.

Однак новоутворена незалежна держава продовжувала жити за конституцією, яка була прийнята ще в 1978 р. Протягом 1991-1996 pp.

до діючої конституції було внесено сотні доповнень і поправок, дія окремих її розділів була зупинена, з'явилися нові розділи іі поло­ження — про Президента України, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали переважно «косметичний» характер.

27 червня Верховна Рада України відновила роботу з розгляду конституції, і вранці 28 червня 1996 р. після безперервної протягом майже доби роботи Верховна Рада України прийняла Конституцію України. За її прийняття проголосувало 315 народних депутатів.

Прийняття Конституції України закріпило правові основи незалежної України. її суверенітет і територіальну цілісність, було важливим кроком уперед щодо забезпечення прав людини та гро­мадянина в нашій країні, сприяло подальшому підвищенню міжна­родного авторитету України на світовій арені. За цією Конституцією України наша держава живе й нині.

41.Особливості політичного режиму, форми правління та адміністративного – територіального устрою України

У різноманітних визначеннях сутності процесу еволюції державного ладу сучасної України найчастіше використовують тезу про перехід від тоталітаризму до демократії. Звідси й політичний режим України вважається проміжним, який поєднує риси:

- тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, догматизм та ін.). В своїй основі знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівні політичної системи;

- авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, особливо концентрації влади у керівної особи порівняно з підлеглими;

- анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій.

- суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тією мірою, яка її владним структурам притаманна:

1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, намагання простими засобами і дуже швидко розв'язати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;

2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк.

Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників - історичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та Ін.

Адміністративно-територіальний устрій України сформувався історично. За часів входження України до складу Австро-Угорщини. Польщі, Румунії та Російської Імперії, українські землі були інтегровані до адміністративно-територіальних систем цих держав.

Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 роках, коли Верховна Рада України поновила в 1992 році територіальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністративно-територіального устрою України, що отримала своє закріплення в Розділі ГХ Конституції України - "Територіальний устрій України".

Адміністративно-територіальний устрій - це свого роду внутрішній "каркас" державного устрою, що складається з адміністративно-територіальних одиниць трьох рівнів:

1) Автономна Республіка Крим, області та міста зі спеціальним правовим статусом - Київ і Севастополь;

2) райони, міста республіканського (АРК) та обласного значення;

3) міста районного значення, селища, села.