37.Загальна характеристика конституційного права

Конституційне право - це провідна галузь системи права більшості країн світу, норми якої регулюють суспільні відносини, що пов'язані з основами конституційного ладу, державно-територіальним устроєм, державним режимом, правовим статусом людини і громадянина, порядком організації і функціонування державних органів, загальними засадами місцевого самоврядування.

Конституційне право як галузева юридична наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, яка спираючись на принципи правової компаративістики комплексно досліджує національне конституційне право певної держави, визначаючи загальні та особливі риси основних елементів державно-правових систем світу, узагальнює сучасний досвід формування та реалізації конституційних принципів, норм та інститутів, пропонуючи на цих підставах відповідні пропозиції щодо вдосконалення конституційного законодавства й практики його застосування.

Як будь-яка наука, конституційне право має систему методів, за допомогою яких досліджується і вивчається її предмет.

Система конституційного права як галузі складається із взаємопов'язаних елементів. Первинним і важливим елементом цієї системи є конституційно-правова норма, якій притаманні особливості, що відокремлюють її від норм інших галузей права.

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин у сфері конституційного права.

Ці норми складають зміст конституційного права та регулюють найважливіші суспільні відносини.

Важливе місце в системі конституційного права займають найзагальніші конституційно-правові норми - норми-принципи, що зазвичай фіксують окремі положення, ідеї (цінності) прийнятої в тій чи іншій країні політико-правової теорії: народного суверенітету; демократії; правової і соціальної держави; верховенства права; поділу державної влади 

Норми конституційного права об'єднані у правові інститути. Одна й та ж норма може входити до різних конституційно-правових інститутів, тобто розміщуватися в різних розділах, главах конституції, а також у різних законах.

Конституційно-правовий інститут - це сукупність норм конституційного права, що регулюють певне коло однорідних і взаємопов'язаних суспільних відносин, які утворюють окрему відособлену групу.

До інститутів конституційного права належать:

1) загальні засади конституційного ладу;

2) основи правового статусу людини і громадянина;

3) права, свободи і обов'язки людини і громадянина;

4) форми державного правління;

5) державно-територіальний устрій;

6) пряме народовладдя (вибори, референдум тощо);

7) глава держави;

8) законодавча влада;

9) виконавча влада;

10) судова влада;

11) місцеве самоврядування тощо.

Місце і роль конституційного права в системі правового регулювання відображаються в його загальносоціальних і спеціально-юридичних функціях.

До загально-соціальних функцій належать:

1) пізнавальна (гносеологічна) - конституційне право саме виступає як джерело знань про державу, суспільство, правовий статус особи тощо;

2) інформаційна - конституційне право інформує людей про волю законодавця;

3) оціночно-орієнтаційна - конституційне право оцінює з точки зору законів держави правомірна чи протиправна поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин, вказує на дозволені та заборонені форми їх поведінки;

4) виховна - конституційне право формує правосвідомість суб'єктів конституційно-правових відносин, виховує в них зразки правомірної поведінки і тим самим впливає на загальний стан громадянського суспільства, а також на правове регулювання суспільного життя в цілому;

5) прогностична - конституційне право не тільки пояснює сутність та зміст державно-правових явищ у минулому, а й з урахуванням досвіду розвитку конституціоналізму в різних країнах може обгрунтовано прогнозувати тенденції державно-правового розвитку в окремій державі.

До спеціально-юридичних функцій належать:

1) регулятивна - спрямована на регулювання конституційно-правових відносин шляхом закріплення правомірної поведінки відповідних суб'єктів;

2) охоронна - спрямована на захист порушених конституційно-правових відносин шляхом застосування державного примусу до суб'єктів, що їх порушили.